Ακρογιαλιές δειλινά

[kerbasi]

Сьогодні  – пісня у жанрі рембетіко. Рембетіко – це синкретичний жанр. В ньому змішалися народні і авторські пісні, турецька, грецька національна та загальноєвропейська композиція. Рембетіс – це людина, котра не має конкретних занять, місця проживання, соціальних зв’язків, бродяга, такий собі єсенінський “весьолий, озорной гуляка” з ухилом в легкий декаданс. Рембетіко романтизує такий стиль життя. В реальності такі люди не існують, але в окремих соціальних групах полюбляють з себе таких вдавати.

Виникло рембетіко у міських кафе Греції та Туреччини в перші десятиріччя 20-го століття, всмоктало в себе пісні трудових верств населення, збагатилося творчістю примусових - за нансеновським обміном населенням між Туречиною і Грецією – переселенців, котрі вимушено певний час у 20-30-ті роки минулого століття дійсно таки жили подібно до ліричних героїв рембетіко. Цю музику забороняли, тому що її виконували часто у закладах з сумнівною публікою, котра гашиш курила і т.д. Тим не менш, рембетіко не перетворилася на субкультуру соціальних низів, на блатняк чи тюремну пісню, хоча в деяких під-напрямках рембетіко такі мотиви бринять.    

Автор слів та музики до сьогоднішньої пісні – Васіліс Ціцаніс (18.01.1915 – 18.01.1994). Виконавець – Стелла Хаскіл (1918 – 27.02.1994). Василіс Ціцаініс вважається одним із засновників рембетіко.

Вечірні морські береги

Вечоріє навколо, і ніч
Все накриває глибокою темрявою,
Незнайома дівчина, як примара,
Сама вештається по землі.

Без сорому, вона шукає
Зникле сонце,
Щоб зустріти його у темряві.

Мабуть, її спантеличили
Вечірні морські береги,
Вони назавжди забирають у рабство
Нещасливі серця.   

Можливо, також можливо,
Вона збожеволіла,
І тоді хто ж запитає,
Щоб дізнатись, коли і чому.

В нашій культурі місце рембетіко займають блатняк і барди. Але від блатняку рембетіко відрізняється більш витонченим романтизмом, а від бардів – наявністю смаку у текстах, мелодії і взагалі – професійним складом виконавців. І від блатняку, і від бардів рембетіко відрізняється також присутністю легко впізнаної національної основи. Ліричний герой нібито без роду без племені, але музика самобутня, відрізняється і від Європи, і від Туречини. Власне тут і міститься пояснення, чому грецька музика стала частиною моєї культури, а не щось інше. Я виріс в інтелігентній родині і на вулиці південного міста. Я був вхожим до кіл рафінованих розумників, як  і до колоритних покидьків. Але наша культура не пропонувала нічого, щоб якось відповідало такому стилю життя. У нас є культурне поле або для гопа, або для слюнтяя. А для інтелектуала, котрий може, якщо що й кістки переломати нападнику і  багатоповерхово, соковито послати куди подалі - нічого нема. А в греків є.

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

А мене зовсім не цікавлять пам"ятки архітектури та монументи. Я за кордоном зазвичай по книгарнях ходжу. А ще намагаюся атмосферу відчути. Взагалі, під час абсолютної більшості закордонних поїздок я не бачу нічого, крім індустріальних зон, виробництв, складів, цехів, лабораторій, технічних тренінгових центрів. І це не так погано насправді, бо дає можливість бодай підглянути реальне життя тамтешніх людей.

[smijana.livejournal.com]

Ну так, туризм в пересічному розумінні як такий і поїздка з виробничою метою дають різні уявлення про людей і життя в іншій країні.