Все ж таки відстаємо

[kerbasi]

Я вже колись писав, що вважаю, що суспільні процеси в Україні не випереджують російські, а навпаки відстають. Тобто наш Майдан (2004) – це російський 1991 рік. Російський розстріл червоно-коричневих у 1993-му це аналог альтернативній Верховній Раді в Українському домі у 2000-му, в результаті чого таки почалися якісь реформи. У нас безкровно вийшло тоді.

Зі мною завжди сперечаються, але мене це не переконує. За вікенд переслухав кілька передач по російській Радіо Свобода про громадські рухи, і ще більше переконався, що скоріш я маю рацію, ніж мої критики.

Отже, прихід до влади Путіна (2000) це в нас прихід до влади Януковича (2010). Справа навіть не у виборах і персоналіях, а у тому, коли перемагає ностальгійно-реставраційна тенденція у суспільстві. Російські протести проти монетизації пільг (2002) це наші теперішні протести соціальних паразитів за їхні пільги. Останні роки додали до російських трендів появу лідерів «нізвідки»: того ж Навального, ще якісь прізвища називають, я просто їх не запам’ятав. З’являються окремі протестні групи вже не лівого напрямку (за пільги!!!), а правого напрямку (за економічну свободу). Отже, у нас це також напевно, що попереду, якщо ми не хочемо зникнути, як нація. Оскільки наш Майдан зачепив значно більші шари суспільства, ніж спротив ГКЧП у серпні 1991-го у РФ, то цілком ймовірно, що дозрівання нашого суспільства прискориться, і поява лідерів та протестних груп не за пільги, а за працю з’являться не через 10-12 років після російських аналогів, а значно раніше.

Історичні паралелі, ясне діло, не бувають коректними, але тут йдеться власне не про них, а про певні етапи бурління-кипіння-відстоювання постсовітських суспільств.

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Розігнав би парламент, а військо та силовики його б підтримали. Я у 90-ті інколи був присутнім на п'янках з силовиками та військовими, їхні тодішні настрої в мене не викликали ілюзій.

[oranzhopa.livejournal.com]

Розумієте, для таких рішучих вчинків потрібно мати серйозні мотиви.
Це ж злочин, шляху назад не було би - після втрати влади він був би увйазнений до кінця життя або убитий.

Якщо виходити з того, що Симоненко - виразник інтересів певної бизнес-групи, то мотивів для таких дій в нього не було би.

Чи ви вважаєте, що Симоненко керується в житті ідеалістичними мотивами ?

[kerbasi.livejournal.com]

Тоді зашкалював дух реваншизму. А Симоненко як комаха не має ані мислення, ані духу, проте - рефлекси. А рефлекси комуністичні.

[strelok17.oneid.ru (from livejournal.com)]

вспомнил анекдот тех времён.
Приходят утром к Симоненко его замы и говорят: "Вы выиграли выборы. Теперь вы президент"
Тот хватается за голову: " И что же теперь делать?"