Во славу нелюбимого мною барда! Про В. Висоцького

[kerbasi]

Минулої неділі виповнилося тридцять років з дня смерті російсько-совєцького барда, поета, актора театру і кіно Владіміра Висоцького. Одразу зазначу, що Висоцького я ніколи якось особливо не цінив, можна навіть казати, що я його не любив. Про те написано у моєму профілі. Але сам цей факт несприйняття, втім, згадки у профілі вже свідчить про певну знаковість цієї постаті навіть для того, хто не є його палким прихильником. Отже, у день цієї сумної річниці я спробував порозмислити, а власне чому я не любив Висоцького, і який він все ж таки залишив слід.

 

Сам Висоцький вважав себе митцем чистого мистецтва. Попри те, що значна частина його пісень це пісні про війну, в нього зовсім нема ніякої ідеологічності. Він сам під час подорожі до США на питання про його ставлення до дисидентів відповів: «Я не дисидент, я поет». І я вірю, що це не було красивим ухиленням від відповіді чи ознакою конформізму. Втім, його творчість не була постмодерністською творчістю заради творчості чи особистої реалізації, він став мистцем народним. Народним в широкому сенсі: і простонароддя, і інтелектуальні прошарки. Простонароддя полюбляло його м’яку іронію з того ж самого простонароддя (Ти, Зін, на грубость нариваїссі), до того ж за умов відсутності на той час у легальному доступу та у великому виборі блатняка  для простонароддя його воєнні пісні були зручним тлом для горілки. Характерна для Висоцького тема альпінізму або праці в умовах екстремальному клімату резонувала з настроями совєцької інтелігенції. В задушливій атмосфері застою зайняття альпінізмом стало масовим хобі, а праця в регіонах Сибіру, Далекого Сходу, Далекої Півночі – джерелом законного заробітку і способом випробування та гартування власного характеру.  

Всім своїм життям Висоцький надіслав два важливі послання тодішньому суспільству, творчій та інтелектуальній його частинам.

По-перше, що навіть за умов сторубльових совєцьких зарплат можна себе реалізувати і стати досить заможним, якщо дуже багато працювати. Для нього нормальним денним розкладом було зранку, до початку робочого дня співати в актовій залі якогось НДІ, потім провести день на знімальному майданчику кіностудії, а увечері – виходити на сцену театру. За певних обставин можна стати навіть виїзним, і ніякі комісії зі старих більшовиків цьому не заперечуватимуть.

По-друге, він наочно продемонстрував, що навіть дозволені комуністичними ідеологами теми можна розробляти естетично, глибоко, без набридлого соцреалізму і дифірамбів конкретним привладним персоналіям. Це було нелегко, але можливо. Можливо - якщо людина є дійсним митцем і здатна творчо переробити теми війни, людей мужніх професій та різні індустріалістські теми – тобто весь той арсенал, котрий полюбляли совєцькі  пропагандисти.

На жаль, послання Висоцького совєцьке суспільство сприйняло досить своєрідно. В інтелігентів маскулінні ліричні герої пісень Висоцького викликали бажання не стільки їхати на заробітки до регіонів з екстремальним кліматом чи досягти пристойного життєвого рівня креативністю і завзяттям в інших сферах, скільки бажання відростити бороду, натягнути «водолазку» (светр «під горло») та узяти у руки гітару, щоб без голосу і нот співати якусь романтичну фігню. Отже, ані заробітків, ані протесту, ані творчості у рамках дозволеного. Замість цього  – просто дешеве шоу, щоб старшокласницям та младшекурсницям сподобатись.

Моє несприйняття Висоцького власне не є викликаним саме його особистістю, а скоріш тими хвилями, що його творчість здіймала серед совєцьких інтелігентів. На мій вік совєцьких приємних штучок не вистачило, я почувався з дитинства незахищеним і чітко уяснив собі з ранніх літ, що у життя доведеться досягати всього самому. Я знав, що для гармонії духу мені не достатньо надіти «водолазку» та вдавати з себе бувалого, мені власноруч доведеться робити щось серйозне, важке і не виключно, що небезпечне. Мене і моїх однолітків, котрих дорогою до школи протягом п’яти кварталів могли тричі зупинити зграйки шпани, що «збивали» з дітей «мєлочь», коли ледве не кожні півроку когось зі школи ріжуть за шапку чи ту ж саму «мєлочь», значно більше цікавили карате і бойове самбо, ніж альпінізм, а старші покоління з їхніми «водолазками» здавалися наскрізь фальшивими тюхтіями, що не здатні захистити ані себе, ані своїх дітей чи молодших братів і сестер. Навіщо ж тоді цінувати їхню естетику?

Чисте мистецтво, бути поетом, незаангажованим до політики – це можна реалізувати десь в стабільному суспільстві, а в стагнуючому та/або поляризованому суспільстві це може вдатись тільки безумовному генієві. Людина ж звичайного таланту, а пересічних занять і поготів, якщо вдається до такого, то це вже називається іншим словом – ескапізм, котрий  грає обов’язково на користь сильнішого.  як стверджує відома латинська максима, quod licet Jovi, non licet bovi.

В сучасній Україні нема (і ніколи не було) фігур на кшталт Висоцького. Народність мистецтва в нас розуміється як імітація фольклорних форм, а ті, хто в це не грається, зазвичай, поринають у постмодерністські експерименти. До того ж, наші провідні діячі культури в гострі політичні моменти полюбляють виходити на публіку і до чогось закликати. Чистого мистецтва їм замало, хочеться стати совістю націю, провідником, неформальним керманичем. Це нерідко виходить кумедно. Красиво звучить, що проголосувавши за одного кандидата отримаєш чоловічу зону, проголосувавши за іншого – жіночу. Пафос авторки цього афоризму було спрямовано на те, що аби тільки не жіноча зона. Мабуть, їй дійсно на чоловічій зоні комфортніше…

А на сепаратистський пафос іншого патріарха можна вивести відповідь з творчості самого Висоцького. Видима нам пропаганда донбаської особливої тотожності базується на кількох потужних образах совєцького пісенного мистецтва. Це, наприклад, «Спят кургани тьомниє» про шахту і донецький степ, а також пісня з кінофільму «Весна на Заречній вулиці», котру так мило співала в унісон з Януковичем перед виборами 2004 року за кілька тижнів до свого «пооранжовіння» Руслана. Втім, у Висоцького є пісня «Чорне золото» власне про шахтарів:

Не космос - метры грунта надо мной,
И в шахте не до праздничных процессий,
Но мы владеем тоже внеземной -
И самою земною из профессий.

Любой из нас - ну, чем не чародей?
Из преисподней наверх уголь мечем.
Мы топливо отнимем у чертей -
Свои котлы топить им будет нечем!

Чому ж цю пісню не обрали пропагандисти Донбасу? Причина у простому: власне цим фактом вони між рядків проголосили всій Україні: «Ми такі ж самі селюки та міщани, як і ви, тільки на інших казочках нас виростили». Ось якби заспівали:

Не бойся заблудиться в темноте
И захлебнуться пылью - не один ты!
Вперед и вниз! Мы будем на щите -
Мы сами рыли эти лабиринты!

Взорвано,
уложено,
сколото
Черное
надежное
золото

- тоді це, можливо, і була б загроза. А може, й не загроза, а початок нової України. Хто казав, що ex Oriente lux – це обов’язково з Росії або Китаю?

Comments

[stekunova-sem.livejournal.com]

странно, но муж (примерно Вашего возраста) тоже Высоцкого не очень любит, но уважает
а я фанатею )))
особенно нравится эпизод, когда их театр куда-то в захолустье приехал на гастроли, а по улице, по которой они шли с вокзала (или еще откуда), из окон каждой квартиры звучали его песни
все лучше, чем нынешнее эстрадное мракобесие, которому ТАКОЕ признание даже не снится )))

[kerbasi.livejournal.com]

Можливо тому що Миколаїв не таке вже захолустя, але з вікон линула не тільки творчість Висоцького. Смокі, Боні-М, Абба, різні совєцькі хіти (ах бєлий тєплоход, бегущая волна... етот мір прідуман нє намі... всьо могут королі... в краю магнолій...), а десь на початку 80-х вже з"являлися Токарєв, Новіков, Сєвєрний. Висоцький також був відомий, але я не можу казати, що аж з кожного вікна випадав )))

[stekunova-sem.livejournal.com]

ну да, только жители того города его специально так встречали
аж завидно )))

[kerbasi.livejournal.com]

"муж (примерно Вашего возраста) тоже Высоцкого не очень любит, но уважает"

Чоловікам, не позбавленим маскулінності у характері, висоцькі не потрібні.

;-)

[stekunova-sem.livejournal.com]

я йому перекажу )))

Re: ;-)

[kerbasi.livejournal.com]

Можливо є певна аналогія, можливо нема... В моїй родині батько до В. ставився ніяк, окремі пісні міг послухати, Жеглов йому подобався, але не більше. А мати "фанатєла". Мій батько - учасник бойових дій (Куба), один з першої хвилі активістів руху комсомольських оперативних загонів, власноруч затримував злодіїв та розчищав слобідки від різних неписаних кордонів, що встановлювала шпана, завдяки цій активності в місті на моє дитинство практично не було вже ніяких район на район, вулиця на вулицю. Нащо йому романтика Висоцького? До того ж, в біографії В. нема нічого, щоб свідчило, що щось з досвіду його ліричного героя якось мало б відношення до нього самого. Я прослухав кілька передач зі спогадами про нього, виходить, що він просто виріс з простих московських хлопців, не воював, мішки не ворочав, в тундрі не загнивав і т.д. Просто геніальний актор і емпатична особистість. Чим він може стати в нагоді тим, в кого є власні, скажемо так, щоб не підбирати іншого слова, героїчні здобутки у своєму житті?

Re: ;-)

[stekunova-sem.livejournal.com]

наслідуєте батька?

В. ніколи і не казав, що співає про себе ))) Мені слів бракує, щоб сформулювати, у чому полягає його геніальність. От чоловік, навпаки, вважає, що актор він був - так собі, Жеглов вдався, бо він нічого не грав, а був самим собою ))) Мені подобається його поезія, а саме вміння без високопарності класно писати про щоденно-побутове. Але ми для себе визначили, що В. - суто совецький феномен, який міг відбутись тільки у нас і тільки у ті часи.

Але - коли мене занесло у Москву, я першим ділом смикнула на Ваганьківське, де він похований. Знаєте, якщо через 20 років після смерті на могилі людини - живі квіти, причому я трохи часу подивилась - підходять, приносять, фотографують, то він був і є потрібним. Все краще, ніж Леді Гага )))

Re: ;-)

[kerbasi.livejournal.com]

Посередніх актьорів британці за роль Гамлета не примірують)))

"суто совецький феномен, який міг відбутись тільки у нас і тільки у ті часи".

Саме так. І добре, що він був. Тільки я з совєцькими не маю багато спільного, крім місця народження і проживання, тому для мене суто совєцькі феномени переважно неблизькі. От якби я тоді мав можливість покласти квіти на могилу Е.М. Ремарка або поспілкуватись з кимось з "ворожих голосів"!

Re: ;-)

[stekunova-sem.livejournal.com]

а ну їх, тих британців. Фіг їх розбере. Хоча... Ліванову пам’ятник теж вони спорудили. Прижиттєвий.

А чого зараз не покладете ці квіти?

А чого зараз не покладете ці квіти?

[kerbasi.livejournal.com]

Ще не мав нагоди поїхати до Швейцарії.

Re: ;-)

[magner58.livejournal.com]

"Чоловікам, не позбавленим маскулінності у характері, висоцькі не потрібні"
"Нащо йому романтика Висоцького?"

Не романтикою ж (принаймні не нею єдиною) сильна його творчість.

"До того ж, в біографії В. нема нічого, щоб свідчило, що щось з досвіду його ліричного героя якось мало б відношення до нього самого"

Хм, а хіба мистецтво має настільки пряме відношення до особистого досвіду? Історики скажімо чудово займаються своєю роботою і не командуючи великими битвами. Мистецтво це ж не написання брошури "Методи боротьби з вуличною злочинністю. Напрацювання з власного досвіду"

Re: ;-)

[kerbasi.livejournal.com]

Мені малозрозуміло, чим приваблює його творчість тепер. А тоді не тільки В., а взагалі уся авторська пісня збирала навколо себе саме романтиків, кому до того ж ще й смакувала хоча б уявна недозволеність.
А ще тоді часто плуталися художній простір і інформаційний. Літературних героїв люди сприймали як реальних, і навіть на них скарги до ЦК писали. Навіть освічені люди і ті могли дискутувати, скільки відсотків реальних подій у художньому творі. Сценічний образ В. сприймався більшістю як реальний.

Re: ;-)

[magner58.livejournal.com]

"Мені малозрозуміло, чим приваблює його творчість тепер"

Просто приваблює талант, тобто здатність звичайної здавалося б людини відчувати час, сучасників.

"А ще тоді часто плуталися художній простір і інформаційний"

Ну це загальна властивість ролі художньої творчості за тоталітаризму. У РІ ту ж роль відігравала література.

"А тоді не тільки В., а взагалі уся авторська пісня збирала навколо себе саме романтиків, кому до того ж ще й смакувала хоча б уявна недозволеність"

Складно дискутувати, бо я народився ще пізніше :-) Можу хіба що теж посилатися на родичів чи батьків, якось не склалося враження про домінування романтичної складової. А щодо відсотків реальних подій у твор... Думав це до покоління бабусі :-)

[dgri.livejournal.com]

По-друге, він наочно продемонстрував, що навіть дозволені комуністичними ідеологами теми можна розробляти естетично, глибоко, без набридлого соцреалізму і дифірамбів конкретним привладним персоналіям.

Це було послання для митців. А значною частиною публіки воно сприймалося ширше: Висоцький уособлював людину, яка живе, [начебто] не звертаючи уваги на постанови партійних з'їздів і пленумів, на вказівки начальства, а керуючись лише власним моральним імперативом. Він співає про війну тому, що він так хоче і так відчуває, і йому начхати, що хтось нагорі прийняв постанову писати більше пісень військово-патріотичної тематики, а також про БАМ, комсомол, любов і весну. Його Жеглов знає, що "вор должен сидеть в тюрьме!" - і йому начхати на всі юридичні обмеження, якими його хоче обплутати система. Висоцький хоче бути з французькою красунею - і йому начхати на усіх партійних ідеологів, на перший відділ і на "благонадійні" чи "неблагонадійні" пункти в анкеті.
Тож для публіки це був шматочок свободи - не контр-ідеології, а свободи від ідеології, від того липкого павутиння, яким система обплутує життя "радянської людини".

[kerbasi.livejournal.com]

Чудово сформульовано! Нема чого дадати! Дякую!

[liniyka.livejournal.com]

Не готова була інтелігенція до дій, лише до розмов і критики на кухнях. Слабке покоління демагогів, яке народилося у людей, що пройшли війну і знали ціну життя. Було б дивно, якби це покоління стало поколінням дій, а не слів. А наслідування лише зовнішньої стилістики мені дуже нагадує сучасні підліткові субкультури (емо, готи) - мортальна естетика вкупі з найнищим рівнем фізичної та духовної сили. Звісно, про дисидентів цього не скажеш, але подібність у використанні лише зовнішньої обгортки є.
Ця вся мішура з водолазками та гітарами під вогнище, стиль геологів, що тільки зовні Висоцького наслідував, завжди дуже смішила мого тата. Він не любив усього, що йшло із "совка", естраду та бардів - у першу чергу. Був "западником" напевно. І Висоцького не слухав, але ставився з повагою.

[kerbasi.livejournal.com]

Повністю солідарний з твоїм батьком!))

Бачила у behemotyk посилання на запис у блогу московського психолога до теми совєцьких поколінь?

[liniyka.livejournal.com]

Ні. І в друзях behemotyk не мала. Зара пошукаю

[kerbasi.livejournal.com]

http://behemotyk.livejournal.com/66492.html

[smijana.livejournal.com]

В сучасній Україні нема (і ніколи не було) фігур на кшталт Висоцького.

Я теж так думала. Але не так давно переслухала Тризубого Стаса.. дещо подбний до сатирично-іронічного Висоцького (песенка плагиатора, поездка в город, песенка про слухи і т.і.)
Ну але на весь спектр "не тягне", звичайно. :)

Згодна з Вашим баченням і з коментарями вище. Але все одно і в сучасному нерадянському суспільстві дещо для мене, наприклад, залишилося "актуальним".
Я сама трохи граю (акомпоную собі,то не гра) на гітарі, на жаль, гарних сучасних українських пісень мало (ОЕ та інші без виконавця втрачають - бо не такі вже досконалі тексти по змісту і формі, ну Плач Єремії, ще пару.. може то я необізнана і вони таки є), з бардів що мені імпонують, виручає тільки Ольга Богомолець.
З радянського російського репертуару окрім Візбора "Ты у меня одна", "Поверь в мечту" Антонова, хітів групи Воскресенье та ще з десяток подібного, є і "Лірична" Висоцького.
Як романсова річ - мені подобається і видається класикою, бо такий же зміст міг бути у такої ж пісні і 300 років тому, тільки співатися під якусь лютню.
А от моїй малій (народженій вже після срср) несподівано дуже сподобалася з платівки Висоцького "На суднє бунт" (бо про піратів :) ) і сатиричні, просто сподобалися "песенка о моем старшине", "гімн шахтарів".

[kerbasi.livejournal.com]

На жаль, не було відомих бардів сінхронних Висоцькому. А пізніше вже суспільство змінилося і так впливати на сусупільство вже жоден митець нансів не мав.

В мене також є свій "совєцький" плейліст. Там небагато, але дещо є. Переважно не з брежнєвського часу. Або старіше, або новіше, пребудовне. Музика мого дитинства в мене викликала стійку відразу, незалежно від жанру, за дуже-дуже рідкими вийнятками, та переважно не через самі зразки, а через якісь мої особисті асоціації з ними.

Взагалі, наша слабкість у тому, що ми не маємо якісної масової культури. Росіяни також не мають, тому й спливають попсо-шансонним лайном. У мене є тег "мій плейліст". Якщо матимете бажання, спробуйте почитати та послухати. По-перше, з пісень, я впевнений, чимало Вас "торкне". По-друге, там у коментарях до пісень я виклав свої думки стовоно масової культури і її браку в Україні.

[smijana.livejournal.com]

Дякую, із задоволенням перегляну.