Щоб "хлопці, за вили" не завили...

[kerbasi]

У польському підпіллі часів другої світової війни існували спеціальні суди, яки виносили вироки колабораціоністам та іншим злочинцям, що скоювали злочини проти польської держави та населення. Існували також спеціальні загони, які вирок виконували. Ну, ясно, що за вирок… Ця, хоч і підпільна та юридично небездоганна легітимізація боротьби з колабораціоністами та авантюристами може здаватися зайвою процедурою, недоречною у підпіллі, бо кожний суд має документообіг, зайвих людей – а все це робить конспіративну роботу більш складною та вразливою. Отже навіщо такий на перший погляд безглуздий ризик? Відповідь проста: населення мало відчути, що польська держава існує. І ні в якому разі населення не мало отримати підстави для плекання ілюзій, що настали часи каламутної води, де можна половити рибку чи звести з кимось рахунки.

Цей вступ до того, що черговий брутальний злочин мажорів, на цей раз у Миколаєві, викликав в інтернеті нову низку закликів до населення «братися за вили» та покарати негідників районного, міського, обласного масштабу, які знаходяться від своїх земляків буквально на відстані протягнутої руки, тобто сусіди.

Над доречністю таких закликів варто зайвий раз подумати.  Якщо дійсно станеться «завилихлопцізавили» це означатиме кінець існування державних структур, і не тільки конкретних органів, а самого принципу державності як соціальної угоди. Якщо такі настрої роздмухувати, то все може закінчитися, як у деяких країнах Центральної Америки, де хунти вже давно немає, але партизани й досі тероризують тепер вже селян окремих регіонів, владу, іноземних туристів тощо. Я двома руками «за» викорінення псевдо-еліти, але не руками мужика з району. Це слід робити в рамках легітимних структур і процедур.

Протягом нашої недавньої історії ми мали два періоди, коли влада в країні фактично не існувала: це «кримінальна революція» 1993-го і помаранчева революція 2004-го. Обидва рази зникнення з поля зору обивателя всесильних репресивних органів не призвело до спокуси звести рахунки з сусідом. Цим ми вигідно відрізняємося від народів Іраку (коли американці повалили режим Садаму, а місцеву адміністрацію ще не поновили) та Киргизстану (під час їхніх революційних заворушень проти Акаєва, а згодом – Бакієва). Це означає, що у головах українців, незалежно від соціального стану, міцно вкорінений принцип правопорядку, і він не залежить від того, погана вдали чи ні, і чи є вона взагалі. Руйнувати такий стан свідомості небезпечно.

Якщо Україні волею історії колись випаде силова зміна влади, хай це відбудеться на рівні столичних акцій. Бо якщо зруйнується державність в людських головах, потім не зберемо державу  до купи. Либонь Сомалі та Афганістан наслідувати не хочемо.

З приводу:
http://groben.livejournal.com/189208.html

Comments

[tassadar-ha.livejournal.com]

Де, блін, скандальні журналісти? Де при радикальних політпартіях принципові і відважні адвокати?

Народ давно збайдужів до будь-яких сенсацій. Власне, те, що ми тут обговорюємо що варто робити, а що не варто, замість того, щоб обговорювати трупи цих нелюдів, уже наочна тому ілюстрація.

А найбільш чесний та найрозумніший адвокат сам по собі нічого не здатний зробити в системі України. Адвокат здатен запустити державну машину у певному напрямку. Українська державна машина іржава наскрізь і лише чесністю та розумом її не зрушиш з місця.

[kerbasi.livejournal.com]

"Нечесних" засобів боротьби, як то підкуп, шантаж, тиск ніхто не скасовував. Тільки якщо всі гроші та сили витрачати на проплачені мітинги та статті про "чорні бились за наших курвів", тоді дійсно залишається тільки на Василя з вилами розраховувати. Тільки в нього потім важко буде забрати вили. Ленін та Мао можуть підтвердити.

[tassadar-ha.livejournal.com]

Окей, але використання грошей, шантаж та тиск передбачають, по-перше, того, хто "замовляє музику", а по-друге, того, хто "підставляє шию". Та Вам, як керівнику, це і без мене чудово відомо. За наявністю цих двох ані юристи, ані жерналісти уже не потрібні.

Отже, маємо недостачу тих, хто хоче платити, і тих, хто хоче підставлятися, задля справедливості для цієї дівчини.

Та окремо від цього: так, цими ісконно-укранськими методами можна добитись справедливості, але - в одному конкретному випадку. Це ніяк не змінить систему чи - тим більше - країну.

[kerbasi.livejournal.com]

Тут ми підходимо до ключового пункту. Якщо причиною існування політичної партії є політична боротьба та прихід до влади до можна їй пропонувати кращі способи витрачати гроші, що я й тут зробив "на пальцях". Якщо ж мушлі політичної партії лише прикриття для інших інтересів (проведення лобістських груп, дерибан спонсорських грошей, наприклад), тоді дійсно цілком вистачить проплачених мітингів, а про реальні дії не йдеться.

Зрештою, мені пофіг партії, я знаю їм ціну. Я прагну, щоб хоча б вузьке коло читачів цього блогу замислювалися над устроєм суспільства, держави, їхнім функціонуванням хоча б на згаданому рівні "на пальцях". Тоді вони самі даватимуть правильну оцінку подіям та персоналіям, що на жаль нечасно трапляється у ЖЖ-спільноті.

[tassadar-ha.livejournal.com]

Чудово, отже, ми добре одне одного розуміємо. Я теж мав можливість подивитися на українську державу зблизька, і тому не вірю, що хоч одна з партій має інтерес замовлять таку "музику".

Як я вже писав трохи вище, хочеться лише, щоб історія мала якесь продовження. І єдине продовження, на яке залишається сподіватись, - це вили неілюзорного Василя.

Один з моїх колишніх керівників розповідав мені, як на початку 90-х в Україні з "правильних" радянських ментів зформувалась група накшталт "червоних гвоздик". Але дуже скоро перестала діяти.