Чорнобиль

[kerbasi]

Спробую згадати ці давні події.

Нічого драматичного за мною не сталося, бо жив я тоді у Миколаєві, що від Києва кілометрів 480 на південь. Втім, дещо й нас сягнуло. Пам’ятаю, що напередодні був чудовий вечір. Нарешті потеплішало, вже майже по-літньому. У мене в той вечір було тренування з дзю-до. Ось десь близько десятої йду я до дому з двома приятелями з спортклубу. Така собі навколо мила, по-міщанському затишна краса району, де стикаються совєцький жилмасив з сектором приватної забудови. Щось квітне, все зеленіє, трамваї по рейках так романтично стукають. Чогось захотілося до Яхт-клубу проїхати, а це вдвічі далі, ніж мені додому. Прокотилися. Пройшлися набережною, кімоно з містків прополоскали. Такі дрібниці пам’ятаю! А все тому, що мені тоді вже повістку воєнкомат видав, от вже два місяця залишалося, тому я старався кожну мить відчувати.

Мабуть, і у містечку енергетиків був такий самий чудовий вечір.

Наступного дня нібито нічого значущого не сталося, а у неділю пішли повідомлення по іноземних радіостанціях, що у Швеції на атомній станції зафіксували підвищення радіаційного фону. Спочатку злякалися, що в них, а потім вияснили, що з боку СРСР вітер доносить. У той час іноземне радіо у мене постійно якесь віщало, як у совєцьких людей радіоточка. А у мене – короткохвильове радіо. Увечері я послухав передачу зі Стокгольма, і підтвердилося. Втім, я до шведських новин скептично ставився, бо притаманна їм була совєтофобська параноя. Пару разів помічали їхні сили берегової оборони совєцькі підводні човни, один навіть там на мілину сів, але ці інциденти були розкручені їхніми політиками та пропагандистами аж до істерії, що чи не у кожному випуску новин згадували, що бачили щось подібне до підводного човна чи навпаки – не побачили. Хто знає, може, човни вже не достатньо збуджують, так от радіацію вигадали?

А зранку у випуску новин навіть українське радіо згадало, що на Чорнобильській атомній станції стався інцидент, ситуація повністю під контролем, нічого страшного і т.д. Дикторка промовила з наголосом на «и», на «чорнобИльській». Ну стався інцидент і стався, якось я також не зреагував.

А першою парою в нас була лабораторна з загальної фізики. Вчився я тоді на першому курсі. І яке співпадіння: лабораторна була з радіації, там треба було вимірювати фон. Так от той прилад, лічильник Гейгера-Гюйгенса якось так неприродно клацав, що лаборант сказав, що він напевно зіпсувався, отож от вам, студенти, правильні цифри, підставте до формули та й отримайте результат. Також ніхто не придав цьому значення: ну зіпсувався прилад, у нас практично все, що могло бути зіпсованим в лабораторіях, було зіпсоване, тому що все було старезне, ще моя мама на тому обладнанні вчилася.

А на перерві перед другою парою прийшли люди з КГБ і опечатали лабораторію. От тут вже всі зрозуміли, що тепер не до жартів. А тут ще студенти з Києва та області, що поспішили до залізничних кас, бо, либонь, більше за нас знали, повернулися з розповідями, що не продають квитки. Ні на потяги, ні на автобуси. Про літаки не пам’ятаю, щоб хтось згадував. Це тепер совки згадують, які дешеві були літаки, що ними нібито пива попити літали, але це, може, десь не в наших краях водилися такі мажори, не пам’ятаю, щоб хтось з однокурсників літав.

На перше травня нас, як і киян, погнали на демонстрацію. Переодягли усіх в спортивну форму, і ми мали демонструвати масовість спортивного студентського руху. У Києві то було небезпечно для людей, але український керівник Щербицький розпорядився вдавати, що все гаразд. Не знаю, чи було чисто у нас на той час. Офіційно попередили, що радіоактивні вітри дійдуть до Миколаєва 9-го травня, заборонили вуличну торгівлю, інструктували людей зачиняти вікна, пилососити одяг. Отже, мабуть, на тій демонстрації ми нічого не нахапалися. На дев’яте травня нас напрочуд вже нікуди не гнали, ми самі з приятелем пішли десь вештатися. Пам’ятаю, йдемо вулицею, і починає крапати дощик. А мій приятель починає співати: «Дощик! Дощик! Радиоактивний дощик»! Ми ржемо як придурки, а перехожі з перекошеними пиками від нас сахаються.

Було у трагічному й трохи кумедного. На заводі «61 комунара» стояли на ремонті кораблі ЧФ. Звісно, на них була служби хімічного та радіаційного захисту, служби вели вахтовий журнал, де відмічали рівень радіації, котрий завжди дорівнював природному. Ось так, за звичкою чергові зміни, коли ще не знали про катастрофу, без жодних вимірювань написали собі цифру природного рівня, і все. А тут така засада! Потім кагебешники перевірили і кілька офіцерів були звільнені з флоту.

Ось і весь мій Чорнобиль. До війська я потрапив далеко від Чорнобиля, ніякого стосунку до нього, ніяких ліквідацій наслідків, отже, можна казати, пощастило двічі: оминули мене і Афганістан, і Чорнобиль. Коли нас, новобранців привезли, офіцер хімічного захисту всіх переміряв. Про результати, щоправда, казав досить неконкретно, на зразок: «Та все гаразд, пацани. У всіх вас з України трохи більше «фоніт» за інших, але все в нормі». Цивільний одяг не знищували, хто хотів, міг відправити додому. От і все.            
 

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Тут спірне питання. Я за АЕС, але не на кожному пляжі. Та ж сама Південноукраїнська АЕС призвела до прогріву води і цвітіння у Південному Бузі і фактично знищила цю колись судоходну річку, критично знизила родючість земель в навколишніх регіонах. І ці наслідки не були непередбачуваними, просто совєтам було начхати на довгострокову перспективу, короткочасне мислення домінувало і перемагало.

А плата за прогрес - це нормальне явище. Англійські міста-привиди - це також плата за прогрес, коли старі галузі перестають бути конкурентоздатними і зникають, а населенню доводиться перекваліфіковуватися і переїжджати в нові індустріальні центри. Це нормально. Ненормально, коли вся країна повинна марнувати бюджет на підтримання історичного реноме якогось регіону чи міста.

Крім саморобних дозиметрів були й ідіотичні рекомендації у жовтій пресі, як "очитити" продукти харчування, а в аптеках продавалися чудо-засоби, що "виводять" радіацію. Це також плата за прогрес. Наш варіант суспільних трансформацій вивів на поверхню типажі, про існування котрих можна було раніше й не здогадуватися. В тому числі й нашу "иліту". Але це не означає, що демократизація СРСР та УРСР не була потрібною. Це скоріш свідчить, що з нас не вийшла еліта, тому наше місце посідає клоунада. Це нам мінус, а особливо тим, хто старший за нас. Так само і занепад індустрії не означає, що екологічний рух не має сенсу чи шкідливий. Це також питання до суспільства, чому зародки серйозного екологічного руху пізнього СРСР не розквітли в незалежній Україні, а на їхньому місці з"явилася т.з. "партія зелених" з клоуном з косичкою на чолі. І знов ми приходемо до питання "иліти" і нашої нездатності продукувати еліту.

[groben.livejournal.com]

З нас еліта й не могла вийти. Бо насправді ротації еліт досі не відбулося. Ми досі живемо у фазі агонії совкової еліти, яка намагається мімікрувати під щось нове та прогресивне, але, як кажуть, "чорного собаку до білого не відмиєш".

А ті, хто потенційно можуть елітою стати, надають перевагу еміграції. Бо в їх коло було запущено вкуснючого хробачка з лейблою "та цеж найприродніше право кожної людини". Так, це найприродніше право. А от скористатися їм чи ні - тут вже кожний вирішує сам. І часто використання цього права виглядає, м'яко кажучи, не дуже красиво.

Це одна з головних причин чому я є принциповим супротивником пропагування еміграції як нормального засобу вирішення проблем.

Коли ця моральна заборона дасть коріння в мізках критичної маси потенційної нової еліти - тільки тоді зміна еліт стане можливою.

Грубо кажучи, тікати повинно стати нікуди.

[kerbasi.livejournal.com]

Серед иліти чимало наших однолітків. а ким вони були за совка? Ледве дрібними комсоргами. Ротація є. Тільки еліта ожлобилася. Які б не були совкові лідери, але ВПШ принаймні щось їм давала, значно більше, ніж теперішні дворові ембієї. Сучасна еліта значно гірша за совєцька за якістю. значно.

Стосовно еміграції. Дивує,що попри вільний виїзд аж року з 1987-го ще й дотепер від"їзд багатьма сприймається не як суто особиста справа кар"єрного росту чи персональних обставин, а як якась політична позиція. Цей феномен важко пояснити іншим, ніж зверхнім ставленням до співвітчизників та зневагою до країни.