Кому засідати у парламенті?

[kerbasi]

Згадалася давня історія у зв’язку з обговореннями у моєму блозі наступних виборів.
Коли керівництво СРСР вирішило проводити справжні вибори на альтернативній основі, а не з одного кандидата від «блоку комуністів та безпартійних», як раніше, совітською пресою прокотилася ціла хвиля статей, в яких автори стверджували, що начебто в розвинених демократіях до парламентів обирають здебільшого юристів та економістів. І це кліше тоді таки міцно вбили у мозки народу.

Власне тоді я був студентом, і одного дня нас замість фізкультури попросили прослідувати до автобусу і повезли на південь від Миколаєва, аж до Коблева. Дорогою ми зупинялися у кожному селі, виходили та роздавали листівки перехожим та розсовували по поштових скриньках. Листівки агітували за ректора нашого інституту товариша Алєксандрова. Його опонентом був головний економіст Чорноморського суднобудівного заводу товариш Лисицький.

Хоча ця агітаційна подія не була зовсім добровільною, вона цілком співпадала з моїми електоральними преференціями. Власне я й збирався голосувати за Алєксандрова, оскільки мені він здавався людиною з державним мисленням, людиною самостійною, яка за період обіймання посади ректора підняла інститут на новий рівень, на відміну від Лисицького, який попри велику посаду був лише гвинтиком гіганту оборонної промисловості та справляв враження людини доволі непримітної. Близько я не знав жодного з них, тому, це були тілько мої враження - не більше.

Втім, більшість селян, яки висловили, що вони думають з приводу наший листівок, схилялися до голосування за Лисицького саме через те, що він економіст. А ректор інституту та ще й професор – це звучало для них якось непрактично. Зрештою, переміг власне «економіст» Лисицький.

Якогось політичного значення той вибір не мав: обидва кандидати були за тодішніми мірками демократично налаштованими, та й вже за два роки не стало СРСР. Алєксандров помер у себе в кабінеті на початку 1992-го, а Лисицький повернувся до України, поселився у Києві і зрештою осів в ющенківському НБУ на посаді радника голови. Під час помаранчевих подій відмітився на трибуні Майдану, а інтернетом розповсюджувалася його книжка про кучмізм та наміри помаранчевих. Втім, після перемоги його патрона, здається, Лисицькому ніяк не віддячили, хіба що на деякий час він став «керівником групи радників НБУ», а тепер гуглиться як член ради Незалежної асоціації банків України, хоча на сайті НАБУ чомусь його у складі немає (проте є політичне викопне - Роман Шпек, про існування якого я вже й забув, а була ж колись надія євро-атлантизму!).

Тепер вже поняття «економіст» у виборчому словнику поступилося місцем поняттю «господарник», що більш відповідає реальності, бо, напевно, коли йдеться про склад західних парламентів, то під економістами маються на увазі знавці економіки як теоретичної дисципліни, а не планувальники бюджетів корпорацій.

А спогади ці до того, що, на мою думку, хибно приписувати, якого фаху люди мусять обиратися до парламенту. Головне, щоб у парламенті опинялися люди зі стратегічним мисленням та характером політика. Диплом юриста або економіста цього зовсім не гарантує. А зрештою це абсолютна компетенція суспільства, кого обирати. Хочуть письменників і повій – хай будуть письменники і повії. Хочуть україномовних селян і російськомовних бардів - хай будуть селяни і барди. Тільки суспільству слід пояснювати, що воно мусить рахуватися з наслідками дивакуватого голосування «по приколу».

Comments

[ibanuzza.livejournal.com]

В якомусь з інтерв'ю у Буша молодшого журналіст досить зухвало запитав, як він, президент Сполучених Штатів може приймати рішення з міжнародних питань (йшлося про початок війни в Іраку) в яких він зовсім не розбирається. Буш йому спокійно відповів, що має прекрасного радника, Кондолізу Райс, якій в цих питаннях довіряє.

Це я до того, що ми 20 років голосуємо за "фахівців" і "господарників" але результату нема. Як на мене, то при владі бракує елементарно порядних людей. Тому особисто я не маю нічого проти спортсмена чи барда у парламенті при умові, що вони мають клепку в голові, чогось досягнули в житті і є самостійними фігурами, а не є маріонетками в чиїхось руках.

[stekunova-sem.livejournal.com]

до такого стану політичної системи, коли президент має притомних радників, а не банду наволочі з купленими дипломами, США йшли не один рік.
почитайте хоча б Мітчелл - в неї є чудові описи того, що робили з Півднем після громадянскьої війни і як там нєгров возили цілими потягами на виборах з міста в місто, щоб переміг потрібний кандидат.
боюсь, є трохи недоречним порівнювати умовно адекватну країну з нашим бардаком.
але наш ценз теж треба з чогось починати. бодай з наявності мозку в голові та чимсь підтвердженої кваліфікації.