Останнє випробування

[kerbasi]

Двадцять років тому я вирушив у далеку подорож до Сибіру. Тоді, у 1991-му цей день випав на середу. Позаду була дострокова сесія. Попереду – повна навігація по сибірських річках, від сходження льоду, що приблизно й сталася того року у середині травня,  і аж до його появи восени.

Для себе я цю пригоду називав «останнім випробуванням». Назва неточна, але мені зрозуміла. Випробування на мене накидав зовнішній світ, котрий нав’язував мені обов’язки. На той час я вже відпрацював чимало суботників та різних поїздок до колгоспу, виробничих практик. На той час я вже відслужив у війську. Навігація була замінником останньої практики у нашому інституті. Звісно, від її сибірської форми можна було легко відкосити та влаштуватися десь на заводі поблизу від дому. Я на це не пішов, мені хотілося до Сибіру, до реальної роботи, а не переноски круглого та перекочування квадратного десь на місцевому підприємстві. Мене притягувала Північ. Втім, ця поїздка була не добровільною, хоча й бажаною. За моїми тодішніми поглядами це мала бути остання недобровільна пригода, коли Хтось великий, владний вигадав мені обов’язок і послав кудись подалі у буквальному сенсі цих слів, помістив у колектив людей чужого мені менталітету, іншого культурного рівня,неприйнятних для мене цінностей . Далі, вже у більш дорослому житті, якщо не шукати собі пригод аж до вязничного порогу, то людина сама обирає собі коло людей, з ким жити, спілкуватися, співпрацювати.

Через мій молодий вік я ще не розумів, що далі великий Хтось забажає від мене вже не фізичних переміщень у просторі та випробувань міцності м’язів та характеру , а витягуватиме з мене банальні гроші у вигляді податків та поборів, Він створюватиме навколо мене такі обставини, що я сам готовий буду поїхати світ за очі та змушений буду посміхатися тим, кому б за власним вибором руки не потиснув.. Але це все почнеться вже на наступних етапах життя. А моя тодішня поїздка до Сибіру стала останньою крапкою попередніх життєвих періодів. Крапкою яскравою і тріумфальною. Виявилося, що мої життєві навички цілком і повністю відповідали тодішнім обставинам, в мене все виходило, як треба, до мене прислухалися, зі мною рахувалися, а для когось я навіть був захисником і наставником.

Дещо я вже описав у ЖЖ. Нижче кілька записів у хронологічному порядку. Мабуть, зберуся це дописати, довести до ума.

Прибуття
http://kerbasi.livejournal.com/44330.html

Синьки, схеми, проект «Лена»
http://kerbasi.livejournal.com/46590.html

Лампи і лампочки
http://kerbasi.livejournal.com/51046.html

Перший рейс
http://kerbasi.livejournal.com/63719.

Осетрово, вибори, юнґа
http://kerbasi.livejournal.com/99781.html   (New!)

19-те серпня 1991-го
http://kerbasi.livejournal.com/16631.html

Часом гороскопи кажуть правду
http://kerbasi.livejournal.com/33907.html

Нічне протистояння
http://kerbasi.livejournal.com/36451.html

Далекий зв'язок
http://kerbasi.livejournal.com/38559.html

 

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Вже є продовження.))
Якби я у Сибіру залишився на постійну роботу, то також було б кому потискати руку, хоча шидко було б на неї плюнути насправді. Від взаємодії з начальством, перевіряючими та колегами залежить, на яке судно потрапиш, як тобі відрахування та премії нараховуватимуть, просування по кар*єрних східцях. Отже, лайна не уникнути. Звісно, коли у рейсі, є ілюзія, що знаходишся поза тим усім. В офісі така ілюзії єднання та власної значущості досяжна хіба на якихось виїздах на виставки або на оргіастичних корпоративах )))

[liniyka.livejournal.com]

так, продовженням насолодилась! Лайна ніде не уникнути, але офіси - це справжні консервні банки, що нагадують у дечому кораблі- важко з них кудись подітися))

[kerbasi.livejournal.com]

я ще збираюся понаписувати про "нрави совєцкої казарми". От звідки нікуди не подінешся, і банка з примітивними, втім агресивними формами життя.

[liniyka.livejournal.com]

от там би не хотіла побувати, навіть на екскурсії)