Знімати стікерси з чола-3

[kerbasi]

Я вже торкався теми негативних ярликів, котрі можна отримати від іноземних колег, і які дуже важко від себе відкліїти. Можливість стати жертвою таких наліпок з'являється через необізнаність наших людей в особливостях іноземної корпоративної культури. Втім, у попередніх дописах на цю тему йшлося про свідоме наліплювання ярликів. Але часом трапляються випадки, коли тебе просто щиро не розуміють. І такі випадки трапляються з передбачуваністю падіння метеорита або місця влучання блискавки.

Вже двадцять два роки минуло від мого першого ділового контакту з іноземцями. За ці роки я став (принаймні, я так вважаю і так себе позиціоную) фактично експертом з питань подолання міжкультурних бар’єрів у ділових відносинах. Донедавна гадав, що мене вже ніщо не здивує… Здивувало!

Ми часто чуємо від іноземців, що в нас люди погано водять авто. Якось так ніколи не натрапляв, щоб мені хтось прямо казав, що я погано вожу авто, або мій колега погано водить. Казали, безособово. Ну я й вважав, що це йдеться про низьку культуру водіння в нашій країні, мачізм та мажорство на автошляхах. Виявилося, що не все так просто, абстрактно і безособово.

Проїхали з іноземцями (йдеться переважно про німців, французів, австріяків та деяких інших жителів переважно «старої» Європи) між двома містами східної України. Іноземці кепкують з колеги за кермом: «Чого ти так обережно їдеш»? Знадобилося ухилятися від «лобовухи» на узбіччя (добре що було, куди), щоб примовкли.

Ще один іноземець: «Щось сьогодні видно, що не твій день для водіння»! Коли у місті-мільйоннику на 6 кілометрів відстані нарахували вісім відкритих люків, його трохи попустило: «А у нас все просто: зайняв ряд та їдеш собі з комфортом нікуди не придивляєшся»…

І верхівка всього. Приїжджають до міста мільйонника два великих боси на початок важливого проекту. Зустріли їх на летовищі, провезли до готелю, все таке… З ранку – гидливо дивляться на авто та тих, хто керуватиме. Їдемо у напруженій тиші. Здається, незадоволення великих босів от-от перетворить повітря у салоні на якусь в’язку, отруйну рідину. Проїжджаємо перехрестя. Міліцейська машина, кілька людей, ще якісь авто. На асфальті лежить жінка, сині, без кровиночки литки, таке ж синє обличчя, струмочок крові з-під голови, в кількох метрах, у місці першого торкання голови з асфальтом – калюжа скривавленого мозку…

«Який жах»! – майже шепоче один з босів. – «Я таке за все своє життя бачу тільки третій раз: перший у Сербії, другий – у Румунії, і от третій – у вас». Другий мовчить з круглими очами та відпалою щелепою. Увечері найбільший з босів каже: «Ото ви правильно робите, що постійно озираєтеся та по дзеркалах дивитеся. Це не від того, що ви водії-новачки та їздити не вмієте та боїтеся, а так і треба у вашій країні».

 Уявляю, скільки недоумків розповіли моєму шефові після візитів до України, що я та мої колеги найгірші водії у Європі! І зі скількома іншими керівниками та колегами це вже перетерто за кружкою пива з розповідями про "чудернацьких Схід".

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Жахи київського руху перебільшені приїжджими, котрим спочатку важко звикнути до розв'язок- "конюшинних листів" та багатосмугових магістралей. Звісно, їхати медитувати за кермом тут не бажано. Але це ніде не бажано, бо навіть якщо дорогі доглянуті, водії дисципліновані, ніхто не скасовував ймовірності різних негараздів технічного плану або тварин на дорозі. В усіх країнах юридично авто вважається джерелом підвищеної небезпеки, що забов'язує водія до зібраності, концентрації уваги і постійного відстеження дорожньої обстановки. Інша справа, що в деяких країнах можна залишатися недбайливим і безтурботно собі жити в кайф, і багатьом цього вистачає на все довге життя. Нас природа та обставини за недбайливість карають значно частіше і болючіше.