Свій до свого сучий син

[kerbasi]

 Тарас Возняк написав статтю для «Дзеркала тижня» під назвою «Привиди галицького сепаратизму та ультранаціоналізму».
http://dt.ua/POLITICS/prividi_galitskogo_separatizmu_ta_ultranatsionalizmu-91378.html
 
Це дуже добре, що саме він порушує цю тему. Наприклад, коли я щось подібне у блогу пишу зі мною одразу починають сперечатися, що нічого такого немає і бути не може, і як вбивчий аргумент наводять, що, мовляв, живуть мої опоненти у Галичині від народження нічого не бачать, не чують, тобто я все вигадую: і галицький антилібералізм, і ксенофобію, і клерикалізм, і ізоляціонізм, що так разюче контрастують з проголошеною інтелектуалами місією Галичини як провідники України до Європи. З місцевим, та ще й з непересічною публічною особою, інтелектуалом така аргументація напевно не пройде.
 
Возняк все пояснює «рукою Москви». Я не маю сумніву, що дійсно політтехнологи і пропагандисти з Півночі, не сидять без діла. Інакше б загострення «проблеми» так званих орлят не приходилися б саме на періоди активного розвитку відносин між Україною і Польщею, наприклад. Але хочеться зауважити, що інтелектуальний осередок під керівництвом  самого Возняка, а саме часопис Ї, вже давно є осередком сепаратизму мовного, не побутового, а саме літературно-мовного. За бажання можна узяти всі числа часопису і швидко виписати норми паралельної версії літературної української мови. Часопис, якщо й має іноземні гроші, то хіба що від Фонду "відродження", тобто від Сороса, але аж ніяк не від Дугіна. Я цієї теми вже торкався, і точилися жваві дискусії, звісно, з запереченнями очевидного. 
 
Але я це пишу не для тролення галичан. Я, взагалі, хочу закінчити цей допис висновком, що стосується всієї України, а не тільки Галичини. У Галичині, Донбасі, окремому портовому місці Одесі, в Автономній республіці Крим в силу історико-культурних обставин склалася більш потужна місцева ідентичність, ніж в решті місцевостей України, тому там загальноукраїнські проблеми проявляються більш контрастно, якщо, звісно, бажати їх бачити і осмислювати. Найбільша, на мою думку, проблема полягає у тому, що інтелектуальна верства в Україні не очолює і не осмислює процесів, які мали б належати до поля цікавості саме інтелектуальної верстви. От саме через це будь-якому заїжджому або місцевому  політтехнологу посередніх здібностей, але зі щедрим фінансуванням, не складає проблеми місцеві фобії, комплекси, міфи, забобони, маскультні  уподобання нижчого класу організувати у політичний або навіть у культурний рух.
 
Ахілесова п’ята українських інтелектуалів це зведення афоризму «свій до свого по своє» до «він, звісно, сучий син, але він наш сучий син». Через це замість прямо назвати публічного, політичного, наукового  чи мистецького дурня дурнем і висунути зі своїх лав та підтримати, визнати розумних українські інтелектуали починають вдосконалювати формулювання критеріїв дурості, щоб «свій» потрапив у винятки, а краще – у генії. Через це тут у всіх сферах життя домінують карикатурні особистості, керують – абсолютні негідники, а публічний простір дедалі більше відповідає естетиці соціальних низів.  
 

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Достатньо і в нас компромісів через містечковий патріотизм. Мене до цього допису спонукав не стільки Возняк та галицька тема, скільки жежешні обговорення "Чорного ворона" Шкляра у френдів:
http://gloria-ma.livejournal.com/153217.html
http://vent-de-la-mer.livejournal.com/448858.html
Якщо почитати всі коментарі, то там в кількох дописувачів вималбовується позиція: головне, щоб наш і писав, як вороженьків б*ють.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Я Шкляра й досі не читав і ніяк не наважуся - боюся, що там буде недоречна, безглузда й невмотивована порнушка, як він це любить. Але з позицією "щоб наш і писав, як вороженьків б*ють", цілковито згоден. А то ми й досі скиглимо, як б'ють нас. Потрібне нове, переможне мистецтво, про що я скрізь булькаю ще з 1994 року. Націю треба кувати саме на перемогах, хоч і дрібненьких, а не на плачах про поразки. До речі, "Холодний Яр" Горліса-Горського єдина українська книжка, позбавлена хитань і "компромісизму". Там вороги - це вороги, друзі - це друзі. Там є природна, немаскована всілякими реверансами ненависть і тому є перемога - попри те, що герої програють.

[kerbasi.livejournal.com]

На перемогах націю слід кувати, а не на вигадках про перемоги. Тим більш, не на карикатурних зображеннях ворогів. Це совпропагандони ще у 60-ті второпали та припинили німців у кино ідіотами виставляти, бо якщо ідіоти, то чому дішли до Москви та Кавказу?

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Он російці викували свою націю на вигадках про перемоги та подвиги - і нічого. Алєксандр Нєвскій - суцільний міф, Дмітрій Донской - суцільний міф, 28 панфіловців - просто брехня. Одначе, крім міфів, були в них і перемоги - бо не мали б такої велетенської імперії.

І нас, українців, не обділила доля перемогами, попри всі поразки та потуги ворогів - інакше не було б нас стільки, і територія була б значно менша. Тому не треба вічно плакати над поразками й Крутами, а треба роздивитися, де саме і в чому наша сила - і плекати її.

Оскільки я Шкляра не читав, то не знаю, виставляв він ворогів ідіотами чи ні, але те, що вони огидні - це годі заперечити. Один Мєдвєдєв, хоч і не красень, але не гидкий, а просто смішний (хе-хе, ідіот). А решта... Паноптикум. Чи, краще сказати, тераріум.

[kerbasi.livejournal.com]

Я не проти, щоб в Україні писалися пасіонарні агітки. Всьому своє місце. У взводі солдат перед боєм читання 600-сторінкового фоліанту недоречне. Для середньостатистичної особи без освіти, крім професійної, також більш доречним чтивом є національний маскульт, а не високочола література. От тільки не треба агітки видавати за вершину словесного мистецтва. Русскіє міфи прижилися ще й тому, що принаймні до сталінських репресій їх просували у бездоганній художній формі талановиті люди. В Україні ж прийнято замість залучення талантів до української справи на всіх рівнях наполягати, що гівно це золото. Цим програмується поразка.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Як і ви, я теж схильний до швидких гарячих слів. Та, гадаю, фраза "В Україні ж прийнято замість залучення талантів до української справи на всіх рівнях наполягати, що гівно це золото" не дуже справедлива. Як їх, ті таланти, залучати, не маючи потуги державної машини, як до (і значний час після) сталінських репресій?
Пропоную колись, при іншій нагоді, ретельніше розібратися, де гімно, а де золото, бо тема - на кілька монографій.

[kerbasi.livejournal.com]

Так, "гівно-золото" це занадто. Погоджуся.
Я ще тут трохи попишу окремі сторінки з монографій на тему, що ж що у культурі. Поки не набридне. Вже, мабуть, незабаром звільню себе від політизованих дискусій, навчуся фотографувати і поститиму сюди равликів, хрущів, бджілок )))

(frozen)

[gloria-ma.livejournal.com]

а звідки ви впевнені про вигадки, ви ж історію знаєте еее, дуже поверхнево, наскільки я розумію? (без образ).
і навіть Шкляр не зображує ворогів ідіотами. він зображує хитрими, підлими і жорстокими. а вони такими і були, така от фігня, малята.

(frozen)

[kerbasi.livejournal.com]

По-перше, в мене були різні зацікавлення в різні періоди життя.
По-друге, я виріс на альтернативній інформації з західних "голосів".
По-третє, історія не Олімпіада, де головне - участь. Якби були перемоги, я б не народився в УРСР. А хто там скільки разів локальну вьоску вдало брав чи якийсь пагорб контролював - це ніщо порівняно з результатом всієї кампанії.

(frozen)

[gloria-ma.livejournal.com]

А я чим більше цікавлюсь тим періодом - тим більше приходжу до висновку, що Україна і Українська революція скрита під товстелезним шаром брехні, складеного за допомогою тих таки борців з радянською владою, які за сумісництвом заодно і прихильники єдінойнєдєлімой.

А як на мене - інтелектуал - це той, що спочатку вивчає матеріал, а потім синтезує з нього висновки, враховуючи всі граблі, на які наступали попередники, щоб не нейтралізувати ці граблі у майбутньому. А інакше, ні про який інтелектуалізм і мови бути не може.

(frozen)

[kerbasi.livejournal.com]

Інтелектуалізм, тобто спосіб життя інтелектуала, реалізується індивідуально відповідно до суспільних умов та персональних рис. Не обов*язково інтелектуалу реалізуватися у національній площині. Я колись захопився ідеями національної боротьби через художню творчість і навіть почав дещо писати, але написавши двадцять сторінок зупинив себе, бо виходив ідеологічний пасквіль. А ідеологічний пасквіль це не той жанр літератури, в якому я хотів би працювати. Краще ніде, ніж у тому жанрі.

Для того, шоб не наступати на граблі, не обов*язково порпатися в історії. Саме українці й наступають на граблі, тому що погано розбираються у сучасності. Мені вже настільки набридло читати "відкриття" сучасних розумників, які для мене були очевидними років 10, а то й 20 тому, що я вже ледве стримуюся, щоб на вислів "а ти тоді мав рацію" не затулити у пику.

Для того, щоб не бути малоросом, також не потрібно занурюватися в історію. Достатньо мати власну гідність. Я не дозволяв себе називати хохлом ніколи. Через це маю добряче підрихтовані зуби. Тоді про Холодний Яр знали одиниці, я до них не належав. Я нічого не знав про Крути, і майже нічого про УПА, фрагментарно про Голодомор. У той самий час у в*язниці помирав Стус, про якого я чув тільки з західних голосів, а абсолютна більшість співвітчизників ніколи не чула, або вважала, що він шпигун і зрадник. Щоразу коли якийсь інтелектуал мене починає повчати на сторінках художнього твору, як мені слід не бути малоросом, чи як любити Україну, мені хочеться запитати, а чи він хоча б одного синця чи просто стусана за своє українство отримав до 1988 року, тобто до формування "народних фронтів" та "народних рухів" по всіх совітських республіках. Як вихована людина, я звісно не питаю, я, взагалі, не ходжу по публічних заходах.
До речі, Ви тут не заперечували:
http://kerbasi.livejournal.com/75852.html

І справа, взагалі, не у художньому тексті, який мав би жити окремим від автора життям після виходу у світ. І про смаки не сперечаються. Я Вам у Вен-де-ля-мер писав, що Шкляр у творі на історичну тематику він насправді виклав свої власні теперішні погляди на українську сучасність і цього не приховує, ба разповсюджує і підкреслює. От звідси й суперечливе ставлення до цього твору в багатьох людей, яких ніяк не зарахуєш до "русошовенів", "імперастів" або навіть бодай до русофілів.
Це Шкляр не дав твору жити окремим життям, а зробив його маніфестом проти мене та мого роду. А за такі маніфести слід бути готовим і відповідь тримати і рахуватися з наслідками аж до можливого розділу країни.

(frozen)

[gloria-ma.livejournal.com]

Ще раз - якщо ви історію оцінює за правилом "переможець отримує все" - то нам взагалі немає про що говорити.
Це та платформа, що не дозволяє знаходити спільні точки.

Для того, щоб оцінювати для порівняння, чи зашифрував Шкляр в творі на історичну тематику теперішні погляди, треба спочатку взнати, а які були погляди тодішні.

У українського інтелектуала, імхо, завдання трохи інше, ніж у інтелектуала англійського або там американського.
І розказувати, що порпатись в історії не треба, а достатньо тільки розбиратись в сучасності - це нерозумно, якби то вам не сподобалась така оцінка. Бо сучасність - то продовження минулого і з минулим треба розбиратися, особливо для недоробленої нації, яка хворіє на історичну амнезію, якій розказують хто вона така доброжєлатєлі, що мріють, щоб тих українців взагалі на світі не було.
А для підтримання власної гідності - менше треба прислухатися до доброжєлатєлєй.
Я вчуся. Тому, чим більше шукаю інформації, тим більше приходжу до думки, що коріння наших проблем - якраз таки в 20-х через Голодомор.
Це, якщо звісно, не торкатись питання, що і до 20-х 20-го весь період неперервний, і це: 60-ті, 20-ті і т.п. - просто механічний поділ, ділянка, яку розробляєш для себе.
Мені начхати, що Шкляр каже, з ким спить і які вуса носить. Мені навіть його книжка непотрібна. Вона потрібна оцим самим -єнкам, щоб себе перестали соромитися. -Єнкам потрібні десятки таких книжок, щоб виховали повагу у -єнків до себе, свого народу і своєї країни. Буде повага - будуть рівні спини і країна не буде стояти в розкорячку між Заходом і Сходом.
А вам чомусь більше важить, що там подумає княгіня Марья Алєксєвна (с). І тому галай бити своїх, щоб чужим сподобатись.
Нехай та княгиня спочатку докаже, що вона прихильник України незалежної разом з українцями (бувають і такі мар"ї алєксєвни, що Україну незалежну люблять, а українців на дух не переносять), а тоді вже поговоримо.

Може ви і слухання "голосів" за подвиг вважаєте? Що робив той письменник або хтось другий ви зможете мати право питати, як розкажите, що ви робили для незалежності, крім як голоси слухали. І який має до вас відношення Стус теж. Може ви йому передачі носили, може листи хоча б на знак протесту підписували?

А щодо вашого роду. Є речі, які чути неприємно. Наведіть мені хоча б зо дві раціональні причини, умовно кажучи, чому я маю рахуватися з тим, що вам неприємно слухати, а ви маєте право ігнорувати мій біль і правду?
Я, чесно кажучи, не зустрічала ні одного етнічного росіянина, патріота України, який би бився в істериці від Чорного Ворона. Все чомусь або малороси, які більше самих росіян росіян охороняють або відверті імперці.
І коли в країні твориться чорт знає що, коли все українське виводиться за скобки (та і не вводилось толком), сварити галичан, Свободу, Шкляра і т.д. і т.п. не варто. Не варто робити за ворогів їхню роботу, залиште це табачникам, дугіним і путіним. Або вже стати чесними - і просто перейти на інший бік. Може вони вас і хохлом називати не будуть з знак особливих заслуг.
Можете розфрендити.

(frozen)

[gloria-ma.livejournal.com]

І ще. Щоб уже поставити всі точки над і.
Україномовність - то тільки одна з ознак українця. Можна бути неукраїномовним, але українцем і патріотом. Можна не мати ні краплі української крові і бути українцем і патріотом.
А можна мати генеалогію, як у герцога, ні словечка не казати російською і бути малоросом, бо дивиться такий на світ російськими очима.
Так от, не люблю останніх.

(frozen)

[kerbasi.livejournal.com]

Добре, я розумію. Повідомлення прийнято :))

[gloria-ma.livejournal.com]

Так-так-так!

[odyn-owl.livejournal.com]

зацікавила тема дискусії про Чорного Ворона Шкляра, не пожалів свого часу аби таки вибірково почитати цей твір, щоб створити принаймні мінімальне уявлення про твір і героїв.
Враження склалося гнітюче. Особливо коли почитав намагання людей подати твір як формуванню образу “свого” переможного героя, українського. Про те що той “герой” свій тільки для свого села чи принаймні невеликого округу вже писалося вище і не погодитись з тим важко. Взагалі образ героя неможливий без Боротьби і Подвигу, і як приклади з античної літератури Геракл, Гільгамеш, Індра чи Артур,а тут ж якийсь каратель який з радісною усмішкою рубає голови окупантам-ворогам, яких автор демонізує і знущається всіляко. Причому Боротьби немає - криваві переможні прогулянки. Така собі брава агітка списана з червоних комдивів, хоча діяльність червоних комдивів подавали як бойову і героїчну по всіх правилах драми.
З художньої точки зору це примітивно.
З історичної точки зору взагалі виглядає як нахабна провокація. Яка вносить ще більший дисбаланс в оцінку подій. Визвольна боротьба УНР, покривається черговим бетонним шаром пропаганди.і фарбується в жовтоблактиний фон. В російській літературі є така спроба можливо і не ідеально точна, але цікавий зріз Громадянської війни, долі людей з сильним характерами які шукають своє місце в тому світі і в той час - “тихий дон”. цікаво чи є щось нашій літературі подібне. може є і я просто не знаю цієї книги? взагалі що то за війна була Визвольна чи Громадянська.
на фоні такої агітки опонентами виступають от такі товариші http://colonelcassad.livejournal.com/546034.html з своїм героєм і з своєю версією історії народу, правда совєцького і спільного від карпат до камчатки.
тому на мою думка ця книжка більш шкідлива ніж корисна, для формування чого-небудь національного.
ще одна одна важлива річ це оцінка наприклад участі євреїв в тих подіях, і в подіях які відбуваються зараз. і взагалі чи можна їх було вважати окупантами, і наскільки ці люди, які проживали на цих територіях, були (чи і є) чужими.
Факти про те що розстрільні трійки були переважно єврейськими тоді і про факти що верхівка сучасних найбгатших є тієїж національності. тому думаю досліджень в цьому напрямку не було і не буде. а спроби або замнуться або подадудться як антисемітизм.
ще одне що завжди цікавило - збірка правил ставлення євреїв до інших національностей. чи є насправді така збірка (чи розділи книг) чи це все таки видумки гоїв.

[kerbasi.livejournal.com]

революцію зробила інтелігенція. Євреї складали її левову частку в силу соціальних причин. Вже не було обмежень на отримання ними вищої освіти, тому вони повалили до університетів. А там власне зібралися інші не приший кобилі хвіст з месіанськими мріями про перебудову світу вже з корінних. Там, взагалі, був зброд зі всіх меншин, а згодом і різних фріків з усього світу: поляки, німці, вихідці зі всіх народів Австро-Угорщини (через військовополонених 1-ї світової), китайців і т.д. Дещо схоже на Талібан, де навіть кіількох англомовних білих американців з християнських родин військові США затримали 2001-го.

А чому євреї не визнають свого чиннику у революції та громадянській війні, на то є дві причини:
1. Релігійні євреї саме тоді постраждали від нерелігійних євреїв і своїми останніх ніколи не вважали. Серед релігійних домінує не національна, а релігійна самоідентифікація.
2. Проголошення держави Ізраїль стало можливим завдяки не дуже приязному, але таки досягнутому компромісу між лівими, правими, релігійними ортодоксами і євреями східного походження. Навіть у самі критичні роки холодної війни та арабо-ізраїльських конфліктів істеблішменту доводилося терпіти компартію з її газетами та агітацією у стилі типової 5=ї колони, щедро фінансовану СРСР. Будь-яка найліберальніша економічна програма ніколи не чіпає профспілкову організацію Гістадрут, яка фактично є концентрацією всього найгіршого, що може вигадати ліва голова. Отже, засуджувати лівих, навіть злочини комунізму там наразі не припустимо. І так буде ще довго. Там просто шанують жертв комунізм і одночасно виплачують пенсії різним комуноїдам, а їхній порослі забезпечуть видімість квазісоціалістичної економіки через кібуци та Гістадрут.

Моя родина у 20-ті роки страждала від класово свідомих євреїв-комуноїдів, а вже у моє життя з релігійними євреями у мене ніколи проблем не було. Я цікавився певний час іудаїзмом, мав знайомства серед релігійних. Дуже симпатичні люди, і,до речі, з розумінням ставляяться до проблем становлення української нації. Це саме було перед помаранчевою революцією. Я вже не кажу, що революцію підтримали практично на 100%. А асимілянти - то інша справа. Вони й не більше євреї, ніж депутат Колесниченко українець, а Янукович - білорус.

Я не хочу заглиблюватися у тему різних матеріалів, що ходять інтернетом, бо срач гарантований, а переконати нікого неможливо. Для себе я все вирішив просто: оскільки ці матеріали бентежать кирилічний інтернет, то цивілізованій людині їх серйозно сприймати недоречно. Для мене вже давно кирилічні джерела не джерела, а кирилічна наука не наука. Стосовно цього я також не сперечаюся. Це постулат, обговоренню не підлягає. take it or leave it.