Знов змушений подякувати ПеЕрівському чільнику...

[kerbasi]

Три чверті чи одна чверть? А, може, дві третини? А половина не краще? А моя відповідь – НОЛЬ! Це про пропорцію вивчення російської літератури у школі. Вирішіть питання з вчителями, щоб не чіплялися до ваших дітей, коли ті не знатимуть геть жодного рядка з великої російської поезії, жодного твору не менш великої прози. Кого у житті охопить сверблячка, той набереться вже у порядку хобі.

Я щиро дякую гаспадіну Табачнику! Своїми планами пропорційності літератур він спровокував дискусії в українському інтернеті, а ті дискусії відкрили мені очі на те, що саме не дозволяє бути нам незалежними. Це те, що багатьох з нас тягне у спільний з русскімі і всім совкагалом культурний і мовний простір. На примітивному рівні це виливається у писання російською, бо більше читачів. На загальнокультурному рівні – у свідомому і підсвідомому цитуванні російських класиків (того ж Грибоєдова) навіть в українських текстах. На більш витонченому рівні – у прагненні читати, читати і ще раз читати самим і впарювати дітям російських класиків.

Я впевнений, що ми станемо дійсно незалежними, коли російська література, як вагомий культурний чинник, зникне з нашої загальнонаціональної інтелектуально-духовної сфери. Я, наприклад, нічого не знаю про літературу угорську, крім якихось оповіданнячок про підпільників часів другої світової. Особливо запам’ятався якийсь Іштван Надь, котрий спрямував у прірву вантажівку з німцями. І все. А хтось знає угорську літературу. А той – польську. А та – французьку. А он той пан – російську. Ось тоді буде дійсна незалежність. Допоки російська література буде жити в нас усіх до одного, росіяни не вважатимуть нас окремим народом. І матимуть рацію!

Якщо хтось хоче, хай ллє сльози над трупом Анни Кареніної, хай смердить немитим тілом і штопає сорочку окупанту разом з Платоном Каратаєвим, хай компостує мозки коханій/коханому разом з князем Мишкіним, Базаровим та рештою імпотентів, хай глузує над вчителем давньогрецької мови Бєліковим, хай віддається іншому і вік зберігає йому вірність, придушивши свої почуття та начхавши на почуття іншої людини, разом з Тетяною Ларіною, нудьгуйте разом з Печоріним, нібито ви собі кілька життів відміряли. Ну ж бо, уперед! Звісно, є люди з екзотичним хобі.

А може, краще звільнити свою голову від чужеродного та застарілого ментального сміття?

Всі розмови про те, що зараз, якщо ти українець – переходь на українську мову, - це суцільна нісенітниця, якщо українською мовою у вас в голові пушкіни-плюшкіни. Вивчить вже якусь мову (мови) і годі вештатись російськими сайтами. Дайте вже Росії незалежність від вас. Дайте росіянам право на їхню літературу без вас на додаток. Звільніть їхній культурний простір від себе. Досить їх тримати в кордонах колишньої імперії!

Хай живе незалежна Росія! Від нас незалежна.

Comments

[anoushe.livejournal.com]

Я ніяк не можу погодитися з Вами щодо непотрібності російської літератури. Усіляко стимулюватиму власних дітей читати цю класику і осмислювати її. Я вихована літературоцентрично, більше того: російська мова та літературе - це моя спеціальність, про здобуття якої мені ще жодного разу не довелося пошкодувати. Але, як бачите, такі переконання не роблять з мене російського націоналіста. Зараз викинемо російську літературу, а чим замінимо її? Суцільним селом літератури української? Вибачайте, але мені б не хотялося, щоб мої діти (та їхні однолітки) отримали отой селянський світогляд, де важливі лише фольклорні мотиви, жито та пшениця, вишиванки, вінки, карі очі чорні брови, горілка та галушки у хаті-мазанці.

Можу погодитися лише з тим, що коли вже вирішувати проблеми сучасної освіти, то аж ніяк не з літератури починати. Про літературу зараз говорять лише тому, що з нею простіше всього: вчителі відповідні є, підручники теж є, гроші на таку "реформу" витрачати не потрябно. А те, що школи (навіть у Києві) взагалі зараз у такому стані, що з якого боку не глянеш - усюди біда, то те ж вимагає зусиль та коштів. А кошти, Ви ж розумієте, краще витратити на черговий маєток у Карпатах, в Криму чи ще в якомусь мальовничому місці. Щоб милування краєвидами надихало на подальші плідні родуми щодо шляхів розвитку сучасної освіти.

[kerbasi.livejournal.com]

Підходи, котрі моя родина всмоктала з російської літератури, призвела нашу родину до катастрофи. В мене також були скрутні роки, і тільки коли я викинув з голови всю цю інтелігентщину, остаточно розірвав з російщиною в моїй душі, я почав чогось досягати. У цьому питанні мене не переконати. Якщо вже читати і осмислювати, то тоді краще Іліаду, Одісею, Дао-дє цзін, Чжуан-цзи, персиддських поетів і т.д. Принаймні, витримало перевірку часом, і не пруть комплекси з кожного рядку. Російська література, точніше її добірка, котра нав"язується через освіту, як класична, пропагує хибні цінності. Якщо українська література пропагує село, можна викинути на смітник і цю літературу (що я власне давно зробив). Зараз створюється нова. А до того ж, є світова, сучасна і стара. Взагалі, діти тепер практично нічого не читають, тому ці диспути скоріш теоретичні.

[anoushe.livejournal.com]

Знаєте, мені дуже важко уявити, які такі цінності і підходи, взяті з класичної російської літератури, можуть призвести родину до катастрофи.

Російська класична література - це частина і нашої історії, хочете особисто Ви цього чи не хочете. Поки вони там російською мовою як моги осмислювали проблеми свого буття і своєї сучасності, у нас писалося "Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці". Ну, я розумію, так уже склалося. Але ж яким дивом були для мене твори Винниченка, у яких і слова про село не було сказано. І то вже початок 20-го ст. А раніше що?
Можна викинути той етап на смітник, але ж він об'єктивно був. І хіба нам щось дасть оте викидання? Може, відмова від певного етапу власної історії спровокує національне відродження?

А діти не читають? Ну, не знаю. Чомусь у деяких жж-шних батьків читають так, що вони не встигають закуповуватися.

[kerbasi.livejournal.com]

Сергій Довлатов жартома писав, що найбільша трагедія в його житті - смерть Анна Кареніної. Ось коли серйозно в людей найбільші драми - літературні, найкрасномовніші життєві приклади - літературні, найяскравіші переживання - з літератури, тоді недалеко до трагедії, коли життя минає, а його й не встигли почати жити. А стосовно ганебних прикладів з літератури див. в моєму тексті і по посиланнях:
http://kerbasi.livejournal.com/46774.html
http://kerbasi.livejournal.com/38108.html#cutid1

Стосовно російської літератури і її впливів на розвиток подій у Росії дуже добре написав Бердяєв в "Істокі і смисл русского коммунізма". А ще можна брати збірник "Вєхі" і читати всі статті, одна за одною. Там все сказано.

Діти не читають. ЖЖ-користувачів всього кілька тисяч, до того ж далеко не всі пишуть про читання дітей, немало пише про - навпаки. І ще ж таке питання, а власне що вони читають?

[anoushe.livejournal.com]

Ці Ваші дописи я читала. Не написала Вам тоді, що не погоджуюся, лише тому, що взагалі не дуже люблю сперечатися. Я не вбачаю трагедію в тому, що Чехов був ліваком, і в тому, що він висміяв учителя давньогрецької. Більше того, я не вбачаю трагедії навіть у тому, що Булгаков не любив Україну і ідеї українства. І в тому, що Толстой погано ставився до своєї жінки зокрема і проповідував патріархат взагалі. Коли людину навчити аналізувати інформацію, дати їй стійкі приклади того, що таке добре і що таке погано, не обмежувати у виборі джерел, то нормальна людина розбереться сама що до чого і де там який класик схибив.
Про "літературні" драми мадам Боварі також писав класик. Як літературоцентричність жартує з людиною, я чудово знаю, бо сама колись відчувала, що всі події мого життя якось кимось уже були описані. І діяла відповідо до шаблонів. Але це минулося.
Життя може не скластися і без літератури. Можна, наприклад, рекламу взяти за взірець. Чи дворову гоп-компанію. Хіба це краще, ніж література? У нас є та громада, у якої ви закликаєте вчитися?

Що читають діти можна спитати, скажімо, у Негребецього :) Він же нещодавно писав, що книжки закінчуються :) Особисто мені подобається така думка: хай зараз читають хоч Гаррі Поттера, аби лише читали і отримували задоволення від процесу, тоді вже, може, колись і до серйозного дійдуть самотужки.

[kerbasi.livejournal.com]

Бердяєв показав, як письменництво підготувало підгрунтя для інтелектуального сприйняття революції. А Чехов просто класичний приклад, як розумники підготували суспільство до знищення тих, хто з них розумників зробив, і до деінтелектуалізації суспільства у наступних поколіннях. Власне в російському дискурсі є багато людей, хто бачить у цьому трагедію.

З Вами можна погодитись майже зі всім. І не тому, що я конформіст, а тому що Ви власне нічого з моїх тез не заперечуєте. Навіщо саме російська? Ключове означення - російська. Ось це остається поза дискусією. І навіть якщо причина лише у мовній доступності (це немало), то тоді постає питання, а чому саме вся та ж добірка, відфільтрована цензурою ще в СРСР?

[anoushe.livejournal.com]

Людям властиво помилятися. Не знаю, як Ви, а я сприймаю такі помилки (з моєї точки зору, хтось це помилками не вважає) абсолютно спокійно. Інакше б я на змогла читати жж :) Мені у літературі головне... ну... цеє... Щоб цікаво було :) Хай собі Чехов сприяв певним змінам у суспільстві (хоча це ще птання: сприяв чи ні, а якщо сприяв, то наскільки значним було це сприяння, чи наскільки визначним). Але його "Дядя Ваня" - то шедевр. Не читати його - обділити себе.
Трагедії - така само частина історії, як і література. Читаючи класиків, можна зрозуміти (чи хоча б почати міркувати) про те, чому все склалося саме так, а не інакше.
Чому саме російська, а не китайська чи перська? Не заперечуюю значущості останніх, але Україна тривалий час була частиною саме Російської імперії, а не Китайської чи Перської. От тому ми і вивчаємо історію Росії (частково) і російську літературу. Не вивчатимемо їх - не знатимемо частини свого.
Питання добірки - то вже друге питання. До речі, добірка змінилася таки добряче: в СРСР не поважали Достоєвського, а про Срібний вік і взагалі нічого не чули, так само, як і про розстріляне відродження в українській літературі. Натомість "Поднятая целина" й "Как закалялась сталь" були обов'язковими творами.
Обговорення добірки та кількості творів і обговорення принципового питання вивчати чи не вивчати - це різні рівні. Про перше я готова дискутувати. Друге - це вже занадто. Ви говорите про це так легко саме тому, що добре знаєте матеріал. От хай і інші люди знатимуть, бодай щось, бодай хоч частково.
Літературу інших народів, звісно, також варто знати.

[kerbasi.livejournal.com]

Кількість академічних годин, що виділяється на вивчення літератури, обмежена. Тому все не охопити. Якщо вчити помилки русскіх інтелектуалів 19-го - початку 20-го століття, то не вистачить часу на вивчення чогось людянішого, позитивнішого і непомилкового. Звісно, я не веду мову про заборони. Хай існує собі курс за окремі гроші. Я просто не хотів би, щоб на нього витрачалися гроші з моїх податків, і я не хотів би, що когось змушували його проходити. Література значною мірою справа смаку і світогляду, тому краще щоб вона не була обов"язковим предметом. А що стосується людей української свідомості, то русоцентричності треба позбавлятися. Росія має бути через кому з іншими сусідніми країнами/культурами. Я свідомий того, що в Україні є в наявності і існуватимуть далі різні, скажемо так, типи українців, і я проти примусу. Якщо Ви уважно читали мій допис, то мали можливість переконатися, що я ніде не згадую, що повинна, на мою думку, робити держава. Я тільки про людей і їхні зусилля в приватній площині.

[kerbasi.livejournal.com]

Достоєвського в школі вивчали принаймні з середини 70-х. Вибрали "Злочин і кара". Акцент робився на теорії Раскольнікова, що він надрукував в університетській газеті, що якщо кращим людям бракує коштів для розвитку, то кошти можна забрати в багатих, але дурних. Хоча це дуже схоже на заклик до соціального переросподілу лівого штибу, все пересмикувалось, що нібито ця теорія була про надлюдину, котра вирішує, кому, що і скільки. Звідси теза про те, що нібито Достоєвський попереджав про фашизм і т.д. На ці теми писали твори, в котрих треба було обов"язково згадати про велику перемогу над фашизмом і попередити імперіалістів, що гонка озброєнь до добра не доведе.

[anoushe.livejournal.com]

Література - це питання смаку і світогляду для тих, хто її читав. Для тих, хто не читав, це чинник формотворення цього смаку і світогляду.
Ви не погоджуєтеся з тим, що в шкільній програмі обов'язково мають бути Пушкін, Достоєвський, Лєрмонтов, Толстой і Гоголь? Гаразд. А Кальдерон там має бути з точки зору і світогляду? А Авеста? От вони там є. Причому Авеста - в 7-му класі. Що окрім огиди до читання як такого дасть дитині у 13 років Авеста чи Кальдерон? Щодо огиди це не моя думка, а думка шкільного вчителя (прекрасного вчителя, якому я дякую за свою долю), заснована на тому, що вона зараз бачить.
Як це Ви не згадуєте про те, що має робити держава? Ви почали з Табачника. Хто він зараз, як не представник держави? Кожен українофоб не вартий того, щоб розбирати його погляди. Вас турбує саме те, що ці погляди можуть бути втілені у життя.
Я не намагаюся захистити Табачника чи українофобів в цілому. Те, що відбувається зараз в нашій державі, мені не подобається так само, як і Вам. Просто я вважаю, що в даному випадку Ви помиляєетеся. Ваші виступи проти російської літератури як такої -це, на мою думку, вже занадто. Якби там не було нічого, крім хибних політичних уявлень авторів, про таку літературу уже б усі забули. Як забули "Как закалялась сталь". Але ж там ідеться про безліч іших речей, які дітям (і дорослим) хоч у тій хоч в іншій формі знати б не завадило.

От мене, наприклад, як платника податків, набагато більше турбує не те, що діти в школі чогось там не дочитають чи прочитають щось не те (я вже писала: мені аби вони взагалі читали), а те, що вони, говорячи вдома російською, а в школі пишучи українською, врешті-решт не знають жодної мови. Ви бачили, як пишуть сучасн діти? Російською мовою українськими літерами? Ви освічена людина, Ви знаете, що таке правильна українська, правильна російська і що таке суржик. А от діти цього вже не знають. І вони за наші кошти мають лише одну письмову (а подекуди й усну) мову - суржик. І це глобальна проблема сучасної освіти. Я б Табачника (і його поппередників) критикувала, в першу чергу, за це.

PS. Я розумію, що мої коментарі можуть виглядти надто різкими. Я не хочу, щоб Ви сприймали їх як критику Вашої особи. Це лише по суті поста і не для сварки. З багатьма Вашими ідеями я погоджуюся безумовно, а от із цим категорично не погоджуюся.

PPS. Осмислення Достоєвського з радянських часів змінилося. В мої роки (90-ті) про перемогу над фашизмом ніхто не говорив, імперіалістів попереджати вже не треба було.
Я його не люблю сама, але він один з найпопулярніших у світі російських письменників. Освічена людина, як на мене, повинна якщо не перечитати всі його твори, то хоча б пиблизно знати, де воно і про що воно. А то буде в нас покоління януковичів - прихильників поетеси Анни Ахмєтової та українського народного поета Антоші Чєхова.

[kerbasi.livejournal.com]

Табачника і Ко можемо навіть не обговорювати. Мене дрібне не цікавить. Та й держава як така мене не цікавить. Моя держава віртуальна. В моїй державі не може бути ющенків, януковичів і т.д. Я про це неодноразово писав. Я пишу нібито про політику, але я поза політикою. Моя тема це політика як прояв культури. Отже, мій пафос не проти моменту. Я ненавиджу російщину дуже давно, ще з совєцьких часів. Моє ставлення до російської літератури навіяне російсько-американським філософом Борисом Михайловичем Парамоновим. Якщо цікаво, можете знайти його дописи на сайті російської Радіо Свобода.

В російській літературі можна багато чого найти, але не більше, ніж в літературі польській, грецькій, румунській, тощо. Я не поділяю пафосу "провідна література світу". За кількістю авторів і назв - дуже-дуже посередня. Я розумію, інтелігентський снобізм тощо, але яке мені діло тут в Україні до національної гордості великоросів?

Стосовно відомості. Я вже без малого 14 років працюю, скажемо так, у міжнародному бізнесі. Я ще не бачив ЖОДНОГО разу людину з середнього класу зі "старої" Європи, хто б щось чув про російську літературу та знав хоча б одного автора. Під тортурами :-) дехто згадував Достоєвського або Толстого, але всі плуталися стосовно років життя і жанру. І це освічені люди. Просто освічені не в гуманітарних науках. І хоч катуйте мене, але я не бачу, чим ці люди гірші за наш начитаний соціальний мотлох. Є життя і без літератури, зокрема без російської літератури - у цьому я переконаний.

Так, в мене напхали багато літератури. Але до мого формування, як особистості, значно більший внесок внесли Е.М.Ремарк, Н.Мейлер, Гайто Газданов (русск. еміграція), ніж Пушкін-Лермонтов-Достоєвський. Російська література - це література нероб для нероб, це чисті рефлексії людей, що не знайшли свого місця у тодішній системі. Нічому вона не може навчити сучасну людину, крім ескапізму. Звісно, можно її розбирати як роботу над помилками, але навіщо, якщо є більш прямі шляхи і більш життєві літератури?

Грамотність дітей - окреме питання. Я знов-таки закликаю не всіх без винятку, а тих, хто сказав своє "Лаша Тумбай". Кому дорога російська мова - самоорганізуйтеся, до того ж це тепер знайде повне розуміння влади. До речі, це ілюзія, що колись грамотність була високою. Просто її не демонстрували в інтернеті. Я за свої шкільні роки пережив кілька постанов совєцьких і партійних органів про підвищення грамотності, бо без помилок навіть заяву на роботу лише винятки могли написати. Вчителька молодших класів у моїй сестри у 1983-му писала російською: "Неграматно пишиш". Її за розподілом прислали з Миколаївського педину до нашої школи, а родом вона була з "чіста русскай" Горлівки Донецької області. Директорка школи була просто в шоці, що з молодих вчителів нема кого на роботи запросити. Моя бабця, старий вчитель, як той щоденник побачила, так їй заспокійливе знадобилося. А ніякої українізації не було тоді, навпаки - останні українські школи закрили.

PS: у мене в блозі можна різко висловлюватись на мою адресу особисто і стосовно моїх ідей за умови аргументованості цих різких висловлювань.

[kerbasi.livejournal.com]

Вас може здивує, але "Злочин і кара" разом, мабуть, з "Горем від розуму" я б радив читати українцям. Тільки ці два твори з рос. літ-ри варті уваги сучасної людини, котра сама себе обслуговує, а не живе за рахунок кріпаків, і не проливає при тому сльозу за тяжку долю і особливу духовність народу. Гибоєдовське "Горе від розуму" критикують російські literati з самого його написання і дотепер, мовляв, Чацькому розумніше було просто розвернутись і йти геть одразу, а не вступати в дискусії з тою публікою на сотню сторінок римованого тексту, але це ще одна росоінтелігентська фігня. Якби всі так вчиняли, взагалі, не було б сюжетів для літератури.
І з емігрантів - Гайто Газданова. "Вечір у Клер". Обов"язково. Щоб вчилися сприймати взірцеву російську мову, перфектний стиль та історію з іншого джерела, ніж агітпроп + почвєннікі + Путін.