Шлях на волю або про один дурний жарт
Tuesday, 28 August 2012 09:34 amМШФ
maryxmas справедливо обурюється ідіотичними жарами про жінок. На цей час у виконанні російського провідного опозиціонера, якого переспівує український провідний жежист:
http://maryxmas.livejournal.com/3261068.html
Колись мені виповнювалося 14 років, а також не набагато раніше чи пізніше моїм друзям, і згодом і в дорослого нашого оточення наступала 15-та річниця подружнього життя. А тоді значна кількість дітей (а не реліктові винятки, як зараз) народжувалася з хронометричною точністю через сорок тижнів після першої шлюбної ночі батьків, тому за 14-літтям дитини майже завжди через три місяці слідувало 15-ліття родини. І власне тоді той банальний «жарт» про те, що якби чоловік одразу ж вбив свою наречену, то вже вийшов би на свободу, починав циркулювати не менш часто, ніж зведення про перевиконання п’ятирічного плану з радіо-точки.
Для того, щоб не сприймати цей «жарт» саме жартом не обов’язково сповідувати фемінізм. Достатньо просто лишатися людиною здорового глузду. Мені, підлітку було дуже не приємно відчути себе частиною покарання свого батька. Чим був я? Лісом на лісоповалі? Каменем у каменоломні? А чим була мама? Залізними дверима з "вічком"?
Взагалі, природа цього жарту у совітські часи витікала з загального ставлення системи до родини, як до чогось дресирувально -виховального, а недорозвинений совітський побут перетворював повсякденне життя на обтяжливе відбування терміну. Не всі були здатні до саморефлексії настільки, щоб поставити собі питання: «Відбування терміну до чого»? – побачити там у фіналі кладовище замість свободи та почати все ж таки жити, а не викреслювати дні. Реакцією слабких духом був пошук винних. У згаданому «жарті» присутня вся кричуща аномальність цього пошуку винних, коли винним признається людина, за прихильність якої ще N років тому стояли на колінах та обіцяли дістати зірку з неба.
Доволі дивно, що цей «жарт» виявився живучішим за совітський злиденний та примітивний спосіб життя, що аж його пропагує Навальний у Росії (1976 р.н.) та підхоплює Бігдан в Україні (1974 р.н.).
Стосовно цього маю також один спогад. У тому ж самому віці 14-річного катування батька був в мене приятель з міліцейської родини. В них було чимало криміналістичної літератури, яку ми полюбляли передивлятися у пошуку різних приколів. В одній з «прикольних» історій йшлося про збоченця, який якось у себе вдома розложив предмети жіночого одягу на ліжку, від чого настільки сильно збудився, що побіг до санвузлу, де відтяв собі зовнішні статеві органи та спустив їх в унітаз. Коли нестерпна пристрасть цього бідолахи вгамувалася, та він викликав швидку, він логічно подумав, що його питатимуть про деталі інциденту, і він вигадав історію, згідно з якою він прийшов до дому, а у його квартирі у цей час знаходився грабіжник, який власне господаря і понівечив таким неординарним способом. От тільки прибрати жіночій одяг з ліжка він забув…
Ось той бідолаха власне вчинив насправді дуже чесно. Він не бажав стосунків безпосередньо з жінками, а фетиші його не задовольняли. І він вирішив проблему радикально. При чому не образив жодну жінку та дитину. Отже, хто полюбляє жежешки названих персонажів, поясніть їм шлях до волі.
http://maryxmas.livejournal.com/3261068.html
Колись мені виповнювалося 14 років, а також не набагато раніше чи пізніше моїм друзям, і згодом і в дорослого нашого оточення наступала 15-та річниця подружнього життя. А тоді значна кількість дітей (а не реліктові винятки, як зараз) народжувалася з хронометричною точністю через сорок тижнів після першої шлюбної ночі батьків, тому за 14-літтям дитини майже завжди через три місяці слідувало 15-ліття родини. І власне тоді той банальний «жарт» про те, що якби чоловік одразу ж вбив свою наречену, то вже вийшов би на свободу, починав циркулювати не менш часто, ніж зведення про перевиконання п’ятирічного плану з радіо-точки.
Для того, щоб не сприймати цей «жарт» саме жартом не обов’язково сповідувати фемінізм. Достатньо просто лишатися людиною здорового глузду. Мені, підлітку було дуже не приємно відчути себе частиною покарання свого батька. Чим був я? Лісом на лісоповалі? Каменем у каменоломні? А чим була мама? Залізними дверима з "вічком"?
Взагалі, природа цього жарту у совітські часи витікала з загального ставлення системи до родини, як до чогось дресирувально -виховального, а недорозвинений совітський побут перетворював повсякденне життя на обтяжливе відбування терміну. Не всі були здатні до саморефлексії настільки, щоб поставити собі питання: «Відбування терміну до чого»? – побачити там у фіналі кладовище замість свободи та почати все ж таки жити, а не викреслювати дні. Реакцією слабких духом був пошук винних. У згаданому «жарті» присутня вся кричуща аномальність цього пошуку винних, коли винним признається людина, за прихильність якої ще N років тому стояли на колінах та обіцяли дістати зірку з неба.
Доволі дивно, що цей «жарт» виявився живучішим за совітський злиденний та примітивний спосіб життя, що аж його пропагує Навальний у Росії (1976 р.н.) та підхоплює Бігдан в Україні (1974 р.н.).
Стосовно цього маю також один спогад. У тому ж самому віці 14-річного катування батька був в мене приятель з міліцейської родини. В них було чимало криміналістичної літератури, яку ми полюбляли передивлятися у пошуку різних приколів. В одній з «прикольних» історій йшлося про збоченця, який якось у себе вдома розложив предмети жіночого одягу на ліжку, від чого настільки сильно збудився, що побіг до санвузлу, де відтяв собі зовнішні статеві органи та спустив їх в унітаз. Коли нестерпна пристрасть цього бідолахи вгамувалася, та він викликав швидку, він логічно подумав, що його питатимуть про деталі інциденту, і він вигадав історію, згідно з якою він прийшов до дому, а у його квартирі у цей час знаходився грабіжник, який власне господаря і понівечив таким неординарним способом. От тільки прибрати жіночій одяг з ліжка він забув…
Ось той бідолаха власне вчинив насправді дуже чесно. Він не бажав стосунків безпосередньо з жінками, а фетиші його не задовольняли. І він вирішив проблему радикально. При чому не образив жодну жінку та дитину. Отже, хто полюбляє жежешки названих персонажів, поясніть їм шлях до волі.
no subject
Date: Tuesday, 28 August 2012 08:00 am (UTC)Універсалізм недоробленості напевно має місце, але не він є предметом цього допису. Якщо писатиму про турків, писатиму про їхніх тарганів.
Відносно молоді люди повторюють дурню, яка вкорінена у систему, якої не існує з їхнього підліткового віку. Повторюють саме й тій самій стилістиці. Вони не винайшли дурню нову. Ось це і свідчить про дійсну глибину змін.
no subject
Date: Tuesday, 28 August 2012 08:21 am (UTC)Заради "честі" хохол може хіба що ужратися та наговорити на п'яну голову лайливих слів якомусь своєму більш сильному образнику, про що гірко жаліти та винитися вже наступного ранку. Або як варіант для романтиків - гепнутися зі скелі у Криму, куди вдерся, також у п'яному угарі, за едельвейсом для своєї Дульсінеї.
І це не буде протирічити фактичному стану справ в 90%, якщо не більше.
З іншого боку зтикався (в армії, нприклад) з людьми, які саме через почуття власної гідності чи для захисту слабших (а це також складова честі) йшли на серйозний ризик.
no subject
Date: Tuesday, 28 August 2012 08:34 am (UTC)http://kerbasi.livejournal.com/148621.html
Совковість - це прояви психолошічних травм, завданих саме совітською системою: вихованням, пропагандою, побутом, управлінськими прийомами тощо. Ці травми ні до чого не забов'язують: від них можна себе вилікувати, або, принаймні, не давати їм обмежити свої соціальні навички.
У цьому дописі згадуються саме люди, які не здатні виявилися до самолікування. Про це чітко написано:
"Не всі були здатні до саморефлексії настільки, щоб поставити собі питання: «Відбування терміну до чого»? – побачити там у фіналі кладовище замість свободи та почати все ж таки жити, а не викреслювати дні. Реакцією слабких духом був пошук винних".
Тому не варто розповсюджувати цей допис на тих позитивних людей, з якими Ви перетиналися у житті.
no subject
Date: Tuesday, 28 August 2012 09:01 am (UTC)