Про АК-47 з трояндою, про чмо і мачо. Ґендерні роздуми
Tuesday, 8 February 2011 12:50 pmПам’ятаю, як дуже давно, у дитинстві, навіть не знаю, чи вже пішов тоді до школи, я причепився до батька з сотнями дитячих питань у стилі “а що, якщо”. Дивуюся терплячості батька, який не проганяв мене, а терпляче відповідав на всі ті дитячі глупства. Втім, одне питання, точніше відповідь, запам’яталися на все життя.
- Тату, ось що, якщо замаскувати автомат у букеті квітів, щоб непомітно підійти до ворогів?
Знаєш, синку, - відповів батько. - Квіти не створені для війни. Квіти створені для любові.
Мій батько знав, про що казав. Під час служби у військово-морському флоті йому довелося виконувати т.з. інтернаціональний обов’язок на Кубі у розпал самісінької Карибської кризи з її провокаціями передвоєнного часу, сутичками з contras. А вже у цивільному житті, зі слів мами, він був доволі галантним кавалером.
Я одразу згадав про цю розмову майже сорокарічної давнини, коли розглядав світлини з виставки колишнього британського солдата Брена Симондсона (Bran Symondson) на сайті арт-програми Strand Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі і лондонської Idea Generation Gallery. Цікаво також послухати коментарі самого фотохудожника у самій програмі, а також у прес-релізі виставки. Брен Симондсон виконував завдання в Афганістані з військової підготовки підрозділів поліції. В ньому поєднується вояк з мистцем. “Мене заспокоювало, коли я дивився крізь лінзи фотокамери, а не крізь приціл гвинтівки”, - каже Симодсон. Вже після служби, у 2010 року Симондсон отримав можливість повернутися до Афганістану в якості цивільного фотографа. “У вояка та фотографа є одна спільна річ: обидва ретельно шукають свою мить”.
Отже, на світлинах зображені бійці Афганської національної поліції (АНП) зі зброєю, оздобленою ... квітами, зокрема трояндами. Особливо притягує увагу світлина, на котрій видно шеренгу вояків з трояндами ... у зубах. До того ж, виявилося, що афганські поліціянти не цураються причепуритися жіночими засобами. На світлині бачимо чоловіка зі зброєю у долоні з нігтями, намащеними рожевим лаком. Автор називає це “перетином маскулінності і фемінності”. Взагалі, з його слів, певна жіночість притаманна афганським воякам, котрі за звичаями традиційного суспільства по службі та у житті поза родиною ніколи не перетинаються з жінками.
Як зазначає арт-критик зі Стренду та автори прес-релізу, світлини з виставки дивують та позбавляють стереотипних уявлень. Якщо знайомитися з країнами традиційної, патріархальної культури, скріпленої ісламом, то здається, що це культури, де чоловічий гендер отримав повну й безумовну перемогу. Здається, переможці мають просто випромінювати маскулінність. Втім, навіть простий досвід вуличних спостережень за вихідцями з мусульманський країн свідчить, що насправді все зовсім не так. Чоловік часто-густо більш походить на самовдоволеного, розпещеного панича, а не власне на мачо. Як і ті вояки зі світлин... Якщо чесно, ми у совєцькій армії з її ганчірками, швабрами та відрами для новобранців виглядали більш мілітарно, ніж ці бійці АНП.
Взагалі, нема у цьому нічого дивного. Ми можемо пересвідчитися з нашої недавньої історії та її впливу на сьогодення, як соціалістичне позбавлення конкуренції перетворює народ міцних господарів на народ-паразит, соціальний мотлох. Так само і знищення конкуренції самця за самицю перетворює самця на якусь аморфну істоту з послабленими статевими ознаками. У традиційному суспільстві, де за жінку не треба боротися, її “організують” старші родичі за домовленістю зі старшими родичами іншого роду, а потім у шлюбі її не потрібно утримувати, інакше, ніж матеріально, бо все одне нікуди не подінеться, та й ніхто більше не наважиться, бо за адюльтер - смертна кара, з чоловічою психологією відбуваються такі ж зміни, як в людини-господаря за умов соціалістичного перерозподілу.
Звільнивши своє життя у соціуму від жіноцтва, традиційні чоловіки спровокували компенсаторні механізми з розкриття жіночості в них самих. Чи не звідти їх постійні “братні” поцілунки чи обійми, “дружні” торкання?
Не обходяться традиційні мачо й без задоволень нетрадиційного плану. Кілька світлин Симондсон присвячує так званому “чайному хлопцеві”. Чайні хлопці готують чай та надають різні послуги побутового плану воякам з підрозділу, до котрого вони прибилися. Чайний хлопець зазвичай обирається з вродливих хлопців. А старші функціонери можуть розраховувати й не тільки на побутові послуги. Взагалі, чайних хлопець у чоловічому колективі поводиться так само, як молода дівчина, тобто швидко починає впливати на чоловіків та маніпулювати ними. І це у суспільстві, де офіційно гомосексуалізм карається смертю! А ще кажуть, що гомосексуалізм розповсюджує прогнила “ліберастична” Європа...
Само собою напрошується питання, чи варто було чоловікам гендерно репресувати жінок, регламентувати статеве життя, щоб почати фарбувати нігті, обвішувати себе брязкальцями й квіточками та розважатися з жінкуватими хлопчиками? Особисто мені такі жоновидні паничі з традиційних суспільств не менш огидні, ніж якийсь совково-постсовковий жалюгідний чолов’яга, зацькований своїми бабусями, матусею, жінкою, тещею.
У нас в Україні своя специфіка. Тут чоловіків розбещує не традиційне суспільство, не класичний патріархат, а патріархат померлий, гнилий, котрого щедро оздобили егалітаристськими та емансипаційними парфумами. Але ж сморід так просто не замаскуєш. Підйом консерватизму в українському суспільстві, мабуть, і пояснюється тим, що невідбуті патріархи недопатриархального суспільства, соціально та економічно імпотентні, прагнуть повернути свою владу та авторитет у родині. Але їм варто було б запам’ятати, що якщо ти чмо, то ти не станеш мачо, навіть якщо тобі жінку видати за розподільчою карткою та прикувати її титановим ланцюгом до бильця твого ліжка. Ці недопатріархи власне так люто ненавидять “голубизну”, саме тому що їм не тільки жінку не привабити, а й на увагу “чайних хлопців” не варто розраховувати.
no subject
Date: Tuesday, 8 February 2011 05:34 pm (UTC)Ну, бачте, говорити "авраамічна парадігма (юдаїзм/християнств/іслам)" це один в один "Україна та Кувейт". :) Власне, наскільки я знаю, Чигиринська досить багато перекладає з японської та китайської, і взагалі цікавиться культурою цих країн: цілком можливо, що таке узагальнення в даному контексті їй видалось прийнятним. Інколи такі узагальнення допустимі, інколи ні, все залежить від контексту.
Не скажу, що достатньо знайомий з даосизмом, проте все ж дотримуюсь тієї думки, що хороше дерево має приносити хороші плоди. Однак, здається, на практиці китайці, з усіма їх гаремами та євнухами, переймалися тим, як втримати жінку, нітрохи не менше за їх західних сусідів.
Якщо ж мова йде про те, що на сході значно більше приділялося уваги так би мовити технічним питанням тілесних втіх... Ну, можливо, але не бачу яку ще користь китайці від того мали, окрім власне цих самих втіх (дозовано, не для всіх і не завжди) :)
Стосовно "аврамічних культур" (доволі сумнівний термін), мені здається ніякої особливої боязні сексу не було, була боязнь неунормованих сексуальних стосунків. Як на мене, навіть у Біблії сексу більш ніж доста. Принаймні погодитися, що люди, які в свої священні книги включили "Пісню пісень" - "боялися сексу", мені важко. :)
no subject
Date: Tuesday, 8 February 2011 05:54 pm (UTC)2. Стосовно боязні сексу, завтайте до найближчої церкви та придбайте брошурку з повчаннями молодятам(особливо прикольно - від старця Паїсія).
3. Якщо чесно, я вже втратив ниточку розмови. Що, взагалі, Ви стверджуєте? Некоректність пояснення позірної жіночості поліціянтів-пуштунів? Я це пояснення отримав від автора світлин через передачу. Мені звоно здалося ймовірним і таким, що відповідає моїм власним спостереженням за представниками представників деяких мусульманських народів. На наукову доказову базу у блоговому дописі не варто розраховувати.
no subject
Date: Tuesday, 8 February 2011 06:29 pm (UTC)Це певно православна церква? Я іншої конфесії, мене чомусь у православних храмах не люблять. :)
> Якщо чесно, я вже втратив ниточку розмови. Що, взагалі, Ви стверджуєте?
Це вічна проблема віртуального спілкування, я теж вже гублюся. :) Але спробую коротко сформулювати.
По тексту: мені здалося, що зв'язок між деякими твердженнями далеко не очевидний, наприклад, про те, що з традиційності суспільства (чи патріархату) випливають такі явища, як "фарбування нігтів". Як на мене, то цей "перетин маскулінності і фемінності" може бути вислідом з відомого правила, що "крайності сходяться". Так крайності сходились в наскріз мускулінних спартанців чи самураїв. Однак як раз ці образи знаходять неаби-який відгук у антигоніста традиційного суспільства - "прогнилої “ліберастичної” Європи", що мене дещо дивує: або традиційні суспільства не такі погані, або з лібералізмом щось не так, може ще щось, але в будь-якому випадку - картинка в мене не склалася. :)
Поза текстом: як виявилось, ви не дуже вітаєте так звану "авраамічну парадигму", а я все ж є її продуктом, що не може не викликати з мого боку певної настороженості. :)
ПС. Хтось колись сказав, що фанатик від нормальної людини відрізняється тим, що може на якусь тему не говорити. Я не фанатик (ну, мені так здається), тож вмовкаю :)
ПСС. Хотів коротко, а вийшло - як завжди. :)
no subject
Date: Tuesday, 8 February 2011 07:35 pm (UTC)Хай там як, але певні узагальнення працюють. Ми у війську напочатку пасували перед вихідцями з республік Середньої Азії та Кавказу, а згодом навчилися їх обламувати та керувати ними. Потім я десь натрапив на настанови для російських солдат у Чечні, як поводитися з корінними місцевими. Поради повністю співпадали з моїми спостереженнями. Справа у тому, що при всьому зовнішньому культу маскулінності, вони за нашими мірками "нє мужикі". Наприклад, "мужик" не ховатиметься за дітей та жінок, у церкві, у лікарні. А починається все з дрібничок, як то брак змагального досвіду, бо самицю родичи приведуть... Якщо це все враховувати та робити вірні висновки, то їх можна перемагати навіть будучи у меншості.
У деталі не вдаватимусь, бо мій блог не навчальний посібник з утискання вихідців зі Сходу.