Про писання у порожнечу - 2

[kerbasi]

Цей допис – продовження вчорашнього.

Я в інтернеті з 1998-го року. Перші два роки – виключно в англомовному. Потім ще протягом трьох років – наполовину в англомовному і наполовину у російському. Потім взяв паузу від активної інтернет діяльності, і повернувся вже до українського та російського інтернету з 2006-го, з 2007-го полишив російський сегмент і зосередився виключно на українському, з 2008-го – виключно українською мовою. Така моя історія.

Тепер деякі порівняння. В англомовному інтернеті здебільшого я спілкувався на форумах філософської тематики з ухилом до сходознавства, трохи мовознавства. Публіка була змішана, здебільшого світська та релігійна, американська та з інших країн , неакадемічна та академічна. Увійти до тих спільнот мені вдавалося дуже легко. З перших дописів отримував коментарі. Одразу ж бесіди переходили у листування. Мене запрошували на інші ресурси. Зрештою в мене було чимало чудових знайомих, з якими відбувався плідний обмін.

Російські форуми подібної тематики давали такий самий результат за винятком того, що культура спілкування була нижчою та доводилося відбиватися від тролей (тоді щоправда такого слова не вживали). Форуми були не виключно російськими – там були присутні й учасники з України. Що цікаво, до мене приїжджали люди з Санкт-Петербургу, Москви, Курську, ми розвіртуалювалися ,мали прекрасні зустрічі. Жодного разу моя персона не зацікавила нікого з України, зокрема з Києва. Випадковість?

Тепер переходимо до ЖЖ, де я пишу без малого три роки, а присутній у коментарях – вже більше трьох років. У мене практично немає френдів чисто російськомовних, тобто людей з РФ або інших країн, які не володіють українською. Крім одного-двох винятків. А на перших порах було більше. От уявіть собі ситуацію: я коментую у російського юзера з чисельністю френдів 500-1000, з середньою кількістю коментарів під дописом – більше сотні. Одразу я у статистиці бачу, що мій ЖЖ переглянули принаймні два десятки учасників. Їм немає чого робити в україномовному ЖЖ, тому, звісно, зафрендів не слідувало, але, принаймні, була цікавість: а хто такий? З українським блогом, аналогічним за чисельністю френдів та коментарів ситуація сумніша в рази: у кращому разі два-три відвідувачі. Так само й коли хтось з моїх френдів робив спроби піарити мій щоденник, це генерувало максимум аж 5-6 додаткових відвідувачів. Є різниця? Є!

Тепер трохи про професійне спілкування (або про хобі, деякі з яких в мене на професійному рівні). Я вже писав вище, як складалися відносини на американських та російських ресурсах. Що ж в українському ЖЖ? ЖЖ не зовсім пристосований для серйозної тематики, втім, деяку кількість користувачів зі спільними зі мною сферами професійних (або кваліфікованих аматорських) інтересів я знаходив. Який результат? Ніякого! Млявий обмін сухими коментарями. У половині випадків навіть не було ознак, що передивлялися мій щоденник. Жодного випадку взаємного френдження, при чому бували доволі інтенсивні дискусії на нейтральній території (у чужих ЖЖ), з яких видно, хто є хто.

Я вже не кажу про приблизно дві третини випадків дивних переляків, коли людина намагається приховати факт відвідування мого ЖЖ, нелогіниться, але зовнішній лічильник її ідентифікує або коли починаються якісь дивні діалоги з іншими френдами, мовляв, ай-ай-ай я чужі на борту... Блін, з закордонними вченими зі світовим ім'ям в їхніх сферах мені вдавалося встановити контакт, а з українськими локальними самородками - це складніше за завдання розвідника заприятелювати з головою терористичної організації! Отже, в американських та російських юзерів є цікавість до собі подібних, а в українських – ноль.

Тепер про головне. Справа зовсім не в мені. Я отримав свою долю визнання серед закордонної публіки саме тоді, коли в силу життєвого етапу цього найбільше потребував. Але з моїх спостережень так само українська публіка ігнорує будь-яке інтелектуальне і творче явище. Спостерігається якийсь дивний брак природної допитливості в української публіки.

На велику країну з інтернетізованим десятком мільйонів не знайдеться кілька десятків прихильників письменника, який видав кілька книжок, щоб підтримувати постійний мінімальний «двіжняк» в його блозі? Письменницький дует видає бестселер, який за короткий термін розходиться, отримує замовлення на продовження сіквелу – і пустота в їхніх блогах? Так само і в музикантів, і в художників...

А скільки тут викладачів вишів? Що не політична тема - всі неймовірні соціологи, а подивишся у блог соціолога-науковця - порожнеча й тиша! Немає, про що запитати, порадитися?

В українському сегменті ЖЖ, який у період релігійно-народних свят цунамі накриває традиціоналістсько-фольклорних дописів, ЖЖ людини, що на власному ентузіазмі збирає по Україні останні зразки фольклорного мистецтва, що ще залишилися, дотепер не в топі? Нормально?!

Це все перелічене нормально для 46-мільйонної нації? Тільки не кажіть, що нормально. Не нормально! Це інтернетна реалізація того самого явища, через яке українці досягають визнання в Україні тільки, коли їх спочатку визнають за кордоном.

І знов-таки, справа не у моєму ego, і не в ego того чи іншого блогера. При такому повному браку цікавості людьми за межами свого вузького кола просто й мови не може бути про якесь впровадження у суспільний простір різних ідей, їх конкуренції, гуртування навколо них. В такому ні в чому не зацікавленому суспільстві можливі тільки маніпулятивні технології, які зловживають несвідомими реакціями людей.

Comments

[lesadko.livejournal.com]

А мені здається, що причини у нашому ментальному "індивідуалізмі", на відміну від російського (або совєтського) "колективізму". І саме тому ми інакше (ну або "ніяк", добре, згодна) проявляємо свою зацікавленість. У них - "все побежалипрокоментировали, и я побежал прокоментировал". У нас - прочитав, і вузлик собі напам'ять зав'язав, а прокоментував якщо а) дуже зачіпило, б) якщо згодний. У нас же ще в силу природної скромності люди, якщо не згодні, то промовчуть, а не згодні часто, бо як відомо "три українці, два гетьмани", а росіяни, якщо не згодні, то навпаки, лізуть з лайкою. Тобто, ми настільки різні, що наші прояви зацікавленості дуже різні.
А якщо різні прояви зацікавленості, то і не можна порівняти рівень цієї самої зацікавленості. Але вона безперечно є. Тому і висновок в останньому абзаці сумнівний, як на мене.

[kerbasi.livejournal.com]

Якби я не мав досвіду в англомовному інтернеті з людьми практично з усіх культур світу, я б, можливо, погодився з Вами.

[lesadko.livejournal.com]

з англомовним інетом я б теж не поспішала нас порівнювати, адже у нас різний ступінь свободи. Ми до іхнього ще не доросли.

[lesadko.livejournal.com]

мала на увазі - внутрішню свободу

[kerbasi.livejournal.com]

Далеко не для всіх тем потрібна свобода. В китайців її взагалі немає і ніколи не було. Навіть слово для свободи штучно сформували з коренів, що означають "відв'язати", худобу, наприклад. Тим не менш, з китайцями нормальне спілкування і з цікавістю до абстракцій в них все гаразд. Звісно, йдеться про освічену верству.

[lesadko.livejournal.com]

ох, ви занадто далеко зайшли у бажанні таки розмазати нас, українців, по стінці. Змовчати ніяк не можу, якщо ви вже китайців нам у приклад ставите. Я багато років з китайцями працювала, так можу точно сказати - немає там ніякої цікавості до абстракцій, там є тільки шалена працездатність (через конкуренцію та необхідність виживати) без будь-якого розуміння суті роботи - майже живі роботи - про яку здатність до абстракцій тут можна говорити! Ну не можна поодинокі приклади з віртуального спілкування переносити на цілу націю. І навпаки закидати нам відсутність освіченності або бажання поспілкуватися/просвітитися у "розумних" жж-штів замість природної делікатності - ну не цікаво людям те, що пишуть ті "розумники", ну мовчать вони, прошу відмітити, не лаються, не сперечаються, не ображають нікого - просто мовчать, і що це доказує? відсутність здатності до абстракцій? це доказує тільки відсутність цікавої особистості тих, хто кричить, що нічого тим читачам не цікаво. Ось що це доказує! Не вмієш людей зацікавити, то й нема чого на тих людей наговорювати.

[kerbasi.livejournal.com]

Якщо читати мої два дописи не по діагоналі, то там чітко написано, що йдеться не про маси, а про добірні меншини за термінологією Ортега-і-Гассета.

От певні конкретні добірні меншини я в Україні очікував би бачити чисельнішими та активнішими, виходячи з розміру країни, рівня освіти та інших параметрів.

"ох, ви занадто далеко зайшли у бажанні таки розмазати нас, українців, по стінці".

Я сам собі на день народження подарую розшифровку генома. Якщо там знайдуться ворожі українцям хромосомні гаплогрупи, я обов'язково повідомлю про це широкий загал і перейду на мову ворожих хромосом, і розмазуватиму по стінці своїх генетичних родичів, а українцям дам спокій.

[lesadko.livejournal.com]

та все я прекрасно про вас знаю (самі ж писали неодноразово) і розумію. В тому "нас, українців" і ви є безперечно. І цілі Ваші благородні розумію - порізати всі гнійники для лікування суспільства, і суспільство наше я повністю не захищаю, бо сама багато чого бачу, але ви з негативом про нас (з вами!) трохи передавили - у мене зпрацював рефлекс самозахисту. Думаю, що діяти через позитив буде набагато ефективніше.

[lesadko.livejournal.com]

не подумайте, будь ласка, що останнє речення - це про Вас. Це про тих, хто тут плачеться та скаржиться на читачів. Та й власне, можливо, про деяикх з тих, кого ви намагаєтесь захищати від мовчазної української жж-спільноти.

[kerbasi.livejournal.com]

Під останнім реченням я, як кажуть, ППКС. Краще б Ви першого не писали...

[o-teren.livejournal.com]

Може просто "англомовний інтернет з людьми практично з усіх культур світу" просто притягує до себе людей специфічного складу?

[kerbasi.livejournal.com]

Щось такого специфічного складу людей в Україні менше, ніж я б очікував. Я про це.

[lesya123.livejournal.com]

=якщо не згодні, то промовчать=
так.

але якби сюди прийшов очароватєльний серб і почав питати поради та розпитувати про наші подробиці - ми б йому наперебій дружно відповідали б.

[lesadko.livejournal.com]

о, так! ми поради давати любимо, і про себе розповідати теж - це все риси, які підтвержують наш індивідуалізм.

[lesya123.livejournal.com]

от пану Кербасі англомовний інтернет також радив та пояснював.

[kerbasi.livejournal.com]

Я в англомовний інтернет не на чомусіки ходив.

[tin-tina.livejournal.com]

У нас - прочитав, і вузлик собі напам'ять зав'язав, а прокоментував якщо а) дуже зачіпило, б) якщо згодний. У нас же ще в силу природної скромності люди, якщо не згодні, то промовчуть, а не згодні часто, бо як відомо "три українці, два гетьмани", а росіяни, якщо не згодні, то навпаки, лізуть з лайкою. Тобто, ми настільки різні, що наші прояви зацікавленості дуже різні.
От, знаєте, правда, я теж не раз ловила себе на тому, що страшенно боялася інтернетних сварок, а одна така довела мене буквально до грані хвороби (ну й період сам собою був дуже нелегким). Тому я інстинктивно намагаюся не суперечити співрозмовнику, крім вже таких випадків, коли зачепило за живе. І то потім страшенно розкаююся, що влізла. Може, людині зовсім не до мене і моїх дурних коментарів, може, я щось не так зрозуміла... От такі міркування переважно і стримують, хоча я теж радо бачила б більшу кількість коментарів в своєму ЖЖ, а то там переважно тиш, гладь і Божа благодать :-). Вам же й зовсім гріх жалітися, у Вас читачі є, притому дуже навіть активні :-)

[lesadko.livejournal.com]

а я ті слова і про себе теж писала. І не дивуюсь, що ви згодні, бо нас таких багато, тому так і написала.
Я нітрохи не жаліюся, я ділюся своїми спостереженнями, яких накопичилось багато за три роки в жж.

А у вас цікавий журнал і друзів багато (я не полінилася та зазирнула до Вас :))). І спільних друзів у нас теж багато :)), а раз так, у нас багато спільного, тож пропоную взаємно зафрендитись :-)) Може і у вас стане на одного коментатора більше :-))

[tin-tina.livejournal.com]

Дуже дякую і дуже рада, що ми зустрілися. Звичайно - вельми вдячна і нашому люб"язному господарю.

[lesadko.livejournal.com]

згодна подякувати господарю ))

[tin-tina.livejournal.com]

А в мене заодно ще й тема для обговорення виникла, власне, давно мене мучить. Чи допустимо в наших умовах вдаватися до провокації - інтелектуальної, культурної? З одного боку, наче й добре, якось треба розбурхувати сонну масу. з іншого - важко сумістити провокацію і потяг до об"єктивності та чесності, неодмінно доведеться щось переяскравлювати, щось замовчувати, адже найсильнішу реакцію завжди викликає яскрава, зрозуміла (і вже тому не зовсім коректна) картинка.

[tin-tina.livejournal.com]

І, мабуть, ще одне. Чи є інтравертність невід"ємною рисою нашого менталітету? Якщо є, то як це враховувати і використовувати (Щодо себе, то я навіть не сумніваюся, але взагалі як?)

[smijana.livejournal.com]

Думаю, індивідуалізм (про який писали вище, з чим згодна) і інтравертність - це трохи різні речі..

Не побоюся голосних слів, але наша ментальна ітравертність часто може бути просто вродженою делікатністю, стриманістю, виваженістю у словах і "культурою серця" (як сказала мамина одногрупниця про мого батька колись, народженого і вихованого у доволі глухому селі, але хотілося якось назвати ту внутрішню якість яку важко назвати)

Я думаю що нічого робити не потрібно.. хіба культивувати лідерів і організаторів у своєму середовищі, і всяко їх підтримувати. Бо як сказав один американський колега нашого знайомого київського архітектора (у якого ми колядували навзаєм, бо його дружина і дочка - співають, керують дитячим колективом який, до речі, в одому з новорічних кліпів з Ющенко знімався):
- у вас дуже працьовиті люди в Україні, чудові виконавці. Але у вас слабкий менеджмент.

[lesadko.livejournal.com]

Я проти будь-яких провокацій, навіть задля благих намірів. Бо будь-яка провокація - це омана, це відступ від відвертості та чесності, одже - вона буде відчуватись людьми (в онлайні, як це не дивно, людину обдурити набагато важче, ніж в реалі - ягось воно голі слова без міміки, жестів, поглядів до цього не годяться зовсім). А раз люди відчують, то і толку не буде - відверне надовго.

[trohy-snihu.livejournal.com]

треба!