А я жбурну камінь у "єдіноналожніка"

[kerbasi]

Навіяне плачем френд-стрічки з приводу скасування єдиного податку для частини видів діяльності.

Нагадаю всім ази законодавства. Підприємець – фізична особа. По своїх забов*язаннях, якщо що, він відповідає усім своїм майном. Він і його бізнес не відокремлені один від одного. Тобто і борги бізнесу – це борги гаманця конкретної людини-підприємця. З цього слідує, що підприємницький бізнес в принципі не може бути великим, він не може бути навіть середнім чи малим. Він повинен бути тільки дрібним. Наприклад, захотіла колишня вчителька Віра Ничипорівна репетиторством зайнятися, а Сара Іциківна вирішила, крім музичної школи, ще у приватному порядку музикуванню навчати, а дядько Сашко хоче крани та бачки туалетні чинити, а вуйко Семен на гроші, що дружина присилає з Італії, купив Дача-Логан та перебрався до Києва таксистом покататись. Тобто підприємець - фізична особа - це форма САМОЗАЙНЯТОСТІ. Закон дозволяє наймати обмежену кількість осіб, але за задумом це мають бути близькі самозайнятого підприємця, тобто метою існування такої форми бізнес є спрощений шлях для родин забезпечити себе.

А тепер питання: чи дійсно так працює вся ця підприємницька, "єдиноподаткова система"? Відповідь очевидна.

А тепер подивіться уважно на перелік видів діяльності, для котрих пропонується скасувати єдиний подачок. Ви там багато бачите з арсеналу типового родинного бізнесу? Ось нехай ті нетипові родини, що займаються фінансовим консалтінгом, експортно-імпортними операціями сплачують всі податки. Повірте, цим займаються не найбідніші родини і не на останні гроші з заощаджень. І - який жах! - хочуть понизити ліміт з півмільйона на рік на триста тисяк! Триста тисяч гривень на рік, це 25000 грн на місяць. Багато з вас, захисників єдиного податку, стільки заробляє? Опоненти можуть сказати, що це не так вже й багато, якщо треба з цих грошей товар закупляти, підтримувати виробництво, ресторан чи крамницю. Але, шановні, повертаємося до базових понять: для чого потрібен дрібний бізнес, га? Згадуємо Віру Ничипорівну, Сару Іциковну, вуйка Семена. Для модного ресторану, дорогої крамниці, виробництва реєструйте фірму юридичну особу, а не вдавайте з себе підприємців.

А тепер мої приклади.

Приклад перший. Служба таксі. Логотип на візитках. Диспетчерська служба. Працюємо з ними за безготівковий розрахунок (така вже в нас робота, що постійно треба когось розвозити). Але... Сторона договору – підприємець фізична особа. І таких договорів складаємо три-чотири на рік, тобто в цих підприємців набирається ліміт для єдиного податку (півмільйони), і підсовують іншого. Вуйко Семен у найкращому разі вкалує на цю напіввіртуальну структуру за копійки.

Другий приклад. Каже Азаров, що 80% імпорту ввозиться без митного оформлення, тобто як народ каже, заходіт контрабасом. А як цей імпорт потім з*являється на прилавках чи як його купують підприємства, що не мають звички з готівкою по ринках бігати? А просто. “Контрабас” скуповують підприємці. Їм можна не вести бухгалтерський облік. Тобто якщо що, то він завжди скаже, що купив в якийсь фірмі чи в іншого підприємства і забув, в кого. Ну ясно, що там є якась касова книжка з корішками, але ну буває таке – загубив. Отже, податківець може його просто побити і все, бо зачепитись нема за що. Ну і такі підприємця не одинаки, з підтримкою, отже – все владнається. А товар вже проданий цілком легальній структурі і біленький-чистенький виставляється перед покупцями.

Третій приклад, мабуть, найменш відомий читачеві. В нашій податковій системі є податок на прибуток. Прибуток це валові доходи за період мінус валові витрати з деякими нюансами, бо не все можна мінусувати, багато чого можна купувати тільки з прибутку після оподаткування, народ каже – з чистого прибутку. А тепер уявіть собі, що завод виробляє Дещо. Це дещо на ринку коштує 20 гривень, а собівартість з усіма витратами – 5 гривень. Отже, якщо продати, то з 15 гривень треба сплатити податок. А тепер уявімо собі таку схему: за 5 гривень це дещо купив підприємець на єдиному податку, перепродав іншому за 6, а той іншому за сім, і так до 18, а останній за 19 – знов підприємству, а підприємство за 20 – вам. Яка сума оподатковується тепер? Вірно, одна гривня.

Четвертий приклад. Представник іноземної фірми - постачальника ширпотребу. Він давно облаштував все так, що в нього гроші за кордоном, там він закупає товар на іноземну юридичну особу, експортує в Україну, звісно через "схеми". Тут де-факто в нього мережа магазинів. При цьому він підприємець на єдиному податку. Іноземці, виробники товару платять йому ті півмільйони на рік в Україну, решта - на закордонні рахунки. Як він сам каже, ці півмільйони дозволяють пояснити ВСЕ, будь-який стиль життя в Україні, а його витрати за кордонам в Україні ніхто не бачить.

Отож, шановні, не треба проливати сльози. Ця система єдиного податку в країні не спрацювала. Вона працює проти нас з вами. Я минулого тижня повертався додому, чую сидить зграйка молоді “під пивом”, і один, такий діловий, козирний, років ледве 18-20 хизується, як він започаткував бізнес (щось навколо базару), і як він все собі забирає, крім “занести”, куди треба, і як податки не платить саме через “підприємницькі” схеми. Отже, вже податки не тільки великі бізнесмени не платять та панночки, котрим великі бізнесмени подарували аптеки, салони краси, бутіки, щоб хоча б чимось ці панночки були зайняті, а й шмаркачі “під пивом” на лавочці у жилмасиві. А їхнім батькам ми пенсії платимо. І дороги під свої авто вони хочуть за наш рахунок, щоб ремонтували.

Я не вірю владі. Азаров з них єдиний, хто брав участь у розбудові держави, у бюджетній частині та знає, як держава функціонує. Решта ж там – самі знаєте хто. Я не вірю, що пацани дозволять, щоб їхній братві перекрили схеми. А третя з мною описаних для них особливо актуальна, бо ж вони там кожен другий “виробники”, це ж не торгаші якісь з НУНСу... Та й торгаші - дивись четвертий приклад.

Тепер пара слів на аргумент “нє всє такіє – єсть чєсниє прєпрініматєлі”. Чесні може і є, але розумних нема. Я вже багато разів писав, що оцінюю рівень наших підприємців вкрай низько. Підприємець – це у середньому самозакохана, безпідставно самовпевнена особа, котра вважає, що нічому вчитися вона не повинна, бо й так все знає. Ділова література, семінари, тренінги – це не для них, бо вони самі кого завгодно можуть вчити.

Якби зараз існували дійсні підприємницькі організації, а ділова преса не стала б тим самим глянцем, тільки для товстих чоловіків у дорогих сорочках, тоді було б кому не допустити ситуацію, коли під гаслами сприяння самозайнятості були утворені антидержавні і антинародні схеми обкрадання всіх нас. Не породили таких – отже, тепер тримайте. Тут насправді все відбувається у дусі соціальної справедливості. Україномовні інтелектуали не спромоглися породити сучасного, якісного культурного середовища – отримали неорусифікацію і Табачника, підприємці не спромоглися створити якісного, професійного ділового середовища – тепер отримуйте нове державне здирництво і Азарова.

Так, шановні, я - такий собі лошара. Мені не пощастило працювати в структурі, котра сплачує всі до останнього податки. Тому я через заздрощі до кмітливих хлопців та дівчаток, дядечок та тіточок хочу, щоб і вони платили податки. Отакий я є.

Comments

[alla-g.livejournal.com]

Можливо. Тоді Вашим чесним рукам та незайманій совісті можна тільки позаздрити.
Ну а в мене виникла така от собі асоціація: прийшли дуже благопристойні місіонери в дике плем'я, що потерпає від голоду, хвороб та деспотизму князьків і закликають щодня читати псалми, а ще чистить зуби й не пить брудну воду...
Думаю довго за цими рекомендаціями не проживуть. Води чистої немає на сотні кілометрів навколо...

[kerbasi.livejournal.com]

Місіонери вчать абстрактним істинам, претендуючи на володіння головною Істиною на відміну від аборигенів. Ми від них відрізняємося тим, що ми вчимо конкретним речам, за котрі кінцевий споживач сплачує немалі гроші. Ті прилади, котрим я, шифруючись, вигадую стьобові назви у моїх записах по середах, мають конкретну сферу застосування, експлуатаційні характеристики і сервісні вимоги, котрі ігнорувати небезпечно, в тому числі і для життя людей. Ось ми і вчимо не сувати пальці в розетку. Хто не хоче, може таки сувати, але не в розетку нашого виробництв,а плі-і-і-ззз.

Стосовно роботи "в білу" через митницю, то тут також все логічно, тут не стільки чесність, скільки тверезий розрахунок: якщо у дорогенькій розумній залізяці станеться неполадка, як її відправляти по гарантії, якщо її офіційно в Україну не завозили? Як списати гроші на заміну нашим європейським і американським бухгалтерам, якщо користувач не є нашим клієнтом, а той хто купував - це фірма одноднівка, і вже не існує.
До речі, служби безпеки підприємств Ахмєтова вимагають "білих" поставок техніки. Отак-от! )))