Ім даже зємлю далі - как єво, ет'самоє - во! Бірібіджан! А оні шо?

[kerbasi]

Повчальний книголюбький курйоз. Урок нам. Обережно трафік!

Ось ця книжка - це "Леєнбух", тобто книжка для читання. Вона призначена для навчання мові ідиш. Видана Хабаровським книжковим видавництвом у 1989 році. Видання цілком офіційне: затверджена та рекомендована відділом народної освіти Єврейської автономної області "альс лернбух" - тобто як підручник, і надруковано її не просто так, а рішенням "лерн-методішн совет", учбово-методічною радою Єврейської автономної області. Є такі хто не знає, що у складі РСФРС і сучасної РФ є таке утворення? Якщо є, то знайте. Їхній головний равін там навіть тепер чотири тисячі євреїв нараховує. Обласний центр, столиця - місто Біробіджан. Знаходиться ця область на Далекому Сході, на китайському кордоні.

Відкривається книжка чудовим віршиком. Якщо  з ритму догадаєтесь, що це таке в російському оригіналі: "Дурх штуремс ґешайнт гот ді фрайгайт міт ґлойбм, С'гот Ленін дер ґройсер дем веґ ундз багельт: Ді фелкер цум камф фарн йойшер дергойбм, Аф мі ундз баґейстер, міт ґвуре базельт"  - дивиться наприкінці допису.І Малюночок відповідний:

В цілому, книжка - це наївна спроба започаткувати відродження мови ідиш під час горбачовської Перебудови. Зміст - суцільно агітпропівський, либонь ортодоксальніший за підручники російською мовою: віршики та оповідання про природу, героїв війни і соціалістиної праці, про революцію 1917-го року, піонерів та жовтенят. Герой одного оповідання - Владімір Пелер, повний кавалер ордену слави, герой війни і голова колгоспу в Єврейській автономії. Цікаво, що з ним сталося після 1991-го, якщо дожив. Є в книжці і русскій лубок:

Це толстовський Філіпок. Знаєте такого? Якщо занадто молоді, напишіть у пошуковику російськими літерами - знайдете повний текст.  Під малюнком новобудов-бетонок, на тлі яких їде вантажівка з цеглою, віршик товаришки Броні Синельникової, котрий починається так: Дивіться, виростає нова стіна! Там мій брат - будівельник, А мій тато - шофер, Везе він туди цеглу. Серед моїх однолітків-євреїв було багато таких, хто поступав до будівельного технікуму. Коли стало відомо, що студентів все одне призиватимуть до війська, то батьки спрямували їх після 8-го класу до технікуму, що не марнувати час у школі, а отримати корисну професію. Шоферів та будівельників-робочих з них не пригадую. Є в книжці і різні мудрі, виховательські басенки, відомі нам зі шкільної лави, як то басенка про батька, котрий синам запропонував віника поламати цілком і по прутику. Звісно, не забувають автори і тему польотів до космосу, досліджень Арктики та Антарктики. Єврейська тема обмежено надається: якісь уривки з класики (Шалом Алейхем) та пара басенок. Все старе, архаїчне, містечкове, з ухилом у автор-забражує-важку-долю-трудового-народу:

Єврейська громадськість колишнього СРСР не скористалася з нагоди відродити свою "маме лошн" (материнська мова). Ті, хто обрав єврейство - обрали іврит, мову Ізраїлю. Решта - залишилися асимілянтами. На те є багато причин, але, мабуть, одна з них, що ідишистську культурну еліту колишнього СРСР очолювали на всю голову комуністи, так налякані сталінщиною, що і за Горбачова не могли відійти від культпросвітівських і агітпропівських кліше, навіть коли писали підручник, який мав повернути молоде покоління до мови ідиш. На жаль, українська еліта поставилася до відродження української мови не краще. Природа, трагічне минуле (нерідко у параісторичних інтерпретаціях або невідокремлене від історії СРСР та Росії), сільський фольклор - так само домінують в освіті, а сучасність йде своїм ходом, оминає школу, а молоді люди з російськомовних регіонів відкидають увесь цей музейно-етно-фестивальний реквізит у  закутки свідомості, на жаль, часто разом з українством.   

Переклад наведеного вище фрагменту:
Рос.: "Сквозь грозы сияло нам солнце свободы,/и Ленин великий нам путь озарил./На правое дело он поднял народы,/На труд и на подвиги нас вдохновил". З гімну СРСР. 

Comments

[anoushe.livejournal.com]

Особливо скраво отаке ставлення до укр.літ. проявляється у вищій школі. Яж слухала і університетський курс з російської літератури, і такй самий курс з літаретури української. Це навіть не небо і земля, а набагато більш віддаленіші поняття. Від того українського курсу просто нудило. Причому не лише нас, русистів, а й україністів також. Вони теж могли порівнювати, бо російську літаратуру теж вивчали. Там, де в русистів новітні долідження, в україністів те саме, що й у школі: майбітній письменник народився у селі, материнські пісні вплинули на його творчість, фольклорні мотиви у ліриці та прозі, крізь усю його творчисть червоною ниткою проходить тема знедоленного життя селянина... Господи, я обожнюю ураїнські пісні, але від теми "фольклорні мотиви у ліриці ..." (у всіх же ж вони є, ті фольклорні мотиви) мені хотілося блювати.

[kerbasi.livejournal.com]

Чомусь цю селянщину просувають люди, котрі самі з села як поїхали після школи, так і не повертались. В російській культурі також є різні славянофіли, почвеннікі, деревенщики, але є чим їх врівноважити, а в нас - просто жах: село,патрархальна община, чорнобриві красуні та красунчики, козаки...