kerbasi | Забута версія слідча

Власне чого я зненацька тут цілий тиждень на полоністичні теми пишу? Деякі речі мають властивості дивовижним способом зберігатися попри всі чистки, до яких примушує мобільне життя. Нещодавно раптово сплила книга. Я навіть не з першої спроби згадав, звідки вона в мене. На картинці можете подивитися обкладинку. Отже, Роман Яворовський «Остання слідча версія». Видано у 1983 році видавництвом міністерства оборони соціалістичної Польщі.

Про автора в інтернеті нічого знайти не вдалося. На польських інтернетних барахолках цю книжку можна купити за 2-3 злотих, тобто на сьогодні 4,70 – 7,05 грн. У соціалістичній Польщі вона коштувала 35 тодішніх злотих. А у миколаївській книгарні я її купив за 79 копійок, про що свідчить штампик на останній сторінці.

Придбав я цю книгу влітку 1988-го. Я тоді щойно повернувся з війська, і збирався відпочити на морі. Думав, що там на пляжі читатиму серед панночок, які за тодішньою модою також «а я вся такая необичная чітаю на інастраннам їзикє, нє то що ви тут все жлоби і пролетарії». Ну й, звісно, можна й до літературознавчих дискусій перейти… Однак, не склалося. На передодні від’їзду розхворівся я на катаральну ангіну з високою температурою, набряклим горлом – жах! І хтоб міг подумати, що А після служби за Полярним колом, двох зим з лютими морозами і ледве тепленьким літом, я в себе на батьківщині у розпалі пекучого літа можу підхопити дитячу застуду! Поїхав хтось з моїх родичів. А книжка загубилася серед інших аж до минулого вікенду.

Ну, що казати? Два трупи, один, випадковий - важко поранений. Кілька арештованих за економічний злочин: махінації з ріпаком, через які розкрадали державні кошти, виділені на закупівлю фіктивних обсягів. Слід іноземної розвідки! Вбивця і ворожий агент – пенсіонерка, що приховувала своє німецьке походження і гестапівське минуле. Ця бабця, попри 60-річний вік, лазить через вікна ресторанного туалету, стріляє з пістолета, підкидає гільзу у чуже авто… Круто! Оце так тренували у ГЕСТАПО! Хотів би я таким зберегтися…Питається, на кой іноземній розвідці оборудки навколо ріпака? А для того, щоб дестабілізувати споживчий ринок, спровокувати голодні бунти населення проти «народної» влади.

За совітів я чимало подібної літератури перечитав, від обов’язкової для позакласного читання у школі до якихось літературних додатків до армійської преси, коли треба було чимсь себе зайняти в армійські будні. Цікаво, що при маразматичних сюжетах, часто написані такі твори були непогано. Вже потім я дізнавався, що часто письменники-дисиденти або просто письменники, якими була чомусь незадоволена влада, не мали можливості ніде працевлаштуватися, і як за щастя вважали, якщо перепаде хоч якийсь заробіток за написання замовного пропагандистського худліту. А талант, як відомо, не приховаєш…

От і цей польській опус написаний, хоч і по-ремісницьки, але непогано. Що кидається одразу в очі, так то слідування соцреалістичній настанові показати провідну роль колективу, у даному випадку – слідчої групи. Автору це вдалося на відміну від більшості його колег з СРСР. Хоча він і додав кожному персонажу по якійсь відмінній рисочці, але вони відчуваються вторинними відносно до групи. Совітські автори знаходилися під впливом романтичної традиції, тому в них головний герой завжди виходив головним і героєм, а колектив – це так, тло. Навіть якщо вони виписували кілька головних героїв – все одно виходили більш-менш окремі персонали, а не маса. Поляку вдалося, хоч і не бездоганно: начальника та одного зі слідчих я все ж таки запам’ятав, хоча не можу на певно відрізнити, хто робив що. Варшава виписана окремими реченнями-мазками, але нічого так – психогеографічненько. Варшавянам, мабуть, взагалі кайф таке читати і згадувати минуле або реставрувати для себе минуле свого міста.

Отже, хоч це й пропаганда, до того ж стара – прочитав на одному подиху. Роман Яворовський писав не гірше (а то й краще) за Марека Краєвського, чиї Еринії я таки подолав. Мабуть, зберу до купи враження та поділюся тут.