На захист "самашедшего"

[kerbasi]

«Самашедшего» Ліни Костенко я не читав і на разі не планую. Втім, цей твір зазнає такої критики, що хочеться щось сказати на його захист, навіть не читаючи. Це така позиція як «не читав, але засуджую», тільки навпаки.

Але на початку, трохи розповім про себе. У 2000-му році мені було 30 років. Відповідно у  2004-му мені було 34 роки. Моя перша технічна освіта вміщувала також кілька курсів, що дозволяли працювати тим, кого тепер називають «програміст» або «айтішнік». Я цей шлях не обрав, втім, міг би обрати, як це зробили чимало моїх однокурсників. Нарешті, я маю схильність до осмислення подій і явищ і навіть до запису своїх думок, хай і не у форматі щоденнику і, взагалі, нечитабельним для сторонніх способом, але ж записую.

Ну що, подібно до головного героя Л.К.? Якщо подібно, то чому критики пишуть, що такого героя бути не може. Я - є. Значить і він – може бути.

Одному критику не сподобалося, що він десь там пише, що чоловіки у сучасності перевелися, мовляв, так 30-річний чоловік ніколи не скаже. Знов таки, коли мені було 30, я мав такі спостереження, що в Україні, принаймні, у сферах, до котрих я мав стосунок, було на той час значно більше активних і цікавих жінок, ніж чоловіків. Ми тоді навіть у нашому колі жартували, що вважали, що українці – козаки, а вони - «чмошники», що не до війська не призвати, ні праці належної не добитися та й жінки від них тікають, хоч би до гарему якогось Махмуда, аби тільки подалі від свого Василя. Тепер, десь з початку 2000-х трохи ситуація стала виправлятися на користь чоловіків, тепер вже жінки так наочно не домінують. Отже, якщо я мав такі спостереження, хай і статистично некоректні, чому інший мій майже одноліток і майже співтовариш по соціальному стану, не міг мати таких спостережень?

Ще авторці закидають, що її герой пише з шестидесятницьким пафосом. Так от, шановні, саме наше з цим героєм покоління культурно формувалося під впливом і пресингом саме шестидесятників. Шестидесятники були нашими батьками, нашими вчителями, авторами пропагандистських аркушиків і творів вільної «перестроєчної» прози. Від них багато хто з нас навчився й усному та письмовому стилю з усім його пафосом. Я коли редагую свої написані тексти, то частіше всього видаляю з них пафос.

Взагалі, критики, ви з якої планети прилетіли? Щось мені здається, що більшість з вас виросли на колінах у сільської бабусі на всьому готовенькому на гроші батьків, що працювали не розгинаючи спини  десь у далекому закордоні  або стояли до сонячного удару на блошиних ринках, щоб ви виросли, отримали вашу порожню освіту в області пустої балаканини та почали міркувати з вишини свого життєвого «досвіду» про те, хто в Україні типовий, а хто не типовий.  

І хто, взагалі, казав, що головний герой твору, оповідач, має бути типовим. Задача головного героя стати електродом, від котрого почнуться у середовищі процеси, почнеться рух аніонів-катіонів, і це все читачеві буде цікаво читати.

Авторка образилася на критиків, що по-людськи зрозуміло. Втім, варто письменникам бути більш агресивними. Ось узяв би хтось та промовив на зустрічі з читачами: «У моєму романі є персонажі абсолютно типові, сірі-сірі до нудоти, ну точно, як зі статистичного звіту зійшли, ті, що мають 1,2 телевізора та 0,9 пральної машини на родину. Ну точно як ті літературні критики Х і Y. І краще не народжуйте дітей, бо їх у вас у середньому може бути тільки 0,95. Ви вже у частково інтелектуалів виросли, отже, краще не розмножуйтеся».

PS: Чому я не планую читати книжку Л.К.?
1. В мене дуже гостра фактологична пам"ять. Я добре пам"ятаю події та їхній контекст десь року з 1978-го, тобто з 10-річного віку. Вплетіння подій у персональний контекст це стиль мого мислення, читати таке ж саме мені буде нудно.
2.  Мені не цікава полеміка між "совістями нації" на сторінках худоджніх творів.
3. Я не люблю творчість шестидесятників, вона мене дратує через те, що покоління шестидесятників є поколінням моїх вихователів, а мої перемоги досягалися через заперечення їхніх настанов, а не завдяки ним.
4. Мені просто на даному етапі життя майже не цікава художня література, якщо в неї нема чогось, що торкає глибини мого Его.

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Може, й почитаю, але хай такий монументальний твір спочатку патіною покриється. :-) До того часу, може, до мене знов цікавість до читання за ради читання повернеться.

Питання до критиків одне: чому вони пишуть нісенітниці?
Це як, пам"ятаєш, критикеса не вірила, що можна пам"ятати скільки букет квітів коштує? Замість аналітичної роботи вони мірять по собі. А якщо письменник, що пише про себе, читачеві може бути цікавим, то критик - навряд.

[strongowski.livejournal.com]

бля.
Критики розбирали текст. І автор тексту їм був побоку. Якби цей том надрукував не Малкович, а районна друкарня, і написала не Костенко а Голопупенко, думка критиків не була б инакшою - текст сирий, читати нудно, патос захмарний, єдиний позитив - афоризми, які, подекуди, вигулькують з рихлого тексту. Для Голопупенка - і так недосяжний рівень, а для Месії, мабуть, малувато.
Ось, до речі, добра стаття на тему.
http://polit.ua/articles/2011/02/14/zapiski.html

[kerbasi.livejournal.com]

У Вашому виконанні - таки-да, зрозуміло, і це критика.
Стаття непогана. "Литературная проблема в том, что там не происходит отстранения: герой-то, по всей видимости, «самашедший», но его голос неотличим от голоса автора", - це вже дійсно схоже на критичний аргумент, а не "чоловіки так не мислять", як в одного критика. Втім, порівняння з США та зокрема з Вуді Аленом мені здалося досить глупим.

[strongowski.livejournal.com]

а чому порівняння глупе? Рідко і мало кому в цьому віці вдається зберегти ясність розуму, принаймні світова історія небагато таких осіб знає, то чого до Алена, колись видатного режисера і письменника в Америці може бути спокійніше ставлення ніж у нас до колись талановитої поетеси?

[kerbasi.livejournal.com]

Та я в черговий раз підсів на РС "Поверх бар*єрів" та Бі-Бі-Сі "Стренд", там чимало уваги приділяється саме американським творчим особам, так істерик і "ЧСВ" там також достатньо. Просто там є звичка в авторів користуватися різними представниками-агентами, а ті в свою чергу знають профіль своїх клієнтів, тому дозволяють керовані виверження на користь справі, а не заради салонної цікавинки.

і про порівняння

[kerbasi.livejournal.com]

Все ж таки Л.К. мистець, а Виді Ален - талановите ремісництво. Межа дуже тонка, може, диктується більше роллю мистця у суспільтсві, але в нас наше супільство, літературоцентричне, інтелігентське, яке є.

Re: і про порівняння

[strongowski.livejournal.com]

це вже колір і смак. А ми з вами про ширше явище говоримо: як так сталося, що ми не можемо жити не перетворюючи митців на недоторканні ідоли.

Re: і про порівняння

[kerbasi.livejournal.com]

Я це пояснюю домінуючим російським культурним патерном. А він в свою чергу народився від довічної російської несвободи, коли через публіцистику, суспільні науки та філософію не можна було себе висловити, то доводилося свої ідеї оприлюднювати у метафоричній формі через вигаданих персонажів, сподіваючися обдурити цензора та щоб не бути посадженим на кіл розгніваним на "очкарика" людом. Звідси ж "поет больше, чем поет".

[strongowski.livejournal.com]

ну тоді якщо вважати, що інтеліґенція це мисленнєве осердя народу, то, може, бодай їй би варто було долати ці патерни?

[kerbasi.livejournal.com]

Чому ж табачники так наполягають на відновденні літературоцентричності російської орієнтації в шкільних програмах? Щоб не подолали! Тут не справа смаку, а справа способу мислення.