Моя асиміляція-2

[kerbasi]

Я писав нещодавно про асиміляційний потенціал України, який ще діяв навіть за часів Щербицького-Брежнєва. Завдяки цьому потенціалу в деякої частини людей з російськомовних родин і навіть без очевидного українського походження раптом проростало усвідомлення себе українцями і сильний сентимент до української мови. Звісно, були й потужні зворотні тренди, і в цілому ситуація йшла у напрямку повної русифікації, але не лінійно, і не семимильними кроками.

Цікаво, що я не пригадую, щоб вчительки української мови якось сприяли асиміляції в українському напрямку. Оксана Забужко в своїх «Польових дослідженнях…» зауважує, що у спогадах багатьох людей вчителька української мови це найчастіше людина з поганим характером. Чи не через безперспективність свого заняття? Власне мої вчительки повністю чи частково відповідали цьому образу.

З другого по третій клас української мене вчила та ж сама вчителька, що і решті предметів. Від неї йшло забагато пафосу та екзальтованих інтонацій. Власне, весь цей набір калинова-солов’їна-милозвучна-мелодична. Не можу сказати, що це мене особливо дратувало, скоріш дивувало, бо на російській чи англійській такого пафосу не було. Англійську я вивчав з першого класу, це була, як тоді казали, школа з «англійських ухилом». Там все було просто: російська – мова Леніна, англійська – мова міжнародна.

Серйозно мову викладала вже наступна вчителька, з четвертого класу. Вона була людиною доволі холодною та відстороненою від учнів, і взагалі, здається, не обтяжувала себе розшифровкою кодів мислення своїх учнів та вивченням їхніх прізвищ та імен. В неї також було трохи пафосу, на цей раз у наполяганні на міфі, що українська є наймилозвучнішою мовою у світі, поруч з італійською. Суто з мовознавчної точки зори це все суцільні бздури, як про італійську, так і про українську. Я тоді ще не захопився мовознавством, але якісь зародки критичного мислення не дозволяли приймати ці високі слова. Втім, саме як вчитель-предметник вона була професіоналом. Їй я завдячую тим, що відокремив слобідський суржик від літературної мови. На жаль, вона мене недовчила, бо пішла на пенсію в середині мого сьомого класу. Якби до вчила, то мої навички з української мови були б значно кращими.

Наступна вчителька була взірцевою карикатурою. Згідно з її власними байками вона була перспективною спортсменкою, тобто вчилася номінально, вчилася на вчительку хімії, але щось сталося з її здоров’ям, і до викладання хімії її не допустила медкомісія, тому довелося їй перекваліфіковуватися. Навіть нічого особливого не можу про неї згадати. Вона спілкувалася суцільним набором штампів з підручників. Була передбачувана до нудоти. Особливо, це було відчутно на уроках літератури. Поганий окопний політрук…

Як все нелінійно розвивалося з русифікацією, так само нелінійно йшли процеси й у моїй голові. Влітку перед десятим класом (10-річна освіта) батько вивіз мене на море. Поблизу його заводської бази відпочинку знаходилася база «Трембіта» якогось ліспромгоспу з Хмельниччини, якщо не помиляюся. Одного дня ми поїхали катером на екскурсію на острів Березань. Поряд з нами сидів також батько з сином років десяти з «Трембіти». Вони розмовляли довершеною українською. Я тоді ще сказав своєму батькові, що цей хлопчик виросте позбавленим можливостей, якщо спілкуватиметься тільки українською. На що батько відповів мені, що я це я дурень, і тому матиму обмежені можливості.

Вже через рік, на початку першого семестру в інституті я зайшов до книгарні і раптом побачив посібник з української мови для абітурієнтів. Я поперегортав сторінки і раптом відчув, що це вже не потрібно. Не у сенсі, що мені не потрібно, а що більше ніколи я не складатиму іспитів з тієї мови, вона не знадобиться мені на роботі, володіння нею не даватиме ніяких переваг у робочому житті. Ця мова – це суто моя особиста справа. Мені стало одразу якось дуже сумно аж до сліз. Я купив того посібника, і за наступні кілька тижнів проковтнув начебто то був художній твір з карколомним сюжетом.

А ще через рік були два роки в армії, де мені добряче потрощили зуби за те, що я «хахол проклятий» і виправляю «всє ми русскіє – какая разніца» на «я – нє руській, я - украинец». Звідти я повернувся, мабуть, не зовсім націоналістом, але з чітким усвідомленням: я – українець, а кого це не влаштовує, хай стережуться, щоб я їм не створив підстав для їхніх прокльонів.

Comments

[bajdykevic.livejournal.com]

дя
а мені українську мову Оксана Забужко викладала
ето било фіірічєскі я Вас скажу!

[kerbasi.livejournal.com]

Вона ж, здається, філософ, а не філолог...

[bajdykevic.livejournal.com]

жарт поняв :-)
вона в школі виклада і сама згадує це в мемуарах.
ЗІ ето самий філологічіскій філолог шо в нас є. от філософії я в неї глибокої не бачу якраз.

[crazygrapefruit.livejournal.com]

Щодо останнього абзацу: не буду оригінальною, якащо скажу, що фрази на кшталт "Так ты и по-украински тоже говоришь???" мене завжди дуже дратують. Чому багатьом людям так важко повірити в те, що двомовні індивідууми все ж таки існуюють? І що це абсолютно нормальна ситуація, коли я можу говорити, думати, писати вільно як мінімум двома мовами. Оточуючі часто готові повірити, що моя рідна мова українська, чи то пак російська, але моя "білінгуалістичність" їх дивує.

Можу щоправда додати, що маю багато знайомих з Росії, які справді поважають МОЮ мову і водночас іноді вигуують "Але як-то ти так чисто розмовляєш російською?" ;))

[groben.livejournal.com]

мені з викладачами української пощастило. мабуть тому не виникало негативних асоціацій.

для мене під час служби теж стало відкриттям те, що окрім личених суто інтернаціональних анклавів на кшалт мого рідного Донецька, на теренах СРСР ніяким "інтернаціоналізмом" й не пахло.

так що радянська армія дійсно була головною школою націоналізму. попри весь декларований "інтернаціоналізм".

[spitfire38.livejournal.com]

гарні спогади
з моїх двох вчительок (у стольному Києві школа) одна була схожа на вашу "штамповану" (8-10 клас), а перша - з 4 по 7й - була хоч і не занадто advanced з точки зору "взагалі", але мову мала гарну, центральноукраїнську містечкову, незіпсовану
(те що класичний київо-полтавський діалект у первинному вигляді)
і прізвище, і ім'я-по батькові було в неї таке саме первинне, наведу тільки по-баткові - Опанасівна
оце тільки зараз, вже через тридцять з гаком років, ваш спогад спровокував якусь функцію в мозку, і пригадав, що наша Опанасівна тоді на уроках, крім мови власне, розповідала багато цікавого про життя, дуже по-простому якось, зрозуміло для нас
один з її спогадів, який ми замовляли "на біс" в четвертому-п"ятому класі - про Вілю і Гришу... так вона запам"ятала імена німецьких солдатів, які чи то квартирували у них, чи просто заходили з цукерками для малих (Опанасівна ж тоді була мала) в тому містечку здається на Черкащині звідки вона родом

написав і дивуюся - чи розуміла вона сама тоді у 70-і роки, що такі розповіді не зовісім політкоректні були?

[kerbasi.livejournal.com]

Прикольно! Не знав про цей сегмент її кар"єри!

В її душі надто багато мистецького, а у свідомості - від кафедральної дєвачкі абщєствєнних наук, щоб бути глибоким філософом. Я, може, якось зберу все, що я понаписував про Забужко в різних темах, та вчиню величезний "забужко-срач". Якщо публіка поведеться, звісно.)))

[bajdykevic.livejournal.com]

думав шо то жарт про філософію
всьож її тіпо художніми книжками заваліни книгарні

Цікаво, що з протилежного боку?

[viewpoint.livejournal.com]

Помітив, що ті люди, котрі у житті з української переходять на російську, цей момент ніяк не рефлексують, ніби цей перехід відбувається поза свідомістю такої людини. Вони ніби приймають якісь неписані правила гри - ось тут, в такому колі, при таких обставинах, українською можна, а ось тут - зась.

І із здивуванням дивляться на порушника.

Що то за таємничий загадковий орден такий?

[day-chik.livejournal.com]

Мої життєві враження дуже схожі до Ваших. Особливо - у лавах "нєпобєдімой і лєгіндарной". Стосовно вчительок - згоден рівно на 50%. Так, частина з них була саме такими приреченими істотами як зображено в пості, але інша частина була якимись особистостями із явними контрсистемними завдатками що йшли на ці факультети радянських "пєдів" із принципової позиції спротиву русифікації пізнього совка. Особисто знав і знаю таких вчительок.
А за новітнього часу, за останні 20 років, як не прикро, так і не створено атмосфери відчуття необхідності української мови для успіху в справах, чи хоча б пасивного мовного середовища у ЗМІ.
Суцільна або зловмисна профанація, або недолуга та непрофесійна діяльність (а скоріше бездіяльність і як взірець - наш невдаха-"месія").
Теперішній міністр освіти - це логічний апофеоз такого вектору "розвитку мови".
Ось і закриття ex.ua непогано вписується до цього вектору (щоб там не казали про контрафакти від Адобу або Майкрософт).
А для широкого загалу залишається єдиний шлях - шлях Бен-Єгуди у євреїв, шлях персонального подвижництва та самоідентифікації. До речі у сучасному Ізраїлі цей шлях має досить жорсткі форми, як сказали би за подібної ситуації про українську - рубають пальці :)

[o-teren.livejournal.com]

радянська армія дійсно була головною школою націоналізму
От тільки що хотів про те саме сказати. Якось там напрочуд швидко "сепарація" проходила. Причому не завжди й за мовою, інколи взагалі біс розбереш за якими параметрами, але ж проходила.

[kerbasi.livejournal.com]

Коли я згадую О.З., у мене кожне слово одночасно і жарт, і сама буквальність. )) Це не завдяки моєму стилю. Це вона сама заповнює значенням вислови про себе кожним своїм новим написаним рядком, кожною фразою у інтерв"ю.))

Філософія - багатозначне слово. За совка філософію розуміли як науку наук. А на Заході часто філософами називають тих, хто просто пише есеїстику "за жизнь".

[bajdykevic.livejournal.com]

та в них там всі пе ейч ді філософії

[kerbasi.livejournal.com]

Ви мені підказали ідею ще одного посту. Можливо, завтра, якщо матиму можливість. Як з самого початку хибна концепція, успадкована від СРСР, нівелювала українізаційний потенціал.

Вчительки укрмови знаходилися під сильним тиском і наглядом, ходили під Дамокловим мечем звинувачень у буржуазному націоналізмі. Особливо у таких мілітаризованих містах, як Миколаїв. Мало кому вистачало сміливості або мудрості все життя грати у футбол на мінному полі. Звідси й такі вчительки, як мої: одна заміщує патріотизм на шароварницький пафос, друга - відсторонено технократична, а третя - мабуть, саме й те, що треба для системи, дурепа, живий генератор випадкових гасел...

На захист вчительок

[viewpoint.livejournal.com]

Молоді вчительки, тільки після "ПедІну" були комунікабельні, розумні, любили свій предмет і учнів.

Шкода, швидко виходили заміж і відїджали кудись, або переходили до суто комсомольської кар'єри.

Вочевидь, не могли відмовитись від особистого і кар'єрного зростання, що так і йшло їм в руки.

Жодної "контрсистемної" серед викладачок української не зустрічав.

Навпаки, якийсь радянський мейнстрім.

[toi-samyi.livejournal.com]

а вот я (мы с донецкими :-)) в армии наоборот, внезапно переходили на украинский. если нужно было.
и даже одого приколиста из россии отоварили за приколы по поводу хохлов и хохлятской мовы. после этого ни одного такого прикола не слыхал.
ну и неприятные моменты запомнились конечно.
несколько раз были вопросы: "если вы украинцы, то почему вы по-украински не говорите?" или "я ехал служить и думал - Украина, тут все на каком языке говорят? я ж не пойму ничего! а оказалось - по-русски. почему так? у вас есть свой язык?"
узбеки, армяне спрашивали... не помню кто ещё.
но были и обратные высказывания - от тех кто на селе побывал.

[gloria-ma.livejournal.com]

а в мене вчителька української була симпатична, продвинута і дуже модно вдягалась - всі дівчатка зі школи заглядались на її туалети. Звали її Ольга Василівна, років мала десь біля 30.
Не було в неї ні граму сільського, вона не мучила нас "калиново-солов"їним" надривом, була ділова, розумна і предмет викладала дуже цікаво, не дивлячись на те, що по укр.літературі були відібрані, м"яко кажучи, не зовсім вдалі твори.

[tin-tina.livejournal.com]

Ото маш... а в мене вчителька російської мови була ще та - кілька років їла мене поїдом за те, що я, не пам"ятаючи назубок правил, писала все-таки без помилок, а ще за те, що я колись на її уроці їла яблуко. 11 років мені тоді було... Чи то на неї суто україномовний регіон так вплинув, чи, може, просто по молодості.
"Українки" всі були адекватні люди, хоч я більше тримала штаму з математиками.

[iosaaris.livejournal.com]

Варто згадати ще один типовий феномен. Вчителі української мови та літератури на уроках розмовляли з учнями українською, а на перервах російською. Коли до нас прийшла практикантка з педінституту, яка і на перервах розмовляла з нами українською, для нас це було тотальним шоком. Це явище я бачив у двох російськомовних школах Харкова, у яких вчився.

[gloria-ma.livejournal.com]

о, а мене так історичка в 5 класі задовбувала:)). вона заучувала урок прямо з підручника, а мені доставляло втіху водити лінійкою по реченням і слідкувати, чи не говорить, бува вона, отсєбятіну. клас це тішило.
я принижувала її - і це її страшенно злило. наставити двійок вона мені не могла, бо предмет я знала добре. але доводила мене: піднімала, виганяла з красу,чіплялась за всяку дурницю, аж до того, що в мене не такі банти, як наче треба:))

а я вернулась, щоб дописати про своїх "росіянок". була у нас основна, але часто хворіла і тоді її підміняли дві. тобто всього "росіянок" в старших класах було 3. всі, як на підбір, милі і якісь безпорадні, предмет викладали непогано і неформально, але дисципліну в класі тримати не вміли, тому їх не поважали. Ну, і порівняно з Ольгою Василівною вони сильно програвали.

[gloria-ma.livejournal.com]

в Києві ні, тобто я можу говорити за себе, але я такого переходу в нашій школі не пам"ятаю. хто викладав предмети українською, той і на перервах продовжував говорити українською.
а діти так, ми переходили на перервах на російську.

[tin-tina.livejournal.com]

Задля справедливості - була в нас також інша "русистка" з непоганими акторськими здібностями. Її коником були трагічно загиблі поети, розповідала з таким почуттям, що клас дружно ридав.
Але чомусь мені не пощастило і вона мене майже не вчила.

[kerbasi.livejournal.com]

Це і є реліктом давнини сивої, коли "наука наук".

[slipa-ol.livejournal.com]

а моя вчителька була справжньою патріоткою і була закохана в предмет. з захватом нам розповідала про українську літературу, дуже любила Франка. але теж вела з 5-го по 9-й клас. а російську мову вела вчителька теж захоплена предметом, натхненно викладала, але водночас до всього українського ставилась дещо поблажливо як до чогось не надто серйозного. була парторгом школи. між ними відбувалися такі холівари що потім їх відпоювали валер"янкою і заспокійливими.
потім прийшла вчителька української яка викладала чисто формально, відсторонено.
всі уродженці мого абсолютно україномовного регіону, говорили правда суржиком, поїхавши в велике місто моментально переходили на російську. я, правда, теж не уникнув цього але вчасно схаменувся )

[kerbasi.livejournal.com]

Чимдалі від України (не суто географічно, а ментально), тим більше росіян, які нормально сприймають українську мову. Найбільше агресії саме на межі розділу середовищ. Це все прояви кризи ідентичності. Вона в росіян також є.