Свій до свого сучий син

[kerbasi]

 Тарас Возняк написав статтю для «Дзеркала тижня» під назвою «Привиди галицького сепаратизму та ультранаціоналізму».
http://dt.ua/POLITICS/prividi_galitskogo_separatizmu_ta_ultranatsionalizmu-91378.html
 
Це дуже добре, що саме він порушує цю тему. Наприклад, коли я щось подібне у блогу пишу зі мною одразу починають сперечатися, що нічого такого немає і бути не може, і як вбивчий аргумент наводять, що, мовляв, живуть мої опоненти у Галичині від народження нічого не бачать, не чують, тобто я все вигадую: і галицький антилібералізм, і ксенофобію, і клерикалізм, і ізоляціонізм, що так разюче контрастують з проголошеною інтелектуалами місією Галичини як провідники України до Європи. З місцевим, та ще й з непересічною публічною особою, інтелектуалом така аргументація напевно не пройде.
 
Возняк все пояснює «рукою Москви». Я не маю сумніву, що дійсно політтехнологи і пропагандисти з Півночі, не сидять без діла. Інакше б загострення «проблеми» так званих орлят не приходилися б саме на періоди активного розвитку відносин між Україною і Польщею, наприклад. Але хочеться зауважити, що інтелектуальний осередок під керівництвом  самого Возняка, а саме часопис Ї, вже давно є осередком сепаратизму мовного, не побутового, а саме літературно-мовного. За бажання можна узяти всі числа часопису і швидко виписати норми паралельної версії літературної української мови. Часопис, якщо й має іноземні гроші, то хіба що від Фонду "відродження", тобто від Сороса, але аж ніяк не від Дугіна. Я цієї теми вже торкався, і точилися жваві дискусії, звісно, з запереченнями очевидного. 
 
Але я це пишу не для тролення галичан. Я, взагалі, хочу закінчити цей допис висновком, що стосується всієї України, а не тільки Галичини. У Галичині, Донбасі, окремому портовому місці Одесі, в Автономній республіці Крим в силу історико-культурних обставин склалася більш потужна місцева ідентичність, ніж в решті місцевостей України, тому там загальноукраїнські проблеми проявляються більш контрастно, якщо, звісно, бажати їх бачити і осмислювати. Найбільша, на мою думку, проблема полягає у тому, що інтелектуальна верства в Україні не очолює і не осмислює процесів, які мали б належати до поля цікавості саме інтелектуальної верстви. От саме через це будь-якому заїжджому або місцевому  політтехнологу посередніх здібностей, але зі щедрим фінансуванням, не складає проблеми місцеві фобії, комплекси, міфи, забобони, маскультні  уподобання нижчого класу організувати у політичний або навіть у культурний рух.
 
Ахілесова п’ята українських інтелектуалів це зведення афоризму «свій до свого по своє» до «він, звісно, сучий син, але він наш сучий син». Через це замість прямо назвати публічного, політичного, наукового  чи мистецького дурня дурнем і висунути зі своїх лав та підтримати, визнати розумних українські інтелектуали починають вдосконалювати формулювання критеріїв дурості, щоб «свій» потрапив у винятки, а краще – у генії. Через це тут у всіх сферах життя домінують карикатурні особистості, керують – абсолютні негідники, а публічний простір дедалі більше відповідає естетиці соціальних низів.  
 

Comments

[chita-i.livejournal.com]

Думається краще, коли копаєш картоплю. ) Окрім того, multitasking - наше фсьо. Інакше не було б мене в цьому жж.

Вибачаюсь за багатословність, нема коли скорочувати

[chita-i.livejournal.com]

Я зовсім не знаю, хто цей персонаж Тарас Возняк, тільки те, що почула тут та в коментарях у ZN про нього, і чому він говорить про те, що говорить, гадки не маю.

Але, наперекір цитування Дугіна ним, дозволь не погодитись з тобою, що він всюди вбачає "руку Москви". Зокрема він пише:

Одне з живильних середовищ цього сепаратизму, чи бродіння в умах галичан, — невідповідність розвитку українського проекту їхнім уявленням про нього. Не на таку Україну вони очікували, не за таку Україну вони боролися. … Тому і є величезна диференціація між регіонами щодо цих очікувань та проектів. Якщо для галичан або закарпатців проєвропейськість розвитку України не викликає жодних сумнівів, то для інших регіонів ця аксіома ще має бути обґрунтована, — вони ще підраховують вигоди та втрати. І це, напевно, правильно. Західні українці сприймають свою європейськість як незаперечну очевидність — бо такий весь їхній історичний досвід, цивілізаційні впливи Заходу для них завжди були позитивними, що б там не говорилося і скільки б конфліктів із нашими західними сусідами ми не мали.

Тобто, тут конфлікт не територіальний. Тут конфлікт світоглядний. Хоча, я погоджуюсь з тобою щодо і перебільшеної релігійності успадкованої, мабуть, у Польщі (що є негативним, я про це писатиму, як тільки матиму час та зберуся з думками), і про перейняття найгіршого від совка, і про хабарництво, згадане паном Негребецьким. Про жахливі східні риси я поки мовчу, це не тому, що їх не помічаю. Тут йдеться про "ідеал" Галичан. Хоча я проти, повторюю, називання світоглядного конфлікту географічними обзивалками. Спільним у умовно "сходу" та "заходу" уявленням є наступне (цитую з статті Возняка):

"зрештою хтось муситиме взяти на себе відповідальність за цю територію, яка ніколи у новітні часи не мала досвіду державності"

Тобто, пост-колоніалізм розвив на сході та заході "покірний прагматизм" (теж потім писатиму, з цього і почну як зможу). Об'єктивні обставини (не слабі сусіди які весь час претендують на наші території), та манера думати та формувати майбутнє нашої еліти (дуже пасивне, недумне, прагматично-обставинне, маятнико-консервативно-поверхньо-ліберальне, з вірою у зовнішнього керівника) відкинуло нас назад і туди ж летимо.

"Не забуваймо, що в західних українців є досвід життя поряд із такими ж самими бідними, а то й біднішими у 90-х роках поляками, угорцями та словаками. І коли за кілька років різниця в добробуті на межі 2000-х починає сягати кількакратних величин не на нашу користь, а ми все стоїмо на місці, — це не може не викликати запитань. Ще в тих-таки 90-х спочатку була надія, що ми рухаємося синхронно з Польщею, Чехією та Угорщиною, тільки трохи — років на десять — відстаємо. Потім «відставання» збільшувалося, надії зникали."

Я ще не злізла з трибуни )))

[chita-i.livejournal.com]

Однією з головних наших загальних об'єктивних проблем є структурна. Усупереч проголошенню "незалежності" не була зламана (ми не зламали) колоніальна структура (ну якщо ти вже так не погоджуєшся з таким визначенням, то прийми словосполучення "совкова структура") влади, держави, суспільних відносин, менталітету, тощо. Ми говорили про незалежність, але продовжували, як у совку, красти у "держави", продовжували спиратися на бюрократичний апарат, продовжували почуватися "меншими братами" у культурі (я це для себе зву "мілітаризацією" інтелігенції, тобто "канонічність", "уніформування", "синхронність", "ієрархічність" думок та висновків, типово для совку, особливо пост-сталінського, та і завжди "во віки віків, амінь!" :-Р), окрім того, що ти мені дуже дохідливо пояснив що це суто російське явище – інтелігенція. Також консервативно-чужацьке (вони легко знаходять спільну мову) відторгнення інтелекту. Перші через боязнь що нове та інакше вб'є консервовані закостенілі-закляклі залишки нац.культури, другі – через розповсюдження профанованої беззубо-шароварної версії цієї культури як замінного сурогату щоб нейтралізувати-паралізувати будь-яке розумне життя взагалі.

Ми мусимо визнати наші "національні" цінності, які нам залишив совок та порода "совєцкій чєлавєк", наш страх у реалі бути ініціативними, щирими, називаючи все своїми іменами, не вміння гуртуватися (і забудьте нарешті ті дурні "хати з краю"), але таки звичку до складних умов, вміння з нічого зробити щось, деяку загальну освіту, яку так швидко вбивають "місцеві" князьки від Кравчука-Кучми-Ющенка-Януковича до бандитів-магнатів. Чесно зрозуміти які ми є, наші слабкі та сильні сторони, щоб боротися не один з одним через всякі мілкі технічні непорозуміння та особисті риси, а за пошук консенсусу між "східним" та "західним" світоглядом. Для того мусимо пробачити собі "містечковість", "доморощеність", "гетьманство" і думати, як все це обернути всім нам на користь.

Але я дуже проти "умілєнія" перед "селянською" укр.культурою, радості від дурощів у літературі, прийняття назв "інтелектуалами" різних спитих совкових діячів та "творчої" молоді, яка пише про наркотики та різні відірвані від життя ескапістські фентезі (хай собі пишуть, якщо хтось платить чи читає, але вони – не інтелектуали), тощо. Я проти замотаних писків та екстремістських та ідіотських гасел. Коли ми щось "гаслимо", треба думати про всю Україну, а не тільки про своє звичне болото чи групку, чи стать, чи соціальний клас.

[chita-i.livejournal.com]

...публічний простір дедалі більше відповідає естетиці соціальних низів.

Бачиш, ти, виявляється, теж естет. А галичани думають, що то тільки вони такі. бгггг

Re: Вибачаюсь за багатословність, нема коли скорочувати

[kerbasi.livejournal.com]

Возняк має дещо спільного з Забужко, а саме минуле компартійного філософа. Частина людей його не любить саме за це. Він - головний редактор журналу "Ї". Оскільки "Ї" отримує гранти, а в нас модно не любити "грантоїдів", то ось і ще одна група людей, хто не любить Возняка. Перед виборами він писав статті, де не шанував Ющенка, тому його затаврували "юлефаном" - ось ще один привід його не любити.

Хоча я не належу до ющепоклонників і борців з грантами, мене також достатньо часто думки Возняка дратують. А ще більше мене дратує його мова, мова напіврусифікованого галичанина з глибинки. З його освітою та статусом міг би і виправити мовлення. Втім, останнім часом він каже слушні речі, тому до нього варто прислухатися, а не вмикатися на його ім'я, як бик на червону ганчірку, як це роблять деякі коментатори.

Re: Я ще не злізла з трибуни )))

[kerbasi.livejournal.com]

Регіональні особливості це нормально. Але вони мають підводний камінь - їх можна роздмухати до національної свідомості і утворити окрему націю. Над цим працюють вже давно ворожі політтехнологи. Вони доволі далеко просунулися в утворення жлобської переж-нації на сході-півдні, вони тепер концентруються на утворення рагульської перед-нації на заході. За цих умов інтелектуали мали б думати своєю головою, а не тільки історичною пам'ятю прадідів. Взагалі, в багатьох питаннях слід бути мудрішим. Закінчити вже довойовування війн з поляками, пробачити їм "орлят" та більше не підіймати бучу в самий невдалий час. Також вже варто забути про ветеранів ВОВ. Ну не визнають вони УПА, та й хрін з ними, чого вестися на регулярні провокації? Сконцентруватися слід на головному: на опорі русифікації, розповсюдженню гоп-культури, яка вже пустила коріння у Галичині, на формулюванні національної ідеї та національних проектів. Слід зрозуміти, що поза ображенного підлітка, коли не прийняла Європа, а я вам, ліберастам, наперекір стану консерватором, образила Росія - так я от назву їх на весь савіт кацапидлами і хай всруться політкоректні ліберасти - це все та багато іншого подібного розхитує човен української нації на той самий борт, на який його намагаються накренити і ворожі політтехнологи.

Це як я тобі колись писав, що все це антиглобалістичне лівацтво, це класно для Заходу. А тут воно неминуче приведе під знамена Кремля. Україна не заробили на антиглобалістичне лівацтво, тому кілька десятиліть тут слід вкалувати і вкалувати: жорсткий капіталізм в економіці, непохидне прозахідництво у культурі. От тільки, коли віддалемося на достатню відстань від нашого совкового минулого та від теперішніх московських політтехнологій, тоді можна стане знов почати плекати свої особливості.

[kerbasi.livejournal.com]

На перемогах націю слід кувати, а не на вигадках про перемоги. Тим більш, не на карикатурних зображеннях ворогів. Це совпропагандони ще у 60-ті второпали та припинили німців у кино ідіотами виставляти, бо якщо ідіоти, то чому дішли до Москви та Кавказу?

[kerbasi.livejournal.com]

У Надніпрянщині тепер козаки фальшиві пости екологічного контроля встановлюють :))

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Он російці викували свою націю на вигадках про перемоги та подвиги - і нічого. Алєксандр Нєвскій - суцільний міф, Дмітрій Донской - суцільний міф, 28 панфіловців - просто брехня. Одначе, крім міфів, були в них і перемоги - бо не мали б такої велетенської імперії.

І нас, українців, не обділила доля перемогами, попри всі поразки та потуги ворогів - інакше не було б нас стільки, і територія була б значно менша. Тому не треба вічно плакати над поразками й Крутами, а треба роздивитися, де саме і в чому наша сила - і плекати її.

Оскільки я Шкляра не читав, то не знаю, виставляв він ворогів ідіотами чи ні, але те, що вони огидні - це годі заперечити. Один Мєдвєдєв, хоч і не красень, але не гидкий, а просто смішний (хе-хе, ідіот). А решта... Паноптикум. Чи, краще сказати, тераріум.

Re: Вибачаюсь за багатословність, нема коли скорочувати

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Якщо під "деякими коментаторами" ви маєте на увазі і мене, то "вмикатися" на це ім'я я став після оцього ось тупого вознякового доносу: http://www.ji-magazine.lviv.ua/anons/oberezhno-liberasty.htm
На що добре відвів добродій http://alex-glbr.livejournal.com/1146817.html

Дехто з "інтелектуалів" прагне вважати себе незалежним арбітром, а не гравцем на полі. Наша команда хронічно програє, звідки в них поведінка незалежного арбітра?

А цей навіть не арбітром хоче бути, а приставом у суді.

Re: Вибачаюсь за багатословність, нема коли скорочувати

[kerbasi.livejournal.com]

Чесно кажучи, Возняк не цікавить мене настільки, щоб я читав його великі тексти. Подивився по діагоналі. Я не розібрався вглиб з його антисвободівською аргументацією, але в мене є свої резони не бути прихильником цієї партії і вважати її шкідливою для української справи. Ви ж самі проти фаріонівських витівок у дитсадочку висловлювалися. Чи може я десь не розгледів власне донос? Тоді вкажіть, з якого абзацу читати.

[kerbasi.livejournal.com]

Я не проти, щоб в Україні писалися пасіонарні агітки. Всьому своє місце. У взводі солдат перед боєм читання 600-сторінкового фоліанту недоречне. Для середньостатистичної особи без освіти, крім професійної, також більш доречним чтивом є національний маскульт, а не високочола література. От тільки не треба агітки видавати за вершину словесного мистецтва. Русскіє міфи прижилися ще й тому, що принаймні до сталінських репресій їх просували у бездоганній художній формі талановиті люди. В Україні ж прийнято замість залучення талантів до української справи на всіх рівнях наполягати, що гівно це золото. Цим програмується поразка.

Re: Вибачаюсь за багатословність, нема коли скорочувати

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Уся статейка - донос. І про свастики, і про все. Міг би промовчати. Я серйозно лаявся на Фаріон, а на партію - лиш трохи, за те, що не осудила. Я не симпатик партії "Свобода", але керуюся презумпцією невинуватості. А то в нас установилися вікова традиція - як тільки хтось щось робить, якось смикається - одразу начіпляти ярлика, що він агент ФСБ і провокатор. Однак - якби не було провокаторів, то не було б нічого, так би й дохли в гною. Часом результати провокацій бувають відмінні від запланованих. Якщо "Свобода" - провокатори, то пліз, шановні возняки, організуйте свою, не провокаційну, силу. Бо поки що ця не дуже симпатична мені "Свобода" - єдина помітна на українському полі.

Re: Вибачаюсь за багатословність, нема коли скорочувати

[kerbasi.livejournal.com]

"Фемен" ще більше помітні...
Я шановній Чіта-і у цій гілці відповів саме на цю тему: в Україні всі лівацькі та солідаристські рухи неминуче приведуть до Кремля. Тому що ми поруч з величезною потугою, яка сповідую таку саме ідеологію. Подміна понять "Україна не Росія" на "Україні нема, є Росія" станеться легко і непомітно.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Як і ви, я теж схильний до швидких гарячих слів. Та, гадаю, фраза "В Україні ж прийнято замість залучення талантів до української справи на всіх рівнях наполягати, що гівно це золото" не дуже справедлива. Як їх, ті таланти, залучати, не маючи потуги державної машини, як до (і значний час після) сталінських репресій?
Пропоную колись, при іншій нагоді, ретельніше розібратися, де гімно, а де золото, бо тема - на кілька монографій.

[kerbasi.livejournal.com]

Так, "гівно-золото" це занадто. Погоджуся.
Я ще тут трохи попишу окремі сторінки з монографій на тему, що ж що у культурі. Поки не набридне. Вже, мабуть, незабаром звільню себе від політизованих дискусій, навчуся фотографувати і поститиму сюди равликів, хрущів, бджілок )))

Re: Вибачаюсь за багатословність, нема коли скорочувати

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Згоден, тут треба тонко відчувати грань. Те саме стосується й так званої конспірології, яка часом так і тягне "під омофор". Однак чи можна називати "Свободу" лівацькою або солідаристською? Та в неї взагалі ідеологія відсутня, є тільки незбагненні рефлекторні судоми.

Re: Я ще не злізла з трибуни )))

[chita-i.livejournal.com]

Дуже дякую за цікаву відповідь.

"Це як я тобі колись писав, що все це антиглобалістичне лівацтво, це класно для Заходу. А тут воно неминуче приведе під знамена Кремля. Україна не заробили на антиглобалістичне лівацтво, тому кілька десятиліть тут слід вкалувати і вкалувати: жорсткий капіталізм в економіці, непохидне прозахідництво у культурі. От тільки, коли віддалемося на достатню відстань від нашого совкового минулого та від теперішніх московських політтехнологій, тоді можна стане знов почати плекати свої особливості."

Над цим я мушу подумати і тобі скажу, чи я згодна з тобою.

Повертаючись до статті Возняка: ти помітив, як по різному ми читаємо один і той же текст? Ти вгледів в ньому зовсім інше, ніж вгледіла я? It's overwelming! (мене, наприклад, пригнічує).

Тільки щоб порозумітися знов: у двох словах (дуже своїх), що для тебе є "лівацтво"? "Антиглобалістичне", як я розумію, означає "свій особливий шлях та не прийняття "загальноприйнятого" у іншому цивілізованому (чи як він себе вважає) світі". Так?

Re: Вибачаюсь за багатословність, нема коли скорочувати

[chita-i.livejournal.com]

Панове! Яка цікава дискусія! (чи то полеміка?) Пане Негребецький, дякую за посилання! Я бачила цитату палкого допису alex-glbr, але тому що через відстань (до мне не все доходить через брак часу щоб хоч трошки жити в реалі та відмінний від вашого інфо.простір) черговим якимось шкандалєм. Тут жж періодично обурюється через якісь провокаційні дуже часті неподобства (вербальні в основному) нашого політично-мистецького zoo, то я просто не маю змоги за всім слідкувати. Також "по діагоналі" продивилась статтю з Ї, на яку ви теж дуже своєчасно дали посилання.

Я б теж не назвала її "доносом". Спостерігаючи все збоку (бо почуття команди у мене знаходиться у зародковому стані. Я, мабуть, є типовою представницею "гетьманської" нації, бгггг), у мене виникла наступна думка.

Не маю ніякого приводу сумніватися, що пан Тарас Возняк є комуняцьким пропагандоном який перефарбувався у українця через зміну політичної ситуації. Але то для мене зараз не так важливо. Що для мене важливо, це МИ САМІ. Порівняємо. У НИХ (тих мєрзкіх пропаганднонів) є ШКОЛА. Вони вміють спостерігати, аналізувати, розуміти та формулювати. Давайте, погоджуйтесь зі мною. Я вчора не знала хто такий є той персонаж, тільки побачила, що він досить чітко сформулював чаяння "галичан" (про-європейських сучасних українців, якщо відірватися від географії). Ну вже зовсім відірватися не вдасться, звичайно, бо ці риси йдуть у наборі з іншими рисами, доволі специфічними, тому і плутаються з тією клятою географією. Що ж робимо МИ?

1. МИ очікуємо що прийде ХТОСЬ, почне робити ХОЧ ЩОСЬ і тоді ми дивимося, що вони роблять і чи підтримаємо ми їх (чи запишемося у їхню "команду"). Тобто, не самі щось придумаємо, та очолимо якийсь рух-дію, а саме примкнемо. Тепер, хто приходить? Той хто вміє спостерігати, розуміти інших, хто навчився (з різним ступенем поверховості) виражати не сформульовані стремління та НАСПРАВДІ гне свою лінію. Ми це розуміємо з часом, розчаровуємося у "новому". І тоді маятник коливається до old ways. Коливання то не поступовий рух, ми топтатимемося на місці, як та Лат.Америка сторіччями. Тим часом, втрачатимемо освіту, культуру і станемо дикими. Сучасні у порівнянні з цими пропагандонами (гарно навченими, признаймо), як малі діти. Ці діти стають політтехнологами, але якщо хочуть просуватися, краще вживати СТАРУ, НАУКОВУ школу "поганих" совків.

2. Тому що самі ми не думаємо своєю головою (нас залякали на рівні генів), але бачимо що справа наша не йде, ми, коли бачимо щось схоже на "наше", то свідомо щільно затуляємо очі на щось, що видається нам якимось трохи дивним та не таким. Стаємо в позицію "воно огидне, але НАШЕ!" Або відкрито стаємо проти, критикуємо тим сильніше, бо це мусило б бути НАШИМ, РІДНИМ, воно нам болить, але "по визначенню" мовчимо про ЧУЖЕ, агресивне, тому що розуміємо що то і без наших слів ясно. Тому я критикую на два фронти. ) Чому це наше рідне так нам муляє? Тому що в ньому, окрім чесних, зверху засіли ті дядечки (дивіться пункт 1). Вони пофарбувалися у весь політичний спектр, очолили з часів Кучми (дякуємо "папі" Ющенка) ВСІ рухи, які можуть тільки прийти нам у голову. Тому що ми не довіряємо один одному (ну як же після стількох вбивств та стукачества!), через декількох "агентів" паплюжиться будь-яке ЗДОРОВЕ починання. Ми так ніколи не просунемося з мертвої точки та зневіримося геть.

А з статтею з Ї я загалом згодна. Вона маніпулятивна, без сумніву, але 99% в ній – правда. Інші вивчають нас щоб зрозуміти та саботувати будь-яку волю (Росія в цьому – профі), а ми тільки ревемо страшними голосами, бо самі не думаємо, а чужі думки нас примушують битися боляче лобом, у якому напрямку не підемо. Слюшай, абідна, да?

Re: Вибачаюсь за багатословність, нема коли скорочувати

[chita-i.livejournal.com]

"Подміна понять "Україна не Росія" на "Україні нема, є Росія" станеться легко і непомітно."

Так і станеться, якщо не прокинемося. Дуже слушно, вважаю.

Re: Вибачаюсь за багатословність, нема коли скорочувати

[kerbasi.livejournal.com]

Alex-glbr розумна людина, до речі, один з небагатьох в україномовному ЖЖ, хто не "противсіх" і не боявся висловюватися, ризикуючи втратити популярність щоденника. Його текст класно написаний. Втім, при використанні на практиці виникнуть кляті питання.
Розумієш, я вже ситий по горло всіми тими гаслами на кшталт "Україна в нас одна", "однодумці у головному". В мене не одна Україна і нічого спільного головного немає з прихильниками антицивілізаційного українського проекту. А всі ці патріархальні селюки з їхніми бджілками та фарбованими яйцями, борці за расову чисту нації, ті, хто на тлі реальної загрози зі сходу, героїчно кидається на боротьбу з гомосексуальними поетами або готовий сидіти у в'язниці за розбитий пам'ятник, а не за покараного мажора, наприклад, що вбиває людей і уникає покарання, мені аж ніяк не однодумці, і я не маю з ними ніякої спільної України, як і не маю ніяких приводів навколо чогось з ними єднатися.

Re: Я ще не злізла з трибуни )))

[kerbasi.livejournal.com]

Ліві за обмеження приватної власності та ініціативи, економічні втрати від яких вони намагаються компенсувати за рахунок перерозподілу значної долі ВВП. У цьому сенсі українські "праві" є насправді "ліві". Правий це я. А Тягнибок - расово чистий галицький соціаліст.

Антиглобалісти це ті, хто проти чогось, тільки не знає за що. Проти Кока-Кола, щоб вона не заважала узвару, нібито хтось забороняє варити узвар. В українській реальності до них долучаються всі "ображені" клятою гамерикою (вони часто так і пишуть - з малої г). Вони "їм" Союз розвалили, а мільярдерами не стали! Яка ж біда! Тепер точно треба або до Росії (Китаю, Ірану...) притиснутися або третю путь шукати.

Мене ніяк не цікавить, хто зі мною погоджується. Як приватна особа я є великим платником податків. За всі роки я заплатив стільки, що прогодував вже цілий натовп різних пільговиків. В мене вже давно надвисока за українськими мірками абсолютно біла до копійчини зарплата. Я точно знаю, що якщо у суспільстві і далі продовжиться надмухування соціальних очікувань, то я або припиню платити податки або полишу країну. У таких як ти соціально справедливих та антиімперіалістичних буде два вибора: або розкуркулити Ахмєтова-Фірташа та інших, або надсилати убогим грошенята маніграмою з власного доходу. Але без мене. Добренькими за мій рахунок ніхто більше не буде: або самі під кулі на олігархів, або діліться своїм. Або своє життя, або свої гроші. Не мої.

[docent030.livejournal.com]

--Ахілесова п’ята українських інтелектуалів .... формулювання критеріїв дурості, щоб «свій» потрапив у винятки, а краще – у генії. Через це тут у всіх сферах життя домінують карикатурні особистості, керують – абсолютні негідники
НМСД Наша головна проблема - совдеп у мізках, за 20 років він ні куди не дівся з усіма своїми хворобами. Такими як "образованщіна", клановість, закони, які не можливо виконувати... + найголовніша проблема - соціалізм. Із-за нього всі (майже всі) вважають, що про них хтось-то має турбуватися, нема відповідальності за свої дії. Відповідно завжди винен хтось інший, тільки не я.
Думаю це стосується не тільки України, подібні проблеми на всьому колишньому СССРі.

[gloria-ma.livejournal.com]

Так-так-так!

(frozen)

[gloria-ma.livejournal.com]

а звідки ви впевнені про вигадки, ви ж історію знаєте еее, дуже поверхнево, наскільки я розумію? (без образ).
і навіть Шкляр не зображує ворогів ідіотами. він зображує хитрими, підлими і жорстокими. а вони такими і були, така от фігня, малята.