Про фальшиві американські усмішки

[kerbasi]

Допис в російському ЖЖ юнака, що вчився у Штатах і тепер не хоче бути русскім, сколихнув сонний у довгий дощовий вікенд український сегмент. Я ж хочу прокоментувати не сам допис юнака, а периферійні відгалуження у коментарях від різних "експертів" з Америки та американців на зразок Здорнова про фальшиву американську усмішку.

На моїй першій роботі у Києві в мене був іноземний шеф, т.з. «експет». Два рази на рік він проводив події, коли збирав увесь колектив, разом з другими половинками та проводив парті з європейською випивкою та делікатесними закусками. Одного разу мій колега, росіянин за походженням та громадянством сказав: «Якби знати, що це він щиро, від себе. А так – все спише за рахунок компанії». Широка русска душа вимагала, щоб шеф всіх підлеглих споював з власного гаманця. От тоді було б уважєніє!

Я тоді згадав свого шефа з однієї бюджетної організації, де я трошки попрацював одразу після інституту. Той свій день народження влаштував за свій рахунок. Все управління випивало та жерло, проголошувало  тости – все було щиро, від чистого серця та широкої души. Нічого, що офіційної зарплати боса в акурат вистачило б на палку салямі, пляшку горілки та батон. Нічого, що він безпардонно зловживав службовим становищем, що мав власну кишенькову фірму, що присмокталася до бюджету.

Приблизно у той саме час я якось проколовся через недосвідченість. Так само десь іноземний шеф влаштував вечір у ресторані, тільки на цей раз з представниками клієнта. Один функціоненрик, щось штибу головного механіка, мене запитав: «А нащо йому рахунок», - коли я здивував офіціанта власне вимогою принести рахунок (це був 1996 рік і далеко поза Києвом, там і зараз всі за чорний «нал» щиро гуляють). Ну, я й з дуру і відповів, що для звіту про представницькі витрати. «Он як!» - захитав головою сивочолий жид. – «Дякую! Дякую, що просвітили»! А він вважав, що іноземець мав так розчулитися зі спілкування через перекладача з такими неординарними фігурами, лідерами світової технічної думки та просто з класними хлопаками, що мав одразу ж всіх потягти до кабаку за власний кошт!

От тут в проявляється суттєве викривлення здорового глузду в щирих інтелігентів. Для них головне, щоб той, хто краде бодай пляшку виставив та канапкою поділився. Тоді все, якщо не чесно, і не за законом, то хоча б  і по совісті. Західний етикет не вимагає витрачати власні гроші на потреби роботи. І він також нетерпимо ставиться до зловживань. Тому в керівника є бюджет на корпоративні розваги і неформальне спілкування з підлеглими, клієнтами та партнерами.

Так і з цими американськими усмішками у крамницях, у готелях, у піцеріях. Якщо я русскій чоловік і мені усміхається американська жінка – вона напевно збирається мені віддатися просто тут за своїм «каунтером», бо я ж парень хоть куда не то шо еті іх чмирі. Якщо мені усміхається чоловік, то а може він підар? Якщо я русска жінка і мені усміхається чоловік, то він як порядний джентльмен тепер просто забов’язаний, якщо не одружитися, то принаймні сплатити всі рахунки та розважати мене під час усього перебування в Америці, бо я ж таки красавіца, а не как еті іх чучела. Якщо мені усміхається жінка, то невже вона помітила що, в мене стрілка на колготах?  Якщо ж усміхаються не через назване, то тоді ця усмішка або екстатична або фальшива. Власне, мене завжди забавляє обурення русскіх «екстатичністю» американців. Якщо усмішка, ширша за криве сіпання кутків рота, це вже екстаз, то що тоді в русскіх оргазм? Насправді це американці сприймають русскіх (та й наших також) за надто емоційних, майже екстатичних осіб. Придивіться, як поводяться у Метрограді, де необізнаному часто нелегко знайти потрібний вихід, українці та іноземці. Іноземець дивиться у мапу та на вказівники з виразом обличчя, як нібито розгадує шараду чи ребус. А в українця чи українки – це ж просто торнадо емоцій на обличчі і у жестах: А-а-а-а-а-а! Де-е-е-е-е-е я-а-а-а-а-а-а-а! Випустітє міня атсу-у-у-у-у-у-да-а-а-а-а-а-а-а!.............

І про фальш вже хто б казав, тільки не ті, кого з дитинства виховують, що не можна казати правду про те, як насправді виглядає людина, не можна навіть вказати, що в неї шкарпетки різні, хай так весь день і ходить у незнанні, бо інакше ж образиться, і ти ж йому станеш ворогом, нібито це ти йому шкарпетки пересортував, де треба мовчати, що страва тобі не смакує, силоміць ковтати, затамувавши подих і затуливши очі,але при тому посміхатися та нахвалювати, де жінки приховують свій вік або брешуть про нього.

От саме ця викривлена ментальність, ідіотичний етикет і лягають в основу шаленої популярності анти-американського стьобу Задорнова.

Comments

[sparrow-hawk.livejournal.com]

чудово написано!

"він вважав, що іноземець мав так розчулитися зі спілкування через перекладача з такими неординарними фігурами, лідерами світової технічної думки та просто з класними хлопаками, що мав одразу ж всіх потягти до кабаку за власний кошт"

муахахаха %)

[daf-andrew.livejournal.com]

пост хороший)

[zynovij.livejournal.com]

Блискучий допис!

[o-teren.livejournal.com]

> Насправді це американці сприймають русскіх (та й наших також) за надто емоційних, майже екстатичних осіб.
Колись читав, що представники різних культур часто вважають "опонентів" інфантильними людьми. Так білим дослідникам якісь африканські племена видаються наівними та схожими на дітей, навзаєм африканці теж саме кажуть про білих дослідників, котрі не здатні робити прості і очевидні для тубільців речі. Аналогічно, коли впала "залізна завіса", радянські люди дивувалися наівності американців, а американці - інфантильності радянських. Загалом, обидва враження хибні, а виникають вони саме внаслідок різності культур, тобто чогось доволі "надбудовного" і коли люди намагаються між собою порозумітися, то змушені ось цю культурну "надбудову" відкидати, тобто опускатися на більш низький, "дитячий" рівень.
Мені така теорія видалась доволі слушною. Тому думаю, що такі взаємні закиди щодо емоційності, інфантильності, тощо, штука вельми непевна. :)

> не можна навіть вказати, що в неї шкарпетки різні, хай так весь день і ходить у незнанні...
Та шо ж ви таке кажете?! В уставі ж написано, шо товаришу "слід вказувати" і т.д. і т.п.! То ви про якихось, хто в армії не служив... :)

[larry-bc.livejournal.com]

Спасибо.

Тольк оне понял, кто от кого ддолжен был расстрогаться и потащить бухать за кровные.

[diversey-ua.livejournal.com]

чудово написано

з.і. а можна посилання на пост, про який йде мова?

[nausoid.livejournal.com]

Браво, тисну руку;)

[k0t1.livejournal.com]

Браво

[ot-taka-ja.livejournal.com]

хаха. чудово!
так - місце правді або на кухні або за спиною. по-іншому ж "не можна"

[lembitkoroedov.livejournal.com]

епсолютлі

[jaltinka.livejournal.com]

>>>"І про фальш вже хто б казав, тільки не ті, кого з дитинства виховують, що не можна казати правду про те, як насправді виглядає людина, не можна навіть вказати, що в неї шкарпетки різні, хай так весь день і ходить у незнанні, бо інакше ж образиться, і ти ж йому станеш ворогом, нібито це ти йому шкарпетки пересортував, де треба мовчати, що страва тобі не смакує, силоміць ковтати, затамувавши подих і затуливши очі,але при тому посміхатися та нахвалювати, де жінки приховують свій вік або брешуть про нього."

усе це стосується Америки теж, нажаль...
хоча в більшості випадків посмішки у них все ж таки щирі.

[tin-tina.livejournal.com]

Я дещо короткозора, тож "з природи" маю таку ніби усміхнуту міну. Скільки я через це намучилася... особливо в освітній установі працюючи, де кожна усмішка вже вважається каригідним вчинком. Мусила собі виробити залізобетонний вираз обличчя.

[contesina.livejournal.com]

Дякую, дуже влучно: )
Справді, посмішка - а власне, її відсутність, то ще та проблема в "змішаних" корпоративних просторах. Експати в компанії, де я працюю, зазвичай сиділи в нас місяцями, і трохи попризвичаювалися до незворушних облич місцевих можновладців. Директор-британець, який більше всього мав з ними справи, навіть під час нарад-зустрічей майже не посміхався, хоча це для нього мало бути ну дуууже важко.
Хоча з досвіду спілкування можу зробити tentative conclusion - американці та австралійці посміхалися набагато більше, ніж ті ж британці.

різні просто в різних людей культури спілкування.

[vla-sta.livejournal.com]

якось майбутня жінка зауважила різницю між своїми та моїми, на той час, друзями.
Твої, каже, коли збираються, то починають обнє перед одним "випєндрюватись".
Мої, коли збираються, то починають скаржитись.
;)

Різне сприйняття такої банальної речі як зустріч з друзями...Що ж тут вже казати про різність між культурами?

Посмішка навпаки

[crema-catalana.livejournal.com]

Давно практикую ретельно роздивлятися обличчя TV-персони, а особливо звертаю увагу на кінчики губ, що огидно опускаються долі. Що б людина не казала, все сприймається по-іншому. Одне слово: "Скажи Ізюм".

[anoushe.livejournal.com]

Який неприємний вихідний пост. По суті з багатьма речами можна погодитися, але ж коли людина говорить таким тоном і з такими узагальненнями, то хочеться плюнути зразу, не вишукуючи раціональне зерно.

Красота в глазах смотрящего :)