Про дух міста - 2 (Львів)

[kerbasi]

Російська редакція Радіо Свобода продовжила українську серію передач. Після обговорення духа Києва пришла черга Львова. Щоправда, центральною темою сталі події 9-го травня, що зрозуміло, бо програма розрахована на російську публіку, котра крім Радіо Свобода інших альтернативних провладним джерел інформації майже не має.
Транскрипт передачи тут:
 http://www.svobodanews.ru/content/transcript/24233732.html

Раджу не тільки читати, а й прослухати передачу, бо аудіо містить чимало незавершених, але влучних і характеристичних реплік, котрі не потрапили до транскрипту.

Мені, як українцю, значно цікавіше було послухати саме про дух Львова, а не про міф або міфи Львова та конфлікт міфологій на його вулицях та площах. Саме про дух висловилися всі учасники у своїх перших репліках. А далі – вже більше про міфи. Міфи – це поняття більш штучне, політично ангажоване, нетривке і мобільне, ніж дух. Дух ми всотуємо з дитинства або деякі з нас здатні до цього й пізніше (якщо не є взірцево емоційно тупими, як переселенці до міст 60-70-х років), він не є раціонально сконструйованим, він часто носієм і не усвідомлюється, і тому його важко або неможливо витравити з людини..

Чому нам, українцям, на мою думку так важливо звертати увагу на дух наших міст?
Дух більшості міст в Україні був втрачений через переселення великих груп населення або через інші історичні обставини (руйнування, галузева переорієнтаціє, отримання або втрата адміністративного статусу то що). Всі ці зміни відбувалися настільки швидко і траплялися настільки раптово, що корінні жителі міст не мали можливості асимілювати переселених. Розчинялися самі. Тепер відбуваються подібні, хоча на цей раз непримусові міграції. І від їх результату залежить майбутній вигляд і зміст України. Чи заговорить російською галицький переселенець до Києва? Чи не розчиняться у хвилях міграції «рагулів» львів’яни – носії західноукраїнського урбаністичного шарму, як у 60-ті та 70-ті розчинилися та втратили культурний вплив корінні кияни? Чи русифікуються остаточно малі містечка сходу, чи може вони стануть осередком для просякнення української мови до індустріальних центрів? Яким стане нове село 21-го століття за умов стирання різниці між сільським та міським способом життя? Лишатиметься воно й далі джерелом українською культури чи підхопить «гарадской раманс» і «папулярную музику» сусіднього народу?

Тому нам, міським інтелектуалам, важливо прислухатися до суспільних трендів і до самих себе, щоб бути діячами, а не жертвами процесів.

Кілька зауважень стосовно самої передачі та її учасників.

Пан Халявка – професійний речник ВО Свобода зі зразковим вишколом. Молодці, свободівці, саме таких речників треба виховувати! Якщо прийдете до влади, з них вийдуть непогані дипломати. Як людина і львів’янин  він зробив тільки першу репліку. Решта – як речник. Для обговорення духа Львова не треба було його запрошувати. Мабуть, це помилка авторів програми. За логікою йому мав би бути симетричний опонент, але виявилося, що він один на рингу з естетами. І він як раз той, що й один у полі воїн.

Борис Бергер… Естет. Йому аби все у високому стилі було… Мені здається, що він з тих, хто заради красивих форм будь-кого будь-куди переселить та посуне. Для повноти картини варто згадати давню передачу з ним від 12 грудня 2004 року про «помаранчеву» Україну:
http://archive.svoboda.org/programs/ogi/2004/ogi.121204.asp

Тетяна Швецова – молодець! Росіянка, львів’янка родом з Євпаторії. Не знаю, звідки вся ота шовіністична шелупонь, мої рідні, що жили у Криму були скоріш, як пані Швецова за світоглядом. Приємно було дізнатися, що у Львові різні спільноти майже не перетинаються. Це дуже втішний розвиток, див. тут, підкреслений текст:
http://kerbasi.livejournal.com/70310.html
Стосовно закликів об’єднуватися здоровим силам. Чогось так усім кортить об’єднуватися. Міст можна побудувати між двома твердими берегами. Допоки в українському суспільстві не напрацьований пул чітких ідей, поки в людей в головах плинність думок та сипкість переконань, ніякі об’єднання не  тільки не можливі, а й шкідливі.
Ну й решта учасників також нічого. :-) 

Під катом вислови учасників на початку передачі про дух Львова. Це ще до початку дискусії про 9-те травня, тут все по-людськи.

 

Тарас Возняк: ... Я недавно понял, что я могу жить только во Львове, в других городах я просто бываю или могу быть с визитом, но жить полноценно и полноформатно, к сожалению своему, я могу только здесь. Этот город близок, по-моему, с другими настоящими городами, например, как в Украине Одесса. Потому что одессит может быть только в Одессе. Одессит в Москве или в Киеве – это или политик, или визитер, или аферист.
 ...А в Одессе он просто живет. Так же и со Львовом. Львов – это один из настоящих городов в Украине, а возможно, не только в Украине. Потому что сложенные в 28 этажей села или деревни городской структуры, города не создают. И в этом смысле Львов – это город.
 
Игорь Гулык: Я согласен с Тарасом. Мне как-то случилось два года жить вне Львова, я вернулся сюда – и я понял, что здесь я живу.
 
Андрий Халявка: Я бы сказал, что название города Львов – в какой-то мере индикатор характера его жителей. Львино-кошачьи черты - спокойствие, уравновешенность, лень, но, в то же время, добродушие, гордость, а когда надо, зубы и когти – все это присутствует в характере львовян. И эти львино-кошачие черты придают львовянам загадку, магнетизм и вызывают уважение.
 
Татьяна Швецова: Я живу во Львове, а сама я родом из Евпатории. У меня были мысли, особенно в начале 90-ых, отсюда уехать. Но Львов, как магнит, притягивает, и расстаться с тем, к чему привык, очень сложно. Я очень люблю Львов, мои дети очень любят Львов и не представляют себе жизни вне Львова. Во Львове живут разные группы, часто не пересекающиеся – что самое интересное. На работе они пересекаются, но вне работы, как до 39-го года, образуются отдельные группы товарищей. На мой взгляд, главные черты львовян, и вообще галичан – это ужасная обида на свою историческую судьбу. Они эту обиду несут из года в год, они ее в себе не изживают. Но это очень опасное явление – хранить в себе обиду. И еще одна очень интересная черта – замечать, кто «чужой». «Чужой» - это не только русский, но даже волыняк. Это рядом, Западная Украина, но это уже чужой. А галичанин – это свой. Я сама уже начинаю такими категориями мыслить. Черты ксенофобии всегда здесь были. Но с 90-ых годов это все усилилось, это приобрело агрессивный характер. И это настолько усилилось, что, как говорится, действие рождает противодействие, и мы тоже имеем в себе какие-то элементы ксенофобии. Хотя, конечно, стараемся преодолевать, как интеллигентные люди.



Васыль Расевич: Когда я приехал во Львов, я увидел город своей мечты. И надеюсь, что остался здесь на всю жизнь. Я считаю, что создавать образ Львова или образ львовянина – это не совсем благодарное дело. Если мы посмотрим на период до 39-го года – это один город, если мы посмотрим на середину 60-ых годов – это совсем другой город, кстати, русскоязычный город. А если мы посмотрим на конец 80-ых годов... Этот период мне очень нравится. Это веселые, одержимые люди, которые движутся к свободе, одержимы этой свободой. И я очень не люблю период начала 90-ых годов – это обиженные, серые люди, одетые в одинаковую одежду, бедные, полуголодные, которые прозябают здесь, потому что разрушилась промышленность, разрушились связи, которые складывались на протяжении десятилетий. Но если мы говорим о Львове сегодняшнем, то на улицах мы можем увидеть очень много молодых людей, которые ничем не отличаются от западных сверстников, которые одеты очень разнообразно, которые ведут себя расковано, которые в курсе событий, которые происходят во всем мире.
 
Игорь Танчин: Чтобы ты вошел в этот город, чтобы тебя этот город принял, надо некоторое время здесь пожить. Жители Львова преимущественно подчеркнуто вежливые, потому что они чувствуют, что для того, чтобы здесь было нормально, чтобы какие-то социальные общности, которые здесь сосуществуют, жили вместе и получали от этого удовольствие, надо очень уважать самость другого человека. Но для того, чтобы ты стал своим, чтобы ты чувствовал себя в этом городе как дома, нужно время. Нельзя вписаться во Львов сходу, как в какие-то большие мегаполисы. Казалось бы, большой город, но какой-то очень свой и домашний. Во Львове ты знаешь, где твои друзья тусуются, где тебя ждут, что от тебя ожидают. Ты знаешь всю свою внутреннюю тусовку. Но для того, чтобы ее обрести, надо время. А если ты ее обрел, практически невозможно с этим расстаться. Это как твоя семья. Отказаться – это дорогого стоит, это разрыв с самим собой.
 
Борис Бергер: Львов – это волшебная, старинная музыкальная шкатулка, наполненная гномами, духами и так далее. Его создали какие-то вельможи, которые приехали из Австро-Венгрии, Польши. Я родился во Львове, я еврей. Но я эмигрант, уже 16 лет живу в Германии. И я вас уверяю, этот город влияет на человека. Когда глаз привыкает ко всему этому великолепию, а ты уезжаешь в другой город, то глаз начинает слезиться, требуя того, что было. И еще Львов сделан в очень человеческом масштабе. Здесь можно зайти в любой подъезд, выпить кофе, поцеловаться, поболтать о самом главном, посидеть в кафе. Я считаю, что Львов создан какими-то вельможами для отдыха и развлечений, для прогулок.
 

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Те ж таким собі міф. Які галичани, які російськомовні, які підстави, що таке подобатися - це все мільйони обставин.

[tin-tina.livejournal.com]

главные черты львовян, и вообще галичан – это ужасная обида на свою историческую судьбу
Атож, я, видно, не галичанка, бо досі навіть не здогадувалася, що повинна відчувати якусь образу на свою історичну долю :-)

[kerbasi.livejournal.com]

Ми не знаємо, з ким вона перетинається. Може, з професійними українцями 90-х, що постійно посипають голову попелом та шмаркаються у поділ через нелегку долю.
А може вона просто так називає якесь явище не дуже зрозуміло для невтаємничених у її життя.

Одразу скажу, ви, галичани, дуже своєрідні, і часом просто несносні. Часто просто як москалі, ну, нібито українською розмовляєте, а свідомість - московська з усією літературоцентричністю, історієцентричністю, показовою релігійністю, схильністю до швидкої індоктринації кабінетними вигадками, нетерпимістю до інакодумства, нерозумінням лібералізму, настороженістю до немісцевих та іноземців, вмінням жити асбтракціями - ну просто тобі такий харктерний московський інтелігент виходить. :-) Іноді дуже хочеться з вами побитися :-)

[tin-tina.livejournal.com]

Мати Божа! Я буквально не знаю, куди ховатися, вислухавши такий набір компліментів :-)

[kerbasi.livejournal.com]

Мені самому ніяково, але таку концентрацію антилібералів, антисемітів (не побутових, типу, жиди всю гречку скупили, а ідеологічних з цитатами з писань та екскурсами в історію) та ізоляціоністів (це, мабуть, більш точне слово, ніж "ксенофоб") я зустрічав тільки серед галичан і москалів. :-)
Я маю кількох партнерів по бізнесу у Галичині, так я вже навчився м*яко уникати та відвертати деякі теми. А інколи просто доводиться інструктувати, коли якийсь спеціаліст "не тої" національності приїжджає: "От той пан - жид, тому при ньому, будь ласка, без того, хто Христа розіп*яв та що ви не були б у бізнесі, якби не Гітлер, бо жиди все б зайняли і дотепер займали".

[tin-tina.livejournal.com]

І як, слухаються?

[kerbasi.livejournal.com]

Слухаються. Абсолютно щиро кажуть, що насправді нічого до конкретного жида не мають. Це також мішанина подібна до москалів. Вони також теоретично всіх ненавидять, але коли тицьнути носом у конкретну ситуацію, то одразу ж виявляється, що це виняток :-)

[tin-tina.livejournal.com]

Треба б запам"ятати... А так чисто заради цікавості: кого серед Ваших ділових партнерів більше, чоловіків чи жінок?

[kerbasi.livejournal.com]

Чоловіків майже 100%.

Якщо чесно, палажа руку на сєрце, я ранній молодості такий само був, хоча першого галичанина побачив у віці 18 років. В мене це від русско-інтелігентської гілки мого роду.

[tin-tina.livejournal.com]

Чоловічий шовінізм... За моїми власними спостереженнями, приватний бізнес в нас більше тримається на енергії, праці, а то й грошових засобах жінок. Я, правда, з дрібним бізнесом маю справу :-) А одного-двох чоловіків тримають "для паради", ну і щоб було кому щось підняти-повантажити :-) От ці парадні чоловіки переважно так і поводяться, як ваші знайомі.

[kerbasi.livejournal.com]

Чоловічий шовінізм може різних форм набувати. Чомусь він саме спрямовується у антиліберальне та ксенофобське русло? Має бути пояснення.

[tin-tina.livejournal.com]

Мені здається, це все прояви того самого явища. Плюс відчуття своєї "показушної" ролі і намагання якось довести собі самому власну значимість.

[kerbasi.livejournal.com]

Гадаю, що не без того, що їх "виховують". Ті самі сили, котрим потрібно закрепити за Галичиною образ фашистськості. І їхні опоненти, котрим потрібні бойовики, обурені падінням нравів через жидів, москалів, ліберастів та інших содомитів.

[tin-tina.livejournal.com]

Сумно зітхну і оффтопічно поплачуся на свою історичну долю. Оскільки я з парадною стороною бізнесу справи майже не маю, то й не буваю присутня при подібних розмовах, де мова заходить про розпинання Ісуса Христа :-) А яка б я була толерантна і політкоректна! Ні, мене з порога вантажать тим, що щось "рве/ не бачить/ блокується/ впало", а я від таких тематів відразу звірію...

[kerbasi.livejournal.com]

У нас західний формат: вдень - "рве/блокує", а увечері - ресторація і розмови за життя.

[tin-tina.livejournal.com]

Ще раз сумно зітхну... Оце мабуть і є перевагою чоловічого спілкування :-)

[kerbasi.livejournal.com]

Щиро не розумію, до чого тут чоловіче спікування. У нас років п'ять працювала жінка і була такою ж стороною перемовин.

[tin-tina.livejournal.com]

Ну, схема така, що жінка жінку рідко кудись водить "з виробничих причин". Точно, коли я десь і бувала на подібних "других частинах перемовин", то завжди на запрошення чоловіків.

[kerbasi.livejournal.com]

Це західний формат роботи у сфері sales. Ви можете у фільмах бачити, як часто щось обговорюється саме в ресторані або кав'ярні. Якщо чесно, ми завжди радіємо, коли від запрошень відмовляються, бо у своїму місті ми маємо, чим зайнятися після роботи. Але у відрядженні часто це непогана ідея. Коли приїжджає іноземний спеціаліст, я просто не можу його кинути та послати самого шукати де попоїсти і долати мовні бар'єри. Так само, мабуть, міркують і мої партнери з інших міст, коли я приїжджаю до них.
Коли до нас занадто часто приїжджають гості, ми в офісі складаємо розклад, хто якого вечора йде розважати гостя :-)

[tin-tina.livejournal.com]

Ага, зрозуміло. В нас трішки інший формат спілкування, та й, чесно кажучи, після 3-4 годин внесення змін у програму якось у ресторан не тягне, дійти б додому :-) А приїжджих теж якось так розважають.
Добре, прощаюся, але врахуйте, що я вже виставила заявку на розгорнутий пост про Миколаїв. "Від шведів до корейців".

[div4ysko.livejournal.com]

отут з Вами цілком згідна. те, що лібералізм прирівнюється мало не до зради національних інтересів відчула на собі...а про ізоляціоністичні віяння серед сучасних соціально активних людей взагалі прикро говорити.
але що ж, нема чому дивуватись, у Львові ще до кінця не асимілювалось населення, яке шалено зросло в часі "промислового прориву". йому ще й досі чуже місто і міщанство, а от ізоляційні мотиви в крайній хаті навпаки - дуже рідні!

[kerbasi.livejournal.com]

Гадаю, що цей антилібералізм не само населення вигадує. В них напевно є вчителі. Взагалі, цей тренд є джерелом певної галичанофобії серед українців сходу та центру. До Табачника це жодним чином не належить. Просто раніше у нас міцно асоціювалося антикомуніст=прозахідний=демократ. Львівські політично активні елементи це рівняння порушили, причому якось так зненацька і брутально.

[toprunner.livejournal.com]

"Обідою" москалі називають пам"ять галичан про злочини радянської влади. Вони (росіяни) також вважають, що галичани і на поляків "обіжені". Коли слухав Єхо Мазкви такими термінами оперував навіть якийсь російський історик, мова була про ОУН, неточна цитата: "Їм було дуже 'обідно', бо після Першої Світової усі довколишні народи здобули незалежність, а українці - ні." Ледь помітна маніпуляція - трошки інший відтінок висловлювання, і емоція виглядає слабкою і дитячою. Тому росіян "оскорбляют", а українців "обіжают". ;)

[kerbasi.livejournal.com]

Я наполовину русскій, при чому мої русскіє родичі- вони були справжні русскіє, не шокаюча та гекаюча донецька слобідка. Для русскіх інтелігентів взагалі прийнято жити почуттями. Звідси й відповідний лексикон. Звідси й гарячі промови, постійні дружні гучні суперечки і багато-багато-багато пафосу. Жити розумом - це підозріло, як шлюб з розрахунку. Жити почуттями - це вища щирість душі. Мені це все було чужим, все ж таки середовище наполовино складалося з більш прагматичних українців та жидів. Мене також постійно дратувало, коли хтось казав: "Ти на мене не ображайся". На що я відповідав, що образитися я могу хіба на кохану, а решта мене може тільки розчарувати, розлютити, засмутити.
Отже, не обов'язково це маніпуляції. Точніше це їхні маніпуляції з ними самими, вони вже давно самі себе надурили.

[toprunner.livejournal.com]

Згоден.