А ми просто порозмовляли

[kerbasi]

Цього тижня у Варшаві розвіртуалився з моїм давнім шановним ЖЖ-френдом daf_andrew

Наші сфери інтересів перетинаються переважно у бізнесових темах, тому й бесіду ми почали з бізнес-навчання, бізнесу в Україні, Польщі, у цілому світі. Втім, постійно «відволікалися» й на інші теми, що з’являються в наших блогах: культура, література, мова. Зазвичай напружений денний графік, як мій, так і Андрія, на диво, у той день дозволив посидіти дві-три години у кав’ярні та прогулятися вулицями польської столиці.

От так у центрі Варшави дружньо теревенили українською мовою сорока з гачком річний виходець з міста Миколаєва, двадцяти з гачком річний виходець з Одеси, і долучився до нас мій колега, тридцятирічний харків’янин. Це насправді виглядає як сцена з кошмарного сну якогось Затуліна або Маркова. Це болюче ранить серце комусь з наших націонал-бовдурів, наприклад, Мар’яні Варців, котра давно вже заборонила українську мову для використання «нечистими». Це руйнує красиві фігури мовлення деяких літераторів про зайд та зросійщених. Я пишу про «фігури мовлення», а не про переконання, бо не хочеться вірити, що дехто з поважних і, як на мою думку, щирих мистців скотився до рівня пані Варців.  

У нас в Україні якось так сталося, що мовне питання завжди отримувало надмірний пафос з дзвінкими солов’їно-калиновими метафорами, з воланнями про занепад книжки та преси при тому, що самі вишиванкорозривачі самі ніколи нічого не купують, не передплачують і не читають, з «вченими» новаціями у сфері орфографії та лексики під акомпанемент гасел про деколонізацію. А треба лише тільки дати собі, іншим людям та самій мові спокій та використовувати її без позицій і демонстрацій для передачі свого настрою та своїх думок. Ось і все, що насправді потрібно. Ідея стара, втім варта повторення.