Цього не вчать у бізнес-школах -3

[kerbasi]

“До вас приїде Курт Копфлозер”, - сказала жінка потойбіч лінії зв’язку. Здається, в її голосі відчувалася іронічна нотка. Хоча хто його знає... Англійська не рідна для неї і не рідна для мене.

“Курт наш новий тренінг-інженер з пропорційних махалок”, - продовжувала вона. “Тобто він не зовсім новий. Тобто він не новий у компанії. Він вже років з двадцять працює. Це він як тренінг-інженер новий. Лише два тижні, як призначили. А до того він був продукт-менеджером з махалок і напнувачів”.

З продукт-менеджерів до тренерів? Дивна кар’єра! Схоже, дають досидіти до пенсії. В Німеччині важко звільнити людину, краще створите для неї синекуру, щоб менш шкоди компанії завдавав. А ми просили фахівця, котрий навчить спеціалістів нашого ділера, як використовувати сучасні елементи схем управління! А приїде якийсь німецький зануда...

В аеропорту Курта зустрічав не я. Я, взагалі, в той день не встиг повернутися з відрядження. Але це не страшно, бо Ілля з ділерської фірми англійську мову знає та й загалом людина комунікабельна і відкрита навіть на тверезу голову.

В дорозі телефоную Іллі, чи зустрів гостя, чи розмістив та як настрій.
“Знаєш”, - каже Ілля. “А той твій німець, він, ну як тобі казати... Дивак, одним словом”, - явно підбирає цензурні слова Ілля.
“Що сталося?”- питаю.
“Та нічого, але бачив ти б, скільки в нього багажу! Це ж скільки він “Люфтганзі” за овервейт заплатив”!
“Та мабуть, якісь матеріали привіз вам завтра показати, літературу, плакати”, - намагаюсь заспокоїти скоріш себе, ніж Іллю.
“Та ні! Якби матеріали! В нього, каже, “сюрвайвал кіт!”
“Сюрвайвал кіт”? Це що за хрень”? - мене охоплює передчуття, що колекція наляканих невідомою країною Юкрейн іноземців вже на порозі поповнення новим екземпляром.
“Та це кілька величезних валіз. Я так гадаю, це для того, щоб кудись на дику природу завіятися, розбити табір та жити там без зовнішньої допомоги та постачання”.

 

“А! Та це ж просто прикольно! Ну злякався німець до якоїсь невідомої країни їхати не підготовленим. От і екіпірувався по повній програмі. Намет в нього там, надувний човен”... - полегшено зітхаю у слухавку. За своє трудове життя в міжнародному бізнесі бачив не одного дивака.
“Там мабуть і ракетниця з кольоровими ракетами є. І як його тільки пропустили?” – продовжує міркування Ілля.
“Та не хвилюйся, йому ракети на комплект різнокольорових свистків замінили. Це в нас така корпоративна політика. Все буде гаразд”, - жартую на прощання .   

Ілля зателефонував мені близько опівночі, коли я вже нарешті дістався дому.
“Вибач, за нічний дзвінок, ти ж знаєш, я ніколи не турбую, але тут така фігня, малята”... – плутано починає говорити Ілля.
“Що таке? З Куртом щось”? – питаю.
“Пішли, значить, ми до ресторану. Він їсти відмовився. Геть нічого не замовив. Тільки пиво”! – ну Ілля, здається, пивом не обмежився, бо кричить так, що сусіди вже либонь в стінку бити почали.
“Та й хрін з ним, з цим німцем. Він у літаку щось з’їв, а завтра сніданок у готелі, отже не помре. Та що, ми йому няньки чи що”? – перебиваю Іллю, щоб трохи збити його пост-ресторанний пафос.
Ілля ковтає повітря.
“Слухай, ти б бачив, як він це пиво своє пив”!
“Не знімаючи протигазу з “сюрвайвал кіту”, так”? – я вже починаю кепкувати з Іллі.
“Авжеж! Практично так і було! Він кинув до пива знезаражувальну пігулку, дочекався поки розчиниться, і тільки потім трохи попив”!

Знезаражувальну пігулку! В дорогому ресторані в центрі Києва! Пігулку, за допомогою котрої знезаражують воду, коли нема іншого виходу на дикій природі, ніж пити сиру воду з якогось болота!

Зранку я зустрів Курта в готелі. Не одразу, але ми згадали, що колись вже бачились. Кілька років тому, коли я тільки прийшов працювати у компанію, мені влаштували тур по кількох підрозділах в Європі. Вже в останній день дорогою до дюссельдорфського аеропорту ми заїхали до якогось містечка, де знаходився підрозділ пана Курта. Курт тоді обіймав посаду керівника виробництва.
“Як у вас там справи в Росії”? – одразу запитав він. Росія він вимовив англійською якось дивно протягуючи “ш” і з зайвим “й”: Рашшійя.
“Не знаю, як там в Росії - я з України”, - холодно відповів я.
“А ви вже зовсім розділились”? – продовжував він.
“Та років сім тому газети писали”...
“І що, зовсім-зовсім розділилися? А гроші в вас які”? – продовжував німець.
“І гроші в нас свої. Називаються гривнями”, - я поліз до кишені і дістав двогривневу купюру. Я навмисно узяв з собою кілька дрібних купюр та монет на сувеніри:
“Це вам! Буде тепер у вашій колекції гроші з невідомої країни”!

Курт подякував і запитав, чи це не велика сума. Я заспокоїв його, що це сущі копійки, не більше третини долару на той момент. На цьому наше знайомство закінчилося. І от тепер – відкриття, що цей містечковий німецький начальничок ще й герой-сталкер з повним боєкомплектом!

В офісі я провокаційно запропонував гостю каву, щоб подивитися, як з цим напоєм впорається знезаражувальний засіб. Але Курт вже, здається, не боявся. Кава пішла на ура і без обробки. А може він всі пігулки проковтнув, щоб захистите себе зсередини? Це так і залишилося його таємницею.

Він виявився дивною людиною в усіх можливих сенсах. Про свою трансформацію з менеджерів до тренерів, він розповідав з якимсь мазохістичним захопленням, нібито його підвищили, а не навпаки.

“Це сталося на виставці у Ганновері”, - розповідав він. “Приїхав самий великий бос з США. Він пройшовся стендом, порозмовляв з кожним не більше тридцяти хвилин, по одному питанню не більше. А потім у нас сталися великі зміни. Когось звільнили. А я ось тепер займаюся тренінгами. Так, ті хлопці там в Америці, вони не просто так у найвищому керівництві опинилися! Вони на це заслуговують! Ти їм не розповідатимеш байки. Їм достатньо півхвилини, щоб зробити висновки і прийняти рішення”!

В останній день перебування Курта на українській землі ми сиділи в ресторані на Андрієвському узвозі.
“Мистецтво! У вас є мистецтво! І таке чудове! Я б купив, але зараз багато витрат. Може, іншим разом”... – цвенькав німець.

Чомусь так багато візитерів з європейського середнього класу вважають за потрібне вдавати з себе знавців мистецтва. Звісно ж, вони б купили. Кожен має причини, щоб іншим разом.
“А ще, які у вас жінки! Вони так незалежно поводяться”! – от не чули цього українські феміністки!
“Ми так мало знаємо про вашу країну. Ну що там? Динамо-Київ, Чорнобиль”... – він напружив пам’ять. “Большой театр”...
“Большой театр - це Москва, Росія “, - поправив я.
“А, ну так! Росія! Все одно, ми нічого не знаємо. А тут у вас такі самі будинки, як у нас. Такі ж вулиці”...
Я не став уточнювати, чим саме подібні вулиці і будинки. Хіба тим, що хати не з дерева і вулиці асфальтовані.

Дорогою до аеропорту Курт встиг мене здивувати ще й тим, що він читав славетну книгу тодішнього президента Туркменістану Сапармурата Ніязова “Рухнаму”. Такі назви він, звісно ж, не запам’ятав, для нього це був “один зі “-станів” з колишньої російської Азії, де дивний президент”. Приїздила до їхнього підрозділу делегація з якогось міністерства і подарували всім по примірнику “Рухнами” німецькою мовою. На мої зауваження стосовно гротескної особистості вождя цієї далекої країни Курт казав:
“Там він мудрі речі пише. Нічому поганому не вчить. Ось, наприклад, мені запам’яталося: якщо ти бідний і носиш старий і поношений одяг, не треба цього соромитися. Одяг має бути чистим і охайним – це головне. А старий чи новий, дорогий чи дешевий – це не має значення, однаково носити треба”.

Після того я більше Курта не бачив. Через пару років прочитав у циркулярному повідомленні, що пан Курт Копфлозер з пошаною пішов на пенсію.



Comments

[njuta-magic.livejournal.com]

Вони щось недочитали бо тоді має бути світле майбутнє:)

[kerbasi.livejournal.com]

Їх вчать, що комунізм це не світле майбутнє, а крайня форма соціального перерозподілу, що вдається до суцільної централізації контролю над громадянами, власністю і господарством. В мене колись був справжній оксфордський словник (не совковий передрук) початку 70-х, і там власне так було і написано, а ще - дуже дивно - що анархія і соціалізм - це пом"якшені форми пересподілу, відповідно анархія - без централізації, соціалізм - з поміркованою централізацією, а комунізм - це взагалі капець. Отже, оскільки в нас зараз пост-комунізм, то це те ж саме, що пост-капець (додайте римоване слово). Уявити важко, але відчути легко. ))

[njuta-magic.livejournal.com]

Анархічно-соціалістично-комуністичний Капець%-))