Їдь до нас, Аль-Барадаі!

[kerbasi]

Років вісім тому прогулювалися ми з колегою  вулицями вечірнього Відня після виснажливого тижня корпоративних нарад. Центр міста був весь заповнений людьми, бо відбувався якийсь великий вуличний концерт, так само як у нас шоу на Майдану Незалежності у Києві. Раптом я звернув увагу на двох поважних чоловіків, вбраних у строї. Чоловіки крокували собі повільно вулицею серед натовпу і розмовляли арабською мовою.  Мені здалося, що одного з них я десь бачив, але це не виглядало ймовірним. Згодом якось я побачив дуже схожого чоловіка по телебаченню. То був директор МАГАТЕ Мухаммад Аль-Барадеі. Він це був на вулиці Відня, чи хтось схожий, я не можу стверджувати, але він міг там бути, бо штаб-квартира МАГАТЕ знаходиться у Відні.

Мухаммад Аль-Барадаі народився у Каїрі, столиці Єгипту. Він навчався в на батьківщині, а згодом у Швейцарії та США, працював на держслужбі, згодом у структурах ООН, торкався академічною кар’єри, поки зрештою не став всесвітньо відомим головою міжнародної впливової агенції з атомної енергетики. Ну а тепер він засвітився як ключова фігура протестів у Єгипті.

Взагалі, українським політологам варто придивлятися до арабського світу. Там є чимало повчального для України і українців. В більшості країн ще півстоліття тому люди жили у відносній рівності у злиднях, в більшості країн казкові статки були зароблені переважно  випадковими людьми з сировинної або туристичної індустрії, тобто з природи, а не з роботи головою чи бодай грошима, відносно недавно на пам’яті старших генерацій . Скрізь в арабських країнах співіснують маси з архаїчною свідомістю і досить сучасний середній клас, освічена інтелігенція. Скрізь процвітає корупція, непотизм, протекції. Скрізь чимала частина населення сповідує погляди, що є мішаниною общинної релігійності та соціалістичних течій Заходу 19-20 століть.  Всі арабські суспільства нелегко адаптуються до сучасного глобалізованого світу, як відповідь на страх перед відкритим світом та невпевненість у собі – радикальний ісламізм. Будучи у минулому поділеними колоніальними імперіями, люди з арабських суспільств отримали можливості розвитку в межах тих імперій: освіта, технічні, культурні запозичення, що бодай якось скомпенсувало втрати від небажаних іноземних правителів.

В Україні маємо дещо подібне, але часто у зменшеному чи навіть карикатурному вигляді. Якщо радикальні ісламісти ховаються за досить глибоко обґрунтованим зі священних писань світоглядом, то наші радикали через кожне речення прохоплюються, що чи не найбільше їх лякає в глобалізації, що їм жінки давати перестануть, бо іноземці привабливіші. Поки тут мудрагелики навіть з академічними титулами вирішують, чи не був Ісус українцем, чи старіша українська мова тільки за санскрит, чи також старіша й за шумерську, араби дійсно мають велику історію світового значення і можуть похизуватися чималим культурним впливом на західний світ.  І головне – араби за кордоном це далеко не тільки різна новорозбагатіла шелупонь, торгаші та різноробочі, а й чимало середнього та вищого менеджменту у західних корпораціях. У великій корпорації, у котрій я працюю, українці на великих посадах трапляються, але вони навіть не знають, з якого міста приїхала до Америки їх прабабка, втім, кілька високих посад обіймають вихідці з арабських країн. Ну й жоден українець ніколи не виростав так високо і не мав такої міжнародної репутації, як герой цього допису. Отже, є багато над чим поміркувати українцям над цими паралелями, і припинити розкидатися кпинами про «чорних», «муслімів» та іншими «гондурасами» та «нігеріями», бо, боюся, порівняння у більшості випадків буде не на користь українців.

У Єгипті ще далеко до визначеності, але той факт, що протести очолила така Людина, дає надію на те, що Єгипет ще здивує світ. Позитивно здивує. І знов таки – паралель з Україною. Наші протести 2004-го висунули людинку – квінтесенцію містечкової обмеженості, і результати ми тепер розгрібатимемо либонь дуже довго… Події у Єгипті нам дають натяк, коли в нас з’являться лідери, альтернативні теперішній компрадорській охло-еліті. Вони з’являться не раніше, ніж з’являться українські аль-барадаї.

PS: це мій запис № 300 у ЖЖ.

Comments

[anoushe.livejournal.com]

Ну, каналам "допомагає" розвиватися цензура. Де ж іще іранці подивляться мексиканські серіали або відеокліпи з напівоголеними жінками? :)

Зрозуміло, що йдеться про якість людського ресурсу. А от чому саме так...
Але ж паралелі справді можна проводити довго. І міркувати теж можна довго. Я, в принципі, не дуже люблю розмови про ментальність. Мені здається, що ця матерія - невичерпне поле для спекуляцій. Але коли я бачу, які ініціативи подекуди виникають в Ірані (при всіх негараздах), я не можу не думати про ментальність.

Ні, в Пасаргад не ходили. Ми взагалі не дуже-то по ресторанах... :)

[kerbasi.livejournal.com]

І в нас, і в Ірані (і до речі, в тому ж Єгипті) дежу велика ментальна прірва між т.з. простонароддям і освіченим (-ими) класом (-ами). Це наслідок історичного розвитку, і він відмінний від країн Старої Європи. Тому, порівнюючи менталітет, треба порівнювати не простонароддя, а власне інтелектуальний прошарок. І тут виявляться разючі відмінності. І справа не у національному менталітеті, бо інтелектуали зазвичай не є носіями мислення автохтонів, а напроти - самі собі вигадують свій світогляд, манери, звички. Так, супутникові канали на фарсі - переважно поп/рок/уорлд мюзік та серіали. Бо на батьківщині це або заборонено, або обмежено, або складає лише прокладку ефірного часу між офіціозом та проповідями, але українці також скаржаться, що їх витиснули з інформпростору, і що? І де ж та наша славетна діаспора? Тут ми приходимо ще до однієї відмінності між іранським освіченим класом (в тому числі діаспорним) і українським. Іранці вміють заробляти гроші на абонементи на ці свої альтернативні канали. А для свідомого українця навіть передплатити нещасне видання за 150-200 гривень на рік - це непід"ємний тягар та вдар по бюджету. А здатність заробляти бодай на сплату рахунків та дещо плюс - це вже питання налаштованості мислення. Боюся, що багатьма українцями, як тутешніми, так діаспорними, російське прислів"я, що не в грошах щастя, сприйняте занадто буквально. Якщо людина мислить як бідна, то вона й житиме як бідна, навіть з мільярдними статками вона витрачатиме їх, як витрачала б бідна людина, тобто на базові потреби (у багатих базові потреби гіпертрофовано роздмухані, а по суті такі ж примітивні), а від небазових перелякано б відстрибувала, щоб не впасти в нерозумне марнотратство. Мабуть, треба вивчати у школі не "садок вишневий коло хати", а Нізамі, Рудакі, Хафіза, Хайяма, щоб розвивати бодай якусь фантазію та здатність сприймати абстракції, а не тільки вишню з хрущами...

[anoushe.livejournal.com]

Ви що! Який Хаям замість Шевченка! Нація і без того спивається. Додайте ще змалечку яскраві описи вина та заклики пити більше і забути про буденність - і українців не стане за одне покоління :)

А чому ви про ресторан питали? Там щось особливе?

[kerbasi.livejournal.com]

Маєте рацію! Я давно підозрював, що за рівнем святенництва наші патріоти-культуртрегери дадуть фору аятолам. :-)

До Пасаргаду я потрапив випадково. Ходив ще восени на дні культури Ірану у Європейський дім, а там давали запрошення та картку на одноразову знижку. Свої враження я Вам напишу у "приват", бо мій блог не містить безкоштовної реклами. Це принцип. :-)

[lovkyj-man.livejournal.com]

"від небазових перелякано б відстрибувала, щоб не впасти в нерозумне марнотратство" -- дуже гарно

В "Notre Dame d'Ukraine" теж є цілий трактат на цю тему. В мене лише паперова книжка, тому цитату надрукую якщо комусь цікаво :)

[kerbasi.livejournal.com]

надрукуй, якщо це не дуже затруднить. В мене неоднозначне ставлення до Забужко, тому через цитати та критику я вирішую, читати її твори чи ні.

Notre Dame d'Ukraine

[lovkyj-man.livejournal.com]

під страхом розфрендження (розфренЖдження?), цілком безвідплатно, по-нашому і в дусі козацького лицарства, друкую:

О. Забужко Notre Dame d'Ukraine
стор. 326-328
текст вийшов задовгим для комента, тому дивитись сюди >>> http://lovkyj-man.livejournal.com/15938.html

Re: Notre Dame d'Ukraine

[kerbasi.livejournal.com]

Дяка! Почитаю.