Про Миколаїв, як дзеркало українського нерозривного кола
Wednesday, 18 April 2012 11:02 amМиколаївські родичі розповіли. Восьмирічна дитина навчається у другому класі. Вчителька дає завдання написати кілька речень про рідне місто. «Тільки не пишіть нічого про Миколаїв – місто корабелів. Миколаїв ним вже давно не є».
І це правильно! Нарешті! А ще слід переписати підручник економічної географії України для 9-го класу. Переписати всі довідники, а також і Вікіпедію.
Працівники суднобудування та суміжних підприємств за СРСР складали не менше третини населення цього півмільйонного міста, а якщо брати трудові ресурси міста, то абсолютну більшість. Куди ж вони поділися?
Відповідь – перерозподілилися. Колишні дрібні, суто локальні молокозавод, радгосп «Піонер» на околиці міста, пивзавод «Янтар», відомий поза містом хіба що деяким одеським студентам тепер перетворилися на «Лакталіс» («Президент»), "Сандору" (тепер частина «Пепсіко»), «Янтар» вже як частину «Санінбеву». Власне у виробництві вони, мабуть, не набагато більше людей займають, але оскільки вони тепер виробляють на всю Україну, то багато людей займають у збуті, маркетингу, логістиці та різних інших бізнес- та технічний сервісах. Є низка й менш відомих компаній.
Другий, не менш великий сегмент – це зерноторгівля. Миколаїв був зерновим портом та центром заготівлі збіжжя ще за царату, тепер, коли не стало провідної галузі, місто повертається до свого природного економічного призначення. В умовах України заготівля збіжжя це дуже вигідний бізнес, до того ж не такий вже складний. Головне – потрапити через якісь зв’язки до ланцюжку посередників між селянином та великою експортною структурою. Ланцюжки довгі, тому доходу з них цілком вистачає щоб годувати величезну верству миколаївців, а також всіх інших, хто працює у сферах, де та верства гроші витрачає. Звичайно, ця система аномальна, вона існує допоки селянин погоджується продавати зерно за мізерні гроші, і не організувався, щоб себе захистити. Якщо це колись станеться, то перед значною часткою населення міста знов постане питання, як себе прогодувати.
На початку 90-х група громадських активістів рідкої для Миколаєва нетехнічної спеціалізації, а саме соціологи, економісти та різні гуманітарії провели власне дослідження з якого вибігало, що без суднобудування місто може прогодувати не більше 150, в крайньому разі 200 тисяч жителів. Що робити з різницею між 500 тисячами і цими цифрами пропонувалося замислитися політикам на місцевому та державному рівні. Їх не почули. Тобто почули тільки для того, щоб сформулювати гасла на місцевих виборах 1994-го року, а потім, як сіли у владні кабінети, то одразу ж забули. Як бачимо, наразі різниця зайняла себе у зерноторгівлі та у переформатованій (без якоїсь ролі влади) легкій та харчовій промисловості. Якщо навести порядок у сфері закупівель зерна, то місто чекає нова криза, не набагато менша за колапс суднобудування.
А тепер питання читачам для роздумів. Подібний аналіз, напевно, можна написати про більшість міст України. Значна частина населення заробляє у паразитичних, напівлегальних сферах або годується з грошей, зароблених цією частиною населення. Люди адаптувалися, і лікування буде дуже болючим. Це як вправлення суглобу: через деякий час після травма в людини вже біль вщух, а виправлення порушує адаптивність і викликає новий больовий напад. Отже, чи варто очікувати в Україні голосування за реформаторські програми?
І це правильно! Нарешті! А ще слід переписати підручник економічної географії України для 9-го класу. Переписати всі довідники, а також і Вікіпедію.
Працівники суднобудування та суміжних підприємств за СРСР складали не менше третини населення цього півмільйонного міста, а якщо брати трудові ресурси міста, то абсолютну більшість. Куди ж вони поділися?
Відповідь – перерозподілилися. Колишні дрібні, суто локальні молокозавод, радгосп «Піонер» на околиці міста, пивзавод «Янтар», відомий поза містом хіба що деяким одеським студентам тепер перетворилися на «Лакталіс» («Президент»), "Сандору" (тепер частина «Пепсіко»), «Янтар» вже як частину «Санінбеву». Власне у виробництві вони, мабуть, не набагато більше людей займають, але оскільки вони тепер виробляють на всю Україну, то багато людей займають у збуті, маркетингу, логістиці та різних інших бізнес- та технічний сервісах. Є низка й менш відомих компаній.
Другий, не менш великий сегмент – це зерноторгівля. Миколаїв був зерновим портом та центром заготівлі збіжжя ще за царату, тепер, коли не стало провідної галузі, місто повертається до свого природного економічного призначення. В умовах України заготівля збіжжя це дуже вигідний бізнес, до того ж не такий вже складний. Головне – потрапити через якісь зв’язки до ланцюжку посередників між селянином та великою експортною структурою. Ланцюжки довгі, тому доходу з них цілком вистачає щоб годувати величезну верству миколаївців, а також всіх інших, хто працює у сферах, де та верства гроші витрачає. Звичайно, ця система аномальна, вона існує допоки селянин погоджується продавати зерно за мізерні гроші, і не організувався, щоб себе захистити. Якщо це колись станеться, то перед значною часткою населення міста знов постане питання, як себе прогодувати.
На початку 90-х група громадських активістів рідкої для Миколаєва нетехнічної спеціалізації, а саме соціологи, економісти та різні гуманітарії провели власне дослідження з якого вибігало, що без суднобудування місто може прогодувати не більше 150, в крайньому разі 200 тисяч жителів. Що робити з різницею між 500 тисячами і цими цифрами пропонувалося замислитися політикам на місцевому та державному рівні. Їх не почули. Тобто почули тільки для того, щоб сформулювати гасла на місцевих виборах 1994-го року, а потім, як сіли у владні кабінети, то одразу ж забули. Як бачимо, наразі різниця зайняла себе у зерноторгівлі та у переформатованій (без якоїсь ролі влади) легкій та харчовій промисловості. Якщо навести порядок у сфері закупівель зерна, то місто чекає нова криза, не набагато менша за колапс суднобудування.
А тепер питання читачам для роздумів. Подібний аналіз, напевно, можна написати про більшість міст України. Значна частина населення заробляє у паразитичних, напівлегальних сферах або годується з грошей, зароблених цією частиною населення. Люди адаптувалися, і лікування буде дуже болючим. Це як вправлення суглобу: через деякий час після травма в людини вже біль вщух, а виправлення порушує адаптивність і викликає новий больовий напад. Отже, чи варто очікувати в Україні голосування за реформаторські програми?
no subject
Date: Wednesday, 18 April 2012 05:26 pm (UTC)а стосовно написаного у PS, то ви занадто опримістично це сприймаєте...
no subject
Date: Wednesday, 18 April 2012 05:32 pm (UTC)PS - звісно, спрощення. Але, нмд, комунізм зазнав поразки саме тому, що повністю витравити необхідність вибору (хай навіть у побуті або у приватному житті) не можливо. А якщо залишається конкуренція на міжперсональному рівні, вона прокладе собі дорогу і в економіку.
no subject
Date: Sunday, 22 April 2012 04:06 pm (UTC)Помаранчеву революцію ти називаєш явищем еволюційного розвитку?
"Я маю на увазі, що потрібна влада, яка протягом деякого часу не зовсім демократичними методами проведе необхідні реформи"
Не зовсім правовими маєш на увазі? Я ж думаю про значення слова "демократія" запитувати не варто :-)
no subject
Date: Sunday, 22 April 2012 06:12 pm (UTC)Маю на увазі, що програма реформ не буде виставлятися на всенародне обговорення. і до кінця головної фази реформ, точки не повернення, ніяких виборів, ніяких політичних партій.
no subject
Date: Thursday, 26 April 2012 08:44 pm (UTC)А що ж це?
"Маю на увазі, що програма реформ не буде виставлятися на всенародне обговорення. і до кінця головної фази реформ, точки не повернення, ніяких виборів, ніяких політичних партій"
Ааа, зрозуміло. Як у Китаї останні 35 років тобто?
no subject
Date: Friday, 27 April 2012 10:11 pm (UTC)У тебе якесь бінарне бачення. Крім КНР є ще Хорватія часів Франьо Туджмана, наприклад.
no subject
Date: Thursday, 3 May 2012 08:44 pm (UTC)Великий мітинг який визначив результати операції "пріємнік"?
"Крім КНР є ще Хорватія"
З населенням у Київ :-) Якщо не заглиблюватися у деталі то порівнювати Україну з країною де одразу обрали Президентом практично свого Чорновола доволі дивно :-)