На захист "самашедшего"

[kerbasi]

«Самашедшего» Ліни Костенко я не читав і на разі не планую. Втім, цей твір зазнає такої критики, що хочеться щось сказати на його захист, навіть не читаючи. Це така позиція як «не читав, але засуджую», тільки навпаки.

Але на початку, трохи розповім про себе. У 2000-му році мені було 30 років. Відповідно у  2004-му мені було 34 роки. Моя перша технічна освіта вміщувала також кілька курсів, що дозволяли працювати тим, кого тепер називають «програміст» або «айтішнік». Я цей шлях не обрав, втім, міг би обрати, як це зробили чимало моїх однокурсників. Нарешті, я маю схильність до осмислення подій і явищ і навіть до запису своїх думок, хай і не у форматі щоденнику і, взагалі, нечитабельним для сторонніх способом, але ж записую.

Ну що, подібно до головного героя Л.К.? Якщо подібно, то чому критики пишуть, що такого героя бути не може. Я - є. Значить і він – може бути.

Одному критику не сподобалося, що він десь там пише, що чоловіки у сучасності перевелися, мовляв, так 30-річний чоловік ніколи не скаже. Знов таки, коли мені було 30, я мав такі спостереження, що в Україні, принаймні, у сферах, до котрих я мав стосунок, було на той час значно більше активних і цікавих жінок, ніж чоловіків. Ми тоді навіть у нашому колі жартували, що вважали, що українці – козаки, а вони - «чмошники», що не до війська не призвати, ні праці належної не добитися та й жінки від них тікають, хоч би до гарему якогось Махмуда, аби тільки подалі від свого Василя. Тепер, десь з початку 2000-х трохи ситуація стала виправлятися на користь чоловіків, тепер вже жінки так наочно не домінують. Отже, якщо я мав такі спостереження, хай і статистично некоректні, чому інший мій майже одноліток і майже співтовариш по соціальному стану, не міг мати таких спостережень?

Ще авторці закидають, що її герой пише з шестидесятницьким пафосом. Так от, шановні, саме наше з цим героєм покоління культурно формувалося під впливом і пресингом саме шестидесятників. Шестидесятники були нашими батьками, нашими вчителями, авторами пропагандистських аркушиків і творів вільної «перестроєчної» прози. Від них багато хто з нас навчився й усному та письмовому стилю з усім його пафосом. Я коли редагую свої написані тексти, то частіше всього видаляю з них пафос.

Взагалі, критики, ви з якої планети прилетіли? Щось мені здається, що більшість з вас виросли на колінах у сільської бабусі на всьому готовенькому на гроші батьків, що працювали не розгинаючи спини  десь у далекому закордоні  або стояли до сонячного удару на блошиних ринках, щоб ви виросли, отримали вашу порожню освіту в області пустої балаканини та почали міркувати з вишини свого життєвого «досвіду» про те, хто в Україні типовий, а хто не типовий.  

І хто, взагалі, казав, що головний герой твору, оповідач, має бути типовим. Задача головного героя стати електродом, від котрого почнуться у середовищі процеси, почнеться рух аніонів-катіонів, і це все читачеві буде цікаво читати.

Авторка образилася на критиків, що по-людськи зрозуміло. Втім, варто письменникам бути більш агресивними. Ось узяв би хтось та промовив на зустрічі з читачами: «У моєму романі є персонажі абсолютно типові, сірі-сірі до нудоти, ну точно, як зі статистичного звіту зійшли, ті, що мають 1,2 телевізора та 0,9 пральної машини на родину. Ну точно як ті літературні критики Х і Y. І краще не народжуйте дітей, бо їх у вас у середньому може бути тільки 0,95. Ви вже у частково інтелектуалів виросли, отже, краще не розмножуйтеся».

PS: Чому я не планую читати книжку Л.К.?
1. В мене дуже гостра фактологична пам"ять. Я добре пам"ятаю події та їхній контекст десь року з 1978-го, тобто з 10-річного віку. Вплетіння подій у персональний контекст це стиль мого мислення, читати таке ж саме мені буде нудно.
2.  Мені не цікава полеміка між "совістями нації" на сторінках худоджніх творів.
3. Я не люблю творчість шестидесятників, вона мене дратує через те, що покоління шестидесятників є поколінням моїх вихователів, а мої перемоги досягалися через заперечення їхніх настанов, а не завдяки ним.
4. Мені просто на даному етапі життя майже не цікава художня література, якщо в неї нема чогось, що торкає глибини мого Его.

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Цілик та Харченко я вже згадував, досить критично:
http://kerbasi.livejournal.com/71575.html
Втім, ти головне, що заперечував я та також пан Стронговський, що укрпроза це не тільки чорнуха. Сучукрліт різножанрове явище. Переконали?

[chita-i.livejournal.com]

Так, визнаю свою неточність. Не тільки чорнуха. Деколи я занадто категорична. Це недолік. Буду виправлятися. ) То, дякую що розмовляєте зі мною.

Також то трошки контексти сприйнять. Дивилась пару днів тому запис передачі Гордона з Віталієм Коротичем (http://www.bulvar.com.ua/arch/2006/21/4473292425168/) (ось у кого можна закохатись не дивлячись на вік і хто саме такий українець як нам зара треба, НМД), так він розповідав, що поїхав десь у Таджикистан, якщо не помиляюсь, почув як там співають, та йому здалася музика божественною. Він накупив пластинок, та привіз додому. Там включив, та здалося як спів котів. То йому сказали виключи і більше не став. Контекст втратився, та зачарування теж. Ось і я так, мабуть. Усе буває. Я у розмові з tin_tina колись собі зовсім несподівано уяснила (та і про це mykolap теж схожу думку недавно виказував, як мені здалося), що погляди навіть авторитетів, не треба сприймати так абсолютно, не те що мене :-), що кожна людина може мати дуже індивідуальне враження від чогось, і не треба ображатись (якщо не ворог) чи ставити вище за інші.

[kerbasi.livejournal.com]

Коли я вчився у 10-му класі, напередодні приходу Горбачова до влади у саміздатському форматі, тобто на касетах почали по руках ходити різні промови Коротича, котрі вже у далекому майбутньому стали основою його книжок. Переважно, то був трьоп за життя штибу, а в тас так, а треба як в них, але щоб при тому як в нас і т.д. Оскільки на слухання підпільних касет у СРСР школярів до актової зали зазвичай не згоняли, а на Коротича згоняли (це називалося засіданням політклубу "Сучасник", то я роблю висновок, що він кадебешний прихований пропагандист. А потім він у 1991-му, користуючися своєю популярність як головреда Огонька, рупора гласності чкурнув до США типа на викладацьку роботу. Але така вийшла помилка! Комуністів погнали, почався дикий капіталізм, до того ж у медійній сфері. В результаті Коротич повернувся, але вище гордоновського Бульвара, до того ж периферійного, не піднявся.
Отже, в мене абсолютна інша думка стосовно цього "батька гласності".

[chita-i.livejournal.com]

Можу дуже легко погодитись з твоєю оцінкою та дуже не згодитися з компанією Гордона, що виставляє у переважнійшій більшості жидів та москалів, ) але та передача мені дуже сподобалась і про дядю я, для свого сорому, вперше у житті почула. І там мені сподобалась його точка зору та його вірші. Багато хто був кадебістом, то якщо почнеш шукати не причетних, стане пустеля, як мені здається. Інша справа, що його не прив'язаність до укр.патриархату та саме сучасна українськість мені дуже імпонують. Про щирість я не знаю. Зараз нема майже щирих пов'язаних з ідеологією та культурою, нічо не поробиш.

[chita-i.livejournal.com]

"Взагалі, роман є повною енциклопедією засобів, за допомогою котрих совєцькі люди ламали життя собі і оточуючим, перетворювали кохання на тортури, спотворювали всі стосунки і почуття, які тільки можливі між людьми: дружні, подружні, братерські, сестринські, батьківські, синовні, дочірні і т.д.

Мені останнім часом подобається читати саме таку прозу, прозу про совєцьке життя-буття. Коли я в персонажах бачу своїх рідних, близьких, друзівзнайомих і також себе – з мене нібито чергове каміння спадає. Отака своєрідна психотерапія виходить."

)))) Вже, я більше не флужу. Тільки хочу сказати, боже ж мій, якого не існує, у яких різних світах живуть люди!

[chita-i.livejournal.com]

Слухай, написано чесно, цікаво, розважально. (я про http://kerbasi.livejournal.com/71575.html) Афтар, тобє зачот! Чесно, здається сотий допис. Все, аншлаг, випадаю. Дякую за дискусію всім та володарю цього жж.