Люди не люди

[kerbasi]

У вчорашній дискусії кілька разів спливало протиставлення "люди - держава". На моє переконання держава - це кабінети, заповнені людьми. Тобто держава і є люди. Державні люди мають ексклюзивні права на використання сили. От і вся різниця. Сила - це не тільки зброя або гумовий кийок, але й встановлення з недержавною людиною відносин ієрархії, якщо ви змушені йти до кабінету по папірець - вас примушує сила встановлених та підтримуваних звичаїв і т.д. І ці люди з монополією на силу зліплені з того ж самого тіста, що й всі інші. До класу державних людей потрапити може не кожний член суспільства, але між держаними людьми і рештою людей насправді перегородки не герметичні. Як будь-яка людина, державна людина може розбеститися, знахабніти через безкарність і безконтрольність. Вона може стати ворожою решті людей. Але бути ворожим не означає бути кращим або гіршим. "Противсіхи" цю тезу вміють обгрунтовувати.

Тепер для ілюстрації прикладами "з поля" переношу сюди давній свій матеріал з іншого ресурсу. На пафосну кінцівку не звертайте уваги - то данина давно вже відгомонілій полеміці.

Якось випадково підслухав розмову двох бізнесменів. Вони розмовляли голосно – отже, не слухати їх було не можливо. Втім, нічого особливо цікавого: один розповідав іншому, як облаштував бізнес, в тому числі з точки зору того, що пристойною мовою називається оптимізацією оподаткування. Схема, до речі, була банальна і дійсно легальна, але не під силу для початківців, тільки для тих, хто вже має достатньо велику суму грошей та щось розуміє у зовнішньо-економічних зв'язках. Другий, як я зрозумів, саме дійшов до того, щоб вийти з тіні на світло, власне тому й зустрівся з давнім, більш прогресивним у цих питаннях приятелем.

Насправді, податкові проблеми двох неюних бізнесменів не є темою цієї статті. Темою є український менталітет. Невитравний менталітет "маленького українця", який при будь-якій владі в нагоді стане, якщо матиме набір простих і загальновживаний практичних навичок. Такий собі "ми народ простий, наукам не навчений". Я такий підхід називаю словом "інтелектофобія".

За словами "прогресивного" бізнесмена його син наближається до закінчення якогось київського вишу. Постає питання, куди йти працювати. Думаєте до батьківського бізнесу? Помиляєтесь. Татусь виклав свій погляд на питання приблизно так:

- В моєму бізнесі йому робити нема чого. У мене все примітивно. Пристрою його до N в міністерство. Він там керівником управління працює. В них там робота високого рівня, з делегаціями – найкраще місце для юнака навчитись порядку.

Ну це може тому панові його приятель N мозок так пропарив тим, що на державній службі десь високий рівень. І що робота з делегаціями – це якийсь вищий пілотаж. Особливо у виконанні українських чиновників. Я на такі казочки не ведуся – сам колись бачив ці "високі рівні", і делегації приймав, і брав в них участь. Дійсно, державна установа навчить юнака певному порядку у діловодстві. Але чи варто на одержання таких знань марнувати початкові роки своєї кар'єри? Тим більше, по отриманню бізнесової освіти. Краще купити і прочитати відповідну книжку.

І, взагалі, самостійний пошук роботи, написання свого першого "сі-ві" (ділової автобіографії), перші співбесіди з рекрутерами, працедавцями – невже це не досвід? Якщо не шукав роботу сам, не проходив інтерв'ю – як ти збираєшся сам брати людей на роботу як прийде час? Який з тебе керівник?

Тепер перенесемось на три роки назад. Їхав я якось у таксі з північної частини Києва до Площі Толстого. Десь до Європейській площі таксист не переставав бідкатись про його нелегкий хліб, даішників-здирників. Як він їх лаяв!

На Європейській площі він змінив тему на майбутнє свого сина – старшого школяра.

- В автодорожній інститут хай іде! На факультет регулювання руху. У ДАІ піде, буде жезлом махати – голодним не залишиться.

Скільки ще трагедій має пережити український народ, щоб перестати мріяти про те, як прилаштувати своїх діточок на службу до катів, грабіжників, здирників? Чому не найгірші люди, які не пішли в рекет за часів кооперативів, а знайшли можливість годувати себе і свої родини, дати освіту своїм дітям, штовхають своїх дітей у лещата нищівної для людської душі Системи? Це називається капітуляцією тих людей перед тією Системою. Саме так – КА-ПІ-ТУ-ЛЯ-ЦІ-Є-Ю!

З таким менталітетом нам не інтегруватись до Європи. І справа не в тому, що Європа геть складається з активних особистостей. Зрештою там "маленьких" не менше, як у нас. Але вони собі заробили на можливість бути маленькими. За наших умов, коли країна не вилазить з криз, коли нею керують безсовісні, цинічні негідники, українець не може собі дозволити бути маленьким. І це повинні усвідомити як батьки, так і їхня юна поросль.

Comments

[anoushe.livejournal.com]

Повністю згодна з тим, що ця система нищить людей. Може, не в прямому смислі, але насправді змінює так, що за кілька років уже людину і не впізнати. Я бачила такі приклади на власні очі, і вони мене настільки вразили, що я досі не можу отямитися.

[kerbasi.livejournal.com]

Якщо не перетворять на покидька та не зламають морально самодурством та інтригами, то сам там перетворишся на комплексанта через безгрошів*я. Я там починав, зламати мене в оточення зубки не достатньо гострі виявилися, але я сам пішов, бо жити у збоченому середовищі та на платню, що не тільки не гроші, але навіть і не копійки, було вище моїх сил. А в цілому я людина за своїм характером державна. Якби в нас була нормальна держслужба, я впевнений, що я зробив би кар*єру значно кращу і почувався би гармонійніше, ніж там, де я є зараз.

[anoushe.livejournal.com]

Найгірше, що я бачу в людях системи, - це повне прийняття усіх її умов. Коли я щойно вступила до аспірантури, ми всі дружно кепкували з тої купи дурниць, з якою там стикнулися. А от через кілька років ті, хто лишився там працювати, уже на повному серйозі казали, що все ж логічно.
Мене ось це просто вбиває. Ну, гаразд, ти змирився, ти знайшов себе там, тобі начхати на гроші - ідея ж важливіша. Але не захищай дурощі. Не кажи, що в тих колах бюрократичного пекла, які я ще дуже добре пам'ятаю, є певний смисл.
Це породжує зневіру. До того часу, коли люди, які теоретично могли б там щось змінити, дослужаться до позиції, яка дозволить їм щось змінити, вони встигнуть повністю погодитися з теперішнім станом речей і будуть здатні лише укріплювати та захищати його з усіх сил. Я пишу про систему вищої освіти, бо це, фактично, єдина державна система, яку я бачила зсередини. Але я не сумніваюся, що в інших державних системах те саме, а може, й набагато гірше.

[smijana.livejournal.com]

"Це породжує зневіру. До того часу, коли люди, які теоретично могли б там щось змінити, дослужаться до позиції, яка дозволить їм щось змінити, вони встигнуть повністю погодитися з теперішнім станом речей і будуть здатні лише укріплювати та захищати його з усіх сил"

чудово сформульовано.
Я теж ставила собі питання: чи можливо бути Штірліцом "в тилу ворога", пробиваючись туди де щось можна змінити і граючи до пори до часу за їх правилами.. але маючи свою мету - і при цьому не змінитися?..
і теж не дуже вірю в таку можливість.
Треба бути дуже ідейною людиною, одрежимою, і твердо знати чого хочеш, мати програму. ..та й те, щоб кардинально змінити - це хіба міністром бути.. але і тоді ти залежиш від ВР, президента, політики, і не факт що тобі "дідуть розгулятися"..

[kerbasi.livejournal.com]

Навіть якщо бути виробленим з твердої криці, немає ніякого сенсу у цій боротьбі, крім як чисто спортивного інтересу. Систему робить далеко не тільки високопосадовець, держава - це піраміда, і чим нижче, тим більше людей, і яке в них ставлення до своєї служби, такий ККД системи та її обличчя.

[smijana.livejournal.com]

..чому ж немає сенсу..
У кожній країні, навіть у США, є той нижчий великий прошарок піраміди, який запросто би ставився до служби інакше - якби не ті рамки, механізм, життєздатний дієвий продуманий закон (який працює і дає результат)- які створюють ті хто вище.
"Ставлення до служби" - це порядність. Але на одну прядність не розрахована жодна система, є органи спостереження, контролю, реакції на порушення, є правила однакові для всіх тощо. і вони або діють або не діють, бо написані теоретично а не практично.

контроль за порядністю, рамки то що

[kerbasi.livejournal.com]

теоретично так. Але на практиці, чи можна перевиховати мєнта, котрий підкидав травку у кишеню затриманному, або навпаки - нищив докази злочину? А якщо ці "перевищення повноважень" призвели до загибелі людини або допомагали "відмазатися" вбивці? Не може бути ніякого перевиховання і пробачення за такі речі. Як і за замовлення і виконання рейдерських захоплень, коли завжди когось залякують, катують, загрожують вбивством або навіть вбивають. Тому тут створення рамок і контроль допоможе тільки, якщо найняти нових людей, як це зробив Саакашвілі.

А контроль за наших умов це просто смішно? Всі ці контролери "чисті руки" вже давно є більшими здирниками, ніж ті, кого воним контролюють.

Re: контроль за порядністю, рамки то що

[smijana.livejournal.com]

Тому тут створення рамок і контроль допоможе тільки, якщо найняти нових людей, як це зробив Саакашвілі.

+100.
І те і те треба.

[anoushe.livejournal.com]

Я теж не дуже вірю. Ті, хто залишився собою після системи, просто швидко з неї втекли. Не думаю, що багато хто здатен віддано працювати на щось чи когось, не виправдовуючи (хоча б для власного спокою) вади роботодавця, не знаходячи їм пристойних пояснень. А коли певний час щось собі повторюєш, поступово починаєш у це вірити.

[kerbasi.livejournal.com]

Так, вся бюджетна сфера має спільні вади.
Що тут казати? Ми мали два історичних шанси побудувати державу з ноля у 1991-му та 2004-му. Але у суспільстві не знайшлося кадрового резерва. На відміну від багатьох наших центральноєвропейських колишніх братів по табору наша інтелектуальна верства виявилася не здатною ні на що. І хай мене закидають камінням противники узагальнень, але я не бачу підстав пом*якшувати формулювання.

[smijana.livejournal.com]

не знайшлося кадрового резерва

згодна!