Про фальшиві американські усмішки

[kerbasi]

Допис в російському ЖЖ юнака, що вчився у Штатах і тепер не хоче бути русскім, сколихнув сонний у довгий дощовий вікенд український сегмент. Я ж хочу прокоментувати не сам допис юнака, а периферійні відгалуження у коментарях від різних "експертів" з Америки та американців на зразок Здорнова про фальшиву американську усмішку.

На моїй першій роботі у Києві в мене був іноземний шеф, т.з. «експет». Два рази на рік він проводив події, коли збирав увесь колектив, разом з другими половинками та проводив парті з європейською випивкою та делікатесними закусками. Одного разу мій колега, росіянин за походженням та громадянством сказав: «Якби знати, що це він щиро, від себе. А так – все спише за рахунок компанії». Широка русска душа вимагала, щоб шеф всіх підлеглих споював з власного гаманця. От тоді було б уважєніє!

Я тоді згадав свого шефа з однієї бюджетної організації, де я трошки попрацював одразу після інституту. Той свій день народження влаштував за свій рахунок. Все управління випивало та жерло, проголошувало  тости – все було щиро, від чистого серця та широкої души. Нічого, що офіційної зарплати боса в акурат вистачило б на палку салямі, пляшку горілки та батон. Нічого, що він безпардонно зловживав службовим становищем, що мав власну кишенькову фірму, що присмокталася до бюджету.

Приблизно у той саме час я якось проколовся через недосвідченість. Так само десь іноземний шеф влаштував вечір у ресторані, тільки на цей раз з представниками клієнта. Один функціоненрик, щось штибу головного механіка, мене запитав: «А нащо йому рахунок», - коли я здивував офіціанта власне вимогою принести рахунок (це був 1996 рік і далеко поза Києвом, там і зараз всі за чорний «нал» щиро гуляють). Ну, я й з дуру і відповів, що для звіту про представницькі витрати. «Он як!» - захитав головою сивочолий жид. – «Дякую! Дякую, що просвітили»! А він вважав, що іноземець мав так розчулитися зі спілкування через перекладача з такими неординарними фігурами, лідерами світової технічної думки та просто з класними хлопаками, що мав одразу ж всіх потягти до кабаку за власний кошт!

От тут в проявляється суттєве викривлення здорового глузду в щирих інтелігентів. Для них головне, щоб той, хто краде бодай пляшку виставив та канапкою поділився. Тоді все, якщо не чесно, і не за законом, то хоча б  і по совісті. Західний етикет не вимагає витрачати власні гроші на потреби роботи. І він також нетерпимо ставиться до зловживань. Тому в керівника є бюджет на корпоративні розваги і неформальне спілкування з підлеглими, клієнтами та партнерами.

Так і з цими американськими усмішками у крамницях, у готелях, у піцеріях. Якщо я русскій чоловік і мені усміхається американська жінка – вона напевно збирається мені віддатися просто тут за своїм «каунтером», бо я ж парень хоть куда не то шо еті іх чмирі. Якщо мені усміхається чоловік, то а може він підар? Якщо я русска жінка і мені усміхається чоловік, то він як порядний джентльмен тепер просто забов’язаний, якщо не одружитися, то принаймні сплатити всі рахунки та розважати мене під час усього перебування в Америці, бо я ж таки красавіца, а не как еті іх чучела. Якщо мені усміхається жінка, то невже вона помітила що, в мене стрілка на колготах?  Якщо ж усміхаються не через назване, то тоді ця усмішка або екстатична або фальшива. Власне, мене завжди забавляє обурення русскіх «екстатичністю» американців. Якщо усмішка, ширша за криве сіпання кутків рота, це вже екстаз, то що тоді в русскіх оргазм? Насправді це американці сприймають русскіх (та й наших також) за надто емоційних, майже екстатичних осіб. Придивіться, як поводяться у Метрограді, де необізнаному часто нелегко знайти потрібний вихід, українці та іноземці. Іноземець дивиться у мапу та на вказівники з виразом обличчя, як нібито розгадує шараду чи ребус. А в українця чи українки – це ж просто торнадо емоцій на обличчі і у жестах: А-а-а-а-а-а! Де-е-е-е-е-е я-а-а-а-а-а-а-а! Випустітє міня атсу-у-у-у-у-у-да-а-а-а-а-а-а-а!.............

І про фальш вже хто б казав, тільки не ті, кого з дитинства виховують, що не можна казати правду про те, як насправді виглядає людина, не можна навіть вказати, що в неї шкарпетки різні, хай так весь день і ходить у незнанні, бо інакше ж образиться, і ти ж йому станеш ворогом, нібито це ти йому шкарпетки пересортував, де треба мовчати, що страва тобі не смакує, силоміць ковтати, затамувавши подих і затуливши очі,але при тому посміхатися та нахвалювати, де жінки приховують свій вік або брешуть про нього.

От саме ця викривлена ментальність, ідіотичний етикет і лягають в основу шаленої популярності анти-американського стьобу Задорнова.

Comments

[o-teren.livejournal.com]

> Насправді це американці сприймають русскіх (та й наших також) за надто емоційних, майже екстатичних осіб.
Колись читав, що представники різних культур часто вважають "опонентів" інфантильними людьми. Так білим дослідникам якісь африканські племена видаються наівними та схожими на дітей, навзаєм африканці теж саме кажуть про білих дослідників, котрі не здатні робити прості і очевидні для тубільців речі. Аналогічно, коли впала "залізна завіса", радянські люди дивувалися наівності американців, а американці - інфантильності радянських. Загалом, обидва враження хибні, а виникають вони саме внаслідок різності культур, тобто чогось доволі "надбудовного" і коли люди намагаються між собою порозумітися, то змушені ось цю культурну "надбудову" відкидати, тобто опускатися на більш низький, "дитячий" рівень.
Мені така теорія видалась доволі слушною. Тому думаю, що такі взаємні закиди щодо емоційності, інфантильності, тощо, штука вельми непевна. :)

> не можна навіть вказати, що в неї шкарпетки різні, хай так весь день і ходить у незнанні...
Та шо ж ви таке кажете?! В уставі ж написано, шо товаришу "слід вказувати" і т.д. і т.п.! То ви про якихось, хто в армії не служив... :)

[kerbasi.livejournal.com]

Міжкультурні особливості даються в знаки, не без цього. Але у численних дискусіях на ці міжкультурні непорозуміння дивляться ще й через призму комплексу меншовартості, вивернутого догори дрином: возвєдєніє нужди в добродєтєль. Кричати вслід німецьким туристам "Гітлер капут" це є не з міжкультурної площини.

Я з того племені, що й в армії служило, і русско-інтелігентське виховання отримало. :) Товаришу, звісно, допоможи, навіть чоботи почисть, якщо він служить на рік більше. А цивільній особі вказати - це несмак. Будуть стояти та ахати: "Ах, ну как би єму намєкнуть, штоп ні ібіділся! Ах ну ніззя же так! Может, кто-та єво луччє знаїт! Ах, ну прям ф самам дєлє!".. Десь так. :)

[larry-bc.livejournal.com]

Честно?
До того самого места оте его носки, хоть валенки на босу ногу надевает. :-)

[o-teren.livejournal.com]

> Кричати вслід німецьким туристам "Гітлер капут" це є не з міжкультурної площини.
Та да, таких в нас вистачає. Самому приходилося червоніти перед іноземцем за "співвітчизників".
До речі, отут цікава штука проглядається: "как би єму намєкнуть, штоп ні ібіділся" і "Кричати вслід німецьким туристам "Гітлер капут"" - це ж дві крайні крайнощі. :) Імхо, існування ось цього крайнього "щоб не образився" є наслідком існування не менш крайнього хамства. Так що я б на інтелігенцію особливо не нападав: вона як може стримує спільноту від того, щоб вона пішла "в рознос", якось її "урівноважує". Інша справа, чи має якусь переспективу така спільнота, чи є в її існуванні сенс. Може й нема. Але за спільнотою стоять конкретні люди і мені їх "жалько". Бо при "розносі" непереливки буде всім.

[kerbasi.livejournal.com]

НМД система з такими крайнощами недієздатна, і ця недієздатність вже має вибухнути. Недовго чекати залишилося. Це все існування у форматі нібито кількох націй в однієї країні унеможливлює здорову ротацію і політичних сил, і управлінських кадрів, і здоровий кругообіг ідей у науці, у творчій сфері. Здається, що вже failed state не за горами.