На завершення вчорашньої дискусії з ЗНО

[kerbasi]

Френди переконали мене, що фальсифікація результатів ЗНО є настільки важкою справою, що якщо дані факти й мають місце, то на рівні одиниць, котрі ніяк не можуть вплинути на загальний рівень абітурієнтів. Втім, я все ж таки вірю і викладачам, котрі запевняють, що абітурієнти з балами 200 невдовзі перетворюються на навіть менш ніж посередніх студентів. Причини цьому можуть бути такими ж самими, як зі шкільними медалістами, котрі дуже часто далі у навчанні виявляють посередні здібності.

По-перше, засвоєння шкільної програми на відмінно або на 200 балів ЗНО далеко не означає, що людина навчилася мислити, як фахівець з предмету. Високий бал з фізики або з української мови та літератури не означає, що людина мислить як фізик, мовознавець або літературознавець. І це власне не є завданням середньої школи. Надбання професійного мислення це завдання для вищої школи, а тут вже різні люди демонструють різні результати, і колишні успіхи нічого не гарантують.

По-друге, коли результати ЗНО стали головним і єдиним критерієм зарахування до вишу, до престижних вишів на спеціальності, котрі обиватель вважає перспективними, почали подавати заяви абітурієнти, котрі раніше б цього зробити не наважилися. Але престижність та позірна перспективність спеціальності не означають, що ними може оволодіти людина, котра знехтувала зі своїх природних здібностей і повелася на спокусу престижності у сфері, до котрої особливого хисту не має.

Мабуть, до ЗНО треба було б додати також контрольовані незалежними органами тести, розроблені кожним конкретним вишем, але аж ніяк не відроджувати середній бал атестату, котрий було скасовано навіть у СРСР ще коли я був школярем. У 1985-му, коли я поступав до вишу, середній бал вже не мав значення. Не повинно бути також ніким не контрольованих співбесід та іспитів, бо це однозначно є лазівкою для корупції.

Те, що «регіональна» влада пішла шлях не вдосконалення системи прийому до вишів, а шляхом повернення до милого їхнім душам минулого, цілком прогнозовано і природно. Іншого просто не може бути в партії, що має дві головні стратегії: дати заробити своїм пацанам, і повернути все навколишнє середовище до вигляду, котре воно мало у милі, добрі, приємні часи піонерського дитинства.

Кілька френдів зауважили, що існує проблема пільговиків, значною мірою фіктивних пільговиків. Я вважаю, що краще б пільговиків не було б взагалі. Бідним або хворим краще б держава помагала грошима, лікуванням та подібними послугами, а вже в кого голова є, той отримає вищу освіту на загальних умовах, в кого нема - хай шукає інше заняття. Втім, пільговики є скрізь у світі. Писано-переписано про квоти для меншин у вишах США і т.д. Але важливішим є  не те, що квотовані пільговики потрапляють до вишів або потім на першу хорошу роботу після навчання, а те, яка в них подальша кар'єра, скільки вони заробляють, чого доясгають. Доросле життя не питає довідок. Як у реальному житті серед серйозних фахівців я практично не зустрічаю колишніх медалістів і червонодипломників, так само, я впевнений, і колишні пільговики, особливо фіктивні десь зникають на роздоріжжях ринку праці.

Disclaimer: Я вдаюся до узагальнень, виключно спираючись на свій досвід і свою професійну сферу. Ніякого статистичного аналізу, нічого, крім суб'єктивних вражень мої узагальнення в своїй основі не мають. Навіть якщо я маю якісь об'єктивні дані, вони стосуються виключно окремих галузей господарства та сфер життя, в котрих я маю досвід. Вони не обов'язково стосуються сфери занять вашої, ваших родичів або знайомих.  Якщо ваші родичі, або знайомі, або ви самі є визнаними фахівцями, а у минулому медалістами, червонодипломниками, то я дуже радий за вас, ваших родичів або знайомих  і за те підприємство чи установу, що створили для вас, ваших родичів або знайомих можливості реалізувати свій потенціал.