Чорнобиль

[kerbasi]

Спробую згадати ці давні події.

Нічого драматичного за мною не сталося, бо жив я тоді у Миколаєві, що від Києва кілометрів 480 на південь. Втім, дещо й нас сягнуло. Пам’ятаю, що напередодні був чудовий вечір. Нарешті потеплішало, вже майже по-літньому. У мене в той вечір було тренування з дзю-до. Ось десь близько десятої йду я до дому з двома приятелями з спортклубу. Така собі навколо мила, по-міщанському затишна краса району, де стикаються совєцький жилмасив з сектором приватної забудови. Щось квітне, все зеленіє, трамваї по рейках так романтично стукають. Чогось захотілося до Яхт-клубу проїхати, а це вдвічі далі, ніж мені додому. Прокотилися. Пройшлися набережною, кімоно з містків прополоскали. Такі дрібниці пам’ятаю! А все тому, що мені тоді вже повістку воєнкомат видав, от вже два місяця залишалося, тому я старався кожну мить відчувати.

Мабуть, і у містечку енергетиків був такий самий чудовий вечір.

Наступного дня нібито нічого значущого не сталося, а у неділю пішли повідомлення по іноземних радіостанціях, що у Швеції на атомній станції зафіксували підвищення радіаційного фону. Спочатку злякалися, що в них, а потім вияснили, що з боку СРСР вітер доносить. У той час іноземне радіо у мене постійно якесь віщало, як у совєцьких людей радіоточка. А у мене – короткохвильове радіо. Увечері я послухав передачу зі Стокгольма, і підтвердилося. Втім, я до шведських новин скептично ставився, бо притаманна їм була совєтофобська параноя. Пару разів помічали їхні сили берегової оборони совєцькі підводні човни, один навіть там на мілину сів, але ці інциденти були розкручені їхніми політиками та пропагандистами аж до істерії, що чи не у кожному випуску новин згадували, що бачили щось подібне до підводного човна чи навпаки – не побачили. Хто знає, може, човни вже не достатньо збуджують, так от радіацію вигадали?

А зранку у випуску новин навіть українське радіо згадало, що на Чорнобильській атомній станції стався інцидент, ситуація повністю під контролем, нічого страшного і т.д. Дикторка промовила з наголосом на «и», на «чорнобИльській». Ну стався інцидент і стався, якось я також не зреагував.

А першою парою в нас була лабораторна з загальної фізики. Вчився я тоді на першому курсі. І яке співпадіння: лабораторна була з радіації, там треба було вимірювати фон. Так от той прилад, лічильник Гейгера-Гюйгенса якось так неприродно клацав, що лаборант сказав, що він напевно зіпсувався, отож от вам, студенти, правильні цифри, підставте до формули та й отримайте результат. Також ніхто не придав цьому значення: ну зіпсувався прилад, у нас практично все, що могло бути зіпсованим в лабораторіях, було зіпсоване, тому що все було старезне, ще моя мама на тому обладнанні вчилася.

А на перерві перед другою парою прийшли люди з КГБ і опечатали лабораторію. От тут вже всі зрозуміли, що тепер не до жартів. А тут ще студенти з Києва та області, що поспішили до залізничних кас, бо, либонь, більше за нас знали, повернулися з розповідями, що не продають квитки. Ні на потяги, ні на автобуси. Про літаки не пам’ятаю, щоб хтось згадував. Це тепер совки згадують, які дешеві були літаки, що ними нібито пива попити літали, але це, може, десь не в наших краях водилися такі мажори, не пам’ятаю, щоб хтось з однокурсників літав.

На перше травня нас, як і киян, погнали на демонстрацію. Переодягли усіх в спортивну форму, і ми мали демонструвати масовість спортивного студентського руху. У Києві то було небезпечно для людей, але український керівник Щербицький розпорядився вдавати, що все гаразд. Не знаю, чи було чисто у нас на той час. Офіційно попередили, що радіоактивні вітри дійдуть до Миколаєва 9-го травня, заборонили вуличну торгівлю, інструктували людей зачиняти вікна, пилососити одяг. Отже, мабуть, на тій демонстрації ми нічого не нахапалися. На дев’яте травня нас напрочуд вже нікуди не гнали, ми самі з приятелем пішли десь вештатися. Пам’ятаю, йдемо вулицею, і починає крапати дощик. А мій приятель починає співати: «Дощик! Дощик! Радиоактивний дощик»! Ми ржемо як придурки, а перехожі з перекошеними пиками від нас сахаються.

Було у трагічному й трохи кумедного. На заводі «61 комунара» стояли на ремонті кораблі ЧФ. Звісно, на них була служби хімічного та радіаційного захисту, служби вели вахтовий журнал, де відмічали рівень радіації, котрий завжди дорівнював природному. Ось так, за звичкою чергові зміни, коли ще не знали про катастрофу, без жодних вимірювань написали собі цифру природного рівня, і все. А тут така засада! Потім кагебешники перевірили і кілька офіцерів були звільнені з флоту.

Ось і весь мій Чорнобиль. До війська я потрапив далеко від Чорнобиля, ніякого стосунку до нього, ніяких ліквідацій наслідків, отже, можна казати, пощастило двічі: оминули мене і Афганістан, і Чорнобиль. Коли нас, новобранців привезли, офіцер хімічного захисту всіх переміряв. Про результати, щоправда, казав досить неконкретно, на зразок: «Та все гаразд, пацани. У всіх вас з України трохи більше «фоніт» за інших, але все в нормі». Цивільний одяг не знищували, хто хотів, міг відправити додому. От і все.            
 

Comments

[lena-ua-mk.livejournal.com]

Спасибі що нагадали.Пам'ятаю що взнали ми по телевізору про трагедію,не дуже злякались(молодість:)тим же вечером великою групою однокласників пішли гулять:сміялись,що радиоктивний вітер дує.Чомусь дощик не пригадую,а сильний,прямо ураганий вітер помню у ті дні(про себе тоді подумала,хоч би він дув в протилежну сторону від станції-так згодом і вийшло(дув не в нашу сторону).Цікаву Ви інформацію написали,що і нас у Миколаєві фон був значно підвищений.Не знала,хоча цього можна було очікувати.(

[gothic-inside.livejournal.com]

моя мама розповідала, що у день вибуху на ЧАЕС (вона саме була місяці на 6 вагітності мною) відчула, що дуже погано дихати і самопочуття дуже погіршилося. злякалася, бо була під наглядом лікарів, і поїхала до лікарні. там її оглянули, сказали, що все нормально, і що наче у той день вагітні всі у паніці були, бо бігли на прийом до лікаря через погіршення самопочуття.
а на першотравневу і 9-травневу демонстрації таки усіх людей виганяли. мама тоді відмовилася, але бачила, що навіть діти у той день крокували у колонні. і це при тому, що від Чорнобиля до Кіровограда не так вже і далеко, плюс своєї радіації вистачає (уранові і гранітні копальні у передмісті, саме місто на урановому щиті стоїть). тобто фон тоді зашкалював пристойно.

[22he-travnya.livejournal.com]

Дякую, цікаво!

А як так виходило, що в кінці квітня лишались два місяці до призову?
Хіба призивали не квітні і в жовтні, насамперед, і сусідніх місяцях?

[22he-travnya.livejournal.com]

Зрозуміло, але ж зазвичай призов в травні закінчувався і наступний в жовтні починався, чи я помиляюсь?

[22he-travnya.livejournal.com]

Я служив строкову, але в ЗСУ звісно)

Призов - системна дія, призов не може пристосовуватися до окремої людини. Так учбові підрозділи мають бути сформовані в один день і усі за одним графіком мають проходити курс молодого бійця (у ті часи, здаєця, два місяці).

В Могилянці (я там був студентом) сесія закінчуєця в останню пйатницю червня.

[crema-catalana.livejournal.com]

Це була найкраща весна та найгарніше літо в моему житті.

[22he-travnya.livejournal.com]

Тоді тебе призивають в наступний призов.

Так же багато хто косив: грошей щоб повністю відмазатись немає, зате є щоб захворіти до кінця поточного призову - а далі видно буде.

[groben.livejournal.com]

Нам, тодішнім студентам, давали закінчити курс і одразу призивали до армії. Оскільки літня сесія в більшості ВУЗ'ів закінчувался в червні то "весінній призив" був продовжений більше ніж на місяць. Наприклад, особисто я на збірний пункт прибув 1 липня. Були хлопці з групи, у кого дати призову були ще на кілька днів піздніщі - залежало від цільового формування команд.

Завдяки піздньому призову особисто я фактично "недослужив" майже 2 місяці. Був призваний 1 липня, а звільнений у запас 7-го чи 8-го травня. 9-го травня загрузився на корабель та розпочав довгий (20 денний) шлях додому. :)

[22he-travnya.livejournal.com]

Дякую, тепер прояснилося.

[groben.livejournal.com]

В ті часи косити було, так кажучи, "западло". Тоді служили всі. Тобто зовсім всі. Не служити в армії хлопець міг лише з чотирьох причин: був РЕАЛЬНО (виделено навмисне) хворий на хворобу з якою довго не живуть, мав дві судимості, був офіційно зареєстрованим наркоманом, мав двох дітей.

Тому, якщо виявлялося що хлопця "не взяли до армії", оточуючі одразу починали дивитися на нього підозріло та ставитися упереджено. Тому ми до армії йшли і не робили з цього великої трагедії. Хоча й, звісно, не відчували великого ентузіазму.

Зараз це здється диким, але так було.

[22he-travnya.livejournal.com]

Це ви про Донбас кажете.

А в Києві, здаєця, вже сабжевого 1986го косити вважалось морально припустимим.

[groben.livejournal.com]

Може й так. В ті часи в Київі ще не жив. :)

[eve_link_a]

я вчилась в школі в той час, погода й справді була чудова, і ми поїхали на дачу. Дача була від батькової роботи, і всі навколо, відповідно, були дуже добре знайомі. Десь коло полудня приїхав вахтовий з роботи, підходив до кожного будиночка, і казав їхати додому, або забратись з відкритого повітря. Батько працював на підриємстві, що займалось транспортуванням газу, і в них була різна потужня техніка, яку в перші години аварії забрали на ліквідацію. Так всі і довідались. Висновки було зробити не складно, тому що техніку ніхто повертати не збирався. У Львові на той час були унікальні трубоукладачі, яких було тільки кілька штук на весь союз.

[22he-travnya.livejournal.com]

9-го травня загрузився на корабель та розпочав довгий (20 денний) шлях додому

І цей факт доповнює те, про що написав шан. власник журналу - слаба доступність авіасполучення.

[kerbasi.livejournal.com]

Косили від війська, але це були одиниці. І мало кому вдавалося. Ззавичай, через різні хвороби чи сімейні обставини затягували час від призову до призову, щоб дотягнути до віку, коли більше не призивають (якщо не помиляюся, 28 років). Найчастіше це закінчувалося тим, що останнього бар"єру не долали і війська отримували "підстаркуватого" новобранця. Саме у 1986-му Горбачов жорстко розпорядився контролювати, щоб діти партноменклатури служили, тому у казармах опинилося чимало "блатних". Але це їм ніяк не допомогало - "літали" як усі. Найблатніші влаштовувалися кудись по наближених до найвищого керівництва місцях, як то штабт округів, армій, міністерство оборони, воєнно-навчальні заклади. Не знаю, чи вигравали вони щось порівняно зі звичайними військами.

Я знав одного-двох косарів, кому владося відкосити на "білий білет". М"яко кажучи, вони не користувалися якоюсь особливою повагою та довірою серед однолітків. На них просто зайвий раз не звертали увагу. Їм, мабуть, було пофіг. У кожного свій вибір.

[kerbasi.livejournal.com]

Наказ на весняний призов виходив наприкінці березня. Більшість дійсно призивали у квітні-травні, але офіційно призов тривав і у червні. У моєму випадку все було саме, як пояснив френд groben: студентська спецкоманда у перші дні липня. Генсек Черненко розпорядився студентів брати довійська, генсек Горбачов не встиг скасувати, отже, багатьом "пощастило". Йшли без особливого ентузиазму, але з розумінням того, що така наша спільна доля, і шукати обхідних шляхів це нечесно і не по-чоловічому. Тоді ці слова мали вартість далеко не тільки для лічених осіб.

[kerbasi.livejournal.com]

Весілля? ))

[kerbasi.livejournal.com]

:-) Вірна логіка!

[kerbasi.livejournal.com]

А чого, пристойний вік, щоб завантажитися радіонуклеїдами :-)

[kerbasi.livejournal.com]

Все так, друже!
Вісьмидесяті вже потребують історизації: хтось тоді ще не народився або був малим, хтось забув, в когось життя йшло в іншій площині, а цілісна картина втрачається. Так час теперішній стає історією...

[kerbasi.livejournal.com]

Див. я написав нижче. Косили, звісно, але одиниці. Одиниці на район. І мало кому вдавалося.

[kerbasi.livejournal.com]

Маленький дощик був 9-го. Принаймні, біля Площі Перемоги :-)

Фон був підвищений, не знаю саме наскільки. І наскільки можна вірити цифрам, що раптом почали публікувати у "Південній Правді". Звісно, в окремі моменти визнавали, що вище за природний, але ніколи не визнавали, що це становить загрозу для здоров"я.

[kerbasi.livejournal.com]

Так, копальні. Це все вже на північ від Миколаєва, від Мігеї починається і далі до Ваших місць. А ще місця базування ракет, де тепер музей. Не вірю, що в них ніколи нічого не траплялося.

[kerbasi.livejournal.com]

На диво, тоді не було ніякої паніки. Як зараз у японців. Не знаю, шоб коїлося зараз, якби таке в нас. Напевно все небо було б забито приватними літаками, а шляхи - мажорськими авто, що втікають геть подалі.

[kerbasi.livejournal.com]

Рядовим давали документи (трєбованіє) на переїзд загальним вагоном. Ну, тим, хто так далеко служив, як МШФ groben забезпечувались додаткові засоби. А для нас - загальний вагон, хочеш краще - за окремі гроші.

[eve_link_a]

ну паніка якась все ж була, але розповсюджувалась тихо, бо могли "покарати" за таке. У нас змели всі продукти в магазинах і більшість ліків. З білетами будь-куди теж були проблеми. Потім почалась паніка з мобілізацією військовозобов"язаних, кілька наших родичів насилу "відмазались".
В сучасний час, відомо, все було б по іншому, навіть з тої точки зору, що інформація поширюється масово і блискавично.

[100eva.livejournal.com]

Я мало що пам"ятаю з того сумного дня, бо пам"ять надто необ"ємна і служить для мого самозбереження. Тому і можу пригадати лише... першотравень, липова вулиця, весь наш інститут, ще сонна вразлива зелень, випускне волошкове плаття, найкраще, жодних лякливих новин, несподівана злива, жадана, бо маю слабкість до дощу, символічна парасолька, відкрита не від дощу, а швидше для окреслення простору двох людей, і закоханість, глибока, трансова, така, ніби стосувалася лише мене. І лише за кілька днів ми, одногрупники, однокурсники, що всі вимокли до нитки, нишком роздумували, як цей дощ відіб"ється на здоров"ї, на тривалості життя. Але з роками ті, що пішли з життя, пішли лише згідно розкладу власної долі.

[kerbasi.livejournal.com]

У нас нічого не змітали. Мабуть, не було, чого змітати. Принаймні, до мого від"їзду до війська у липні життя йшло нормальним чином. І ліквідаторства ніхто не боявся. Чимало людей потрапили туди, як "партизани". Партизанами називали вже дорослих чоловіків, цивільних, котрих призивали на перепідготовку на кілька місяців, зазвичай, насправді на сільгоспроботи. А на цей раз, направляли до Чорнобиля. Взагалі, на той час у нашому місті панував досить такий мілітаристський дух, до того ж більшість населення була пов"язана або з військово-морським флотом або з суходольним ВПК, чимало людей періодично працювали на різних об"єктах, наприклад, на атомних підводних човнах - хто служив, хто їздив у відрядження - тому до небезпеки ставилися досить флегматично.

[kerbasi.livejournal.com]

Читаючи твій коментар, згадав контрастні сюжети совєцьких фільмів, коли щасливі випускники/абітурієнти, соняшні вулиці, закохані парочки, а зранку - 22 червня 1941-го, "Киев бомбили, нам об"явили"...

[crema-catalana.livejournal.com]

Ага, щось на зразок :))
Найбільша концентрація жінок в одному місті, за умов, що дітьми опікуються бабусі десь. Легальне вживання алкоголю з метою виведення радіонуклідів etc. Рай.

[kerbasi.livejournal.com]

Начмед?

[groben.livejournal.com]

Я служив на Кубі. Возити в таку далечінь літаками солдат та офіцерів з сім'ями було занадто навіть для СРСР "часів розквіту". Бо багато народу треба було перевозити, а авіарейсів було один чи два на тиждень.

Тому міністерство оборони навесні та восени фрахтувало декілька пасажирських кораблів. Ними на Кубу везли поповнення, а з Куби тих, хто своє там відслужив.

Тому звільняли в запас одночасно цілими партіями. І навіть самий останній ледар та залетник знав, що більш ніж до "останньої барки" ніхто його на службі не затримає. Інша справа, що останні (завзичай, 4-ті чи 5-ті за чергою) барки прибували на острів пізднувато: у другій половині червня та в останніх числах грудня, тобто додому такі хлопці потрапляли аж у середині липня чи січня. :)

[groben.livejournal.com]

Ти теж це помітив. :)

[groben.livejournal.com]

Якби в населення тоді було стільки власних авто скільки заразх - може так і було б. Просто мало було тоді приватних авто, а приватних авто з запасами бензину у їх власників - ще менше.

Рідні одного мого одногрупника змогли виїхати з Київа до Донецька майже одразу після появи перших чуток лише тому, що мали "жигулі" та голова їх сімейства мав звичку тримати запас бензину (потроху зкупав у водіїв вантажівок) в великій бочці у гаражі - попри всі норми пожарної безпеки. Тоді цей бензин їм дуже став у пригоді.

[kerbasi.livejournal.com]

Те, що з Києва тікали, це зрозуміло, Чорнобиль в них на околицях. Я мав на увазі, що в цілому у суспільстві не було панічних настроїв та взагалі особливої радіофобії. Згадай, зелений рух, що потім набув сили більше атакував химічні виробництва, проект заводу по утилізації химічної зброї, металургів, чим АЕС. Протестували проти АЕС у Криму та у Вірменії, але це нормально, бо там сейсмонебезпечні регіони.

[groben.livejournal.com]

Згоден. Особливої радіофобії дійсно не було. Вже пізніше, на початку 90-х траплялися дядьки, що прокупаючи на базарі картоплю, обов'язково "перевіряли" її "дозіметрами" кооперативного виробницта. :)

Колишні протестувальники проти Кримської АЕС, якими населено місто Щолкіне, на моє питання "То що - чи не краще б вам жилося якби станція всеж таки працювала б?", мовчазно чесали репи та потім відповідали щось на кшалт: "Та так. Дурні були тоді".

На моє інше питання щодо сумної долі іншого сусуднього іноваціного на той час проекту "якого ж біса було ламати вщент сонячно-теплову електростанцію?" відповідали те ж саме.

На їх щастя, в них ще є вітрова еклектростанція.

Її потужності в обріз, але вситачає на потреби житлового господарства. Жодного іншого підприємства що працює в місті більше нема. Все місто живе з курортного сезону для невибагливих відпочиваючих. І навіть якщо знайдеться хтось божевільний, хто захоче розмістити там якесь виробництво - йому доведеться за власний кошт вирішувати проблему енергодефіциту. Божевільних з грошами досі не знайшлося.

Регіон сам обрубив собі можливості для розвитку. Навіть якщо прибрати всі нащі взагалі та кримські особисто політичні та економічні нюанси.

Це сплата за відмову від прогресу.

[kerbasi.livejournal.com]

Тут спірне питання. Я за АЕС, але не на кожному пляжі. Та ж сама Південноукраїнська АЕС призвела до прогріву води і цвітіння у Південному Бузі і фактично знищила цю колись судоходну річку, критично знизила родючість земель в навколишніх регіонах. І ці наслідки не були непередбачуваними, просто совєтам було начхати на довгострокову перспективу, короткочасне мислення домінувало і перемагало.

А плата за прогрес - це нормальне явище. Англійські міста-привиди - це також плата за прогрес, коли старі галузі перестають бути конкурентоздатними і зникають, а населенню доводиться перекваліфіковуватися і переїжджати в нові індустріальні центри. Це нормально. Ненормально, коли вся країна повинна марнувати бюджет на підтримання історичного реноме якогось регіону чи міста.

Крім саморобних дозиметрів були й ідіотичні рекомендації у жовтій пресі, як "очитити" продукти харчування, а в аптеках продавалися чудо-засоби, що "виводять" радіацію. Це також плата за прогрес. Наш варіант суспільних трансформацій вивів на поверхню типажі, про існування котрих можна було раніше й не здогадуватися. В тому числі й нашу "иліту". Але це не означає, що демократизація СРСР та УРСР не була потрібною. Це скоріш свідчить, що з нас не вийшла еліта, тому наше місце посідає клоунада. Це нам мінус, а особливо тим, хто старший за нас. Так само і занепад індустрії не означає, що екологічний рух не має сенсу чи шкідливий. Це також питання до суспільства, чому зародки серйозного екологічного руху пізнього СРСР не розквітли в незалежній Україні, а на їхньому місці з"явилася т.з. "партія зелених" з клоуном з косичкою на чолі. І знов ми приходемо до питання "иліти" і нашої нездатності продукувати еліту.

[groben.livejournal.com]

З нас еліта й не могла вийти. Бо насправді ротації еліт досі не відбулося. Ми досі живемо у фазі агонії совкової еліти, яка намагається мімікрувати під щось нове та прогресивне, але, як кажуть, "чорного собаку до білого не відмиєш".

А ті, хто потенційно можуть елітою стати, надають перевагу еміграції. Бо в їх коло було запущено вкуснючого хробачка з лейблою "та цеж найприродніше право кожної людини". Так, це найприродніше право. А от скористатися їм чи ні - тут вже кожний вирішує сам. І часто використання цього права виглядає, м'яко кажучи, не дуже красиво.

Це одна з головних причин чому я є принциповим супротивником пропагування еміграції як нормального засобу вирішення проблем.

Коли ця моральна заборона дасть коріння в мізках критичної маси потенційної нової еліти - тільки тоді зміна еліт стане можливою.

Грубо кажучи, тікати повинно стати нікуди.

[o-teren.livejournal.com]

Теж на це звернув увагу. А може то старість підкрадається з її бажанням порозказувати молоді про минулі часи?! :)
На жаль не можу похвалитися гарною пам"ятью. По доброму заздрю людям, котрі можуть згадати якісь буденні речі, які інколи здатні розказати про той час не згірше ніж грубезний том.
На час аварії я вже був як пів-року в армії (інколи деяких особливо "везучих" студентів забирали й восени :)). Оголосили, що щось там сталося і треба перевірити рівень радіації. Звідкісь витягли здоровенний дозиметр, але ніхто не знав, що з ним робити. Мало не пів-дня провозюкалися, аж поки в ньому щось не запіпікало. :) Якоїсь паніки не було (діялося все це в Харківській області), але були якісь обмеження по пересуванню територією частини і кілька днів на пост ходили в "ОЗК". Ще те задоволення...

[kerbasi.livejournal.com]

Ми не старі, ми - свідки історії :-))

Так, в нас також восени студентів призивали. Розмови йшли, що десь на верхах вирішують, що може студентам давати повний курс закінчити, але так, здається, і не вирішили.

[o-teren.livejournal.com]

Загалом у нас студентам давали відстрочку до весни. Просто мені у вересні прийшла повістка явитися в воєнкомат, а я на той час був на Миколаївщині - збирали кавуни та помідори, то ж і не знав по неї. Батьки той папірець десь поклали та й забули. А на початку листопада прийшла ще одна - знову явитися, але вже з речами. Бюрократична машина була запущена, і навіть дзвоники з нашої військової кафедри не допомогли... :)

[groben.livejournal.com]

Гм... Дивно. В нас саме давали закінчити курс. Навіть ті одногрупники, яким виповнилося 18 років на момент середини липня 1986 року (тобто - через личені дні після завершення додаткового "студентського весіннього" призову) змогли разом зі мною закінчити другий курс.

На моїй пам'яті восени був призваний лише один хлопець. Але він поступив в інститут одразу пілся закінчення технікуму, тобто був повинен одразу по закінченню весною бути призваним, але якось відкрутився і призов йому перенесли но восени. Влітку він встиг поступити до інституту, але такий вступ вже не давав права на відстрочку і восени його призвали з 1-го курсу, тобто він встиг провчитися хіба що півтора чи два місяці.

[kerbasi.livejournal.com]

Мабуть, облвоєнкомат боровся за показники. До нас поступали хлопці майже незрячі, котрих на батьківщині оформляли на "білий білет", але у нас одразу ж йшли до війська.

[kerbasi.livejournal.com]

Серед иліти чимало наших однолітків. а ким вони були за совка? Ледве дрібними комсоргами. Ротація є. Тільки еліта ожлобилася. Які б не були совкові лідери, але ВПШ принаймні щось їм давала, значно більше, ніж теперішні дворові ембієї. Сучасна еліта значно гірша за совєцька за якістю. значно.

Стосовно еміграції. Дивує,що попри вільний виїзд аж року з 1987-го ще й дотепер від"їзд багатьма сприймається не як суто особиста справа кар"єрного росту чи персональних обставин, а як якась політична позиція. Цей феномен важко пояснити іншим, ніж зверхнім ставленням до співвітчизників та зневагою до країни.