"Маємо вже досить маргінальної, забиченої, вузьколобої України".

[kerbasi]

Двадцять років тому, у січні 1993-го український журналіст, громадський діяч, редактор львівської газети Post-Поступ Олександр Кривенко надрукував статтю "Маргінальна Україна". На жаль, Кривенка вже майже десять років немає з нами. Втім, ця стаття за своєю актуальністю пережила його і, схоже на те, що переживе ще кілька поколінь. Взагалі, покоління в деяких науках визначається як 20-річний період, тобто від написання статті Кривенка до сьогодення відстань - одне покоління. І те, що ми ще й дотепер сперечаємося навколо тих самих національних комплексів та стереотипів, дуже прикро. Суспільство нікуди не просувається.
Статтю можна прочитати тут:
http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/04/9/35061/
Шкода, що я не прочитав її у 1993-му або принаймні перед початком цього блога. Напевно, у блозі було б на дві третини менше дописів, бо вистачило лише б передруку з невеликими зауваженнями.

Кілька фрагментів
Не люблю нинішню Україну. І не лише сьогоднішню, заматеріалізовану, тобто дану в об'єктивній реальності, державу - виплід безхребетної і тупої посткомуністичної еліти та рагульської маси.

Неможливо любити не лише клерків-хапуг, а й непідкупних патріотів, які розуміють patria як стару діву у вишиванці й незатрасканому вінку або як мікроцефала з налитими кров'ю очима при слові "москаль" або "жид".

Годі любити Україну містичну - компіляцію поганських вірувань, героїчних традицій та сентиментальних вивержень. "Заунывные песни моей Родины", влучно визначив цей стан свідомості Шевченко.

"Заунывно" бути наприкінці XX століття січовим стрільцем. Вульгарно співати, що "ми тую червону калину піднімемо", якщо кущ отої калини знаєш лише з малюнка в дитячій читанці.

Жлобно правити тризну за померлими від голоду 33-го в Оперному театрі. У театрі треба слухати оперу, бо будь-яка театральна споруда служить у першу чергу для видовищ.
**********
Не мною сказано, що в одну річку зайти двічі важкувато. Можна, звичайно, спробувати відродити кобзарську традицію, але тоді випускникам консерваторії треба виколювати очі. Воно, звичайно, нескладно, от тільки чи потрібно?

Можна згадати традиції Івана Гонти і різати ляхів (жидів, москалів) задля побудови Української держави. От тільки як бути з тим фактом, що ті ляхи (жиди, москалі) є громадянами вже існуючої держави?..

Якщо обстоювати ідею етнічної України, то треба насамперед відмовитися від колонізованих українцями Донбасу, Криму, південних степів, Слобожанщини, частини Буковини, а про Кубань і Зелений Клин взагалі слід забути.
**********
Між тим, і націоналізм - як засіб здобути національну державу - після грудня 1991 року потребує переосмислення. Сьогодні на часі не виборювання держави як такої, а її захист - політичний, військовий, економічний, культурний, соціальний, екологічний. Захист не лише від Росії, а й від Заходу. Захист як зміцнення, розвиток, збагачення.

Мало би йтися не про вимушену агресивність поневоленої нації, а про органічну агресивність державної нації. Не про націоналізм, а про щось ближче до шовінізму. Українська культура й духовність, українське інтелектуальне й матеріальне багатство мають втрутитися в усталену ієрархію світових авторитетів.

Хлопчаки, які волають "Україна для українців", нагадують мені дідусів на дискотеці. Люди з молодою кров'ю мислять інакше - "Світ для України".

"Зрівняємось з вами, хлоп'ята",- думаю я, дивлячись на американців чи німців. Маємо вже досить маргінальної, забиченої, вузьколобої України. Я люблю іншу.

Дякую МШФ o_veremchuk а наводку.

Comments

[dniprovska.livejournal.com]

Ви дещо спрощуєте. Еліта - показник, бо вона приймає рішення. Може, донецькі обивателі і проголосували б за МС, але їх поки що ніхто не питає і дон. олігархи вкупі з паханом підписують документи з ЄС, і вже 2 роки не можуть скласти 3+1. В принципі будь-яка боротьба за незалежність в основі своїй має економічний інтерес.

Я б не стала ставити знак рівняння між менталітетом російськомовного українця з Донбасу, чи Харкова і менталітетом етнічних росіян. Повної тотожності поки що немає.

Кореляція між мовою і геополітичним вибором не 100%, хоча в більшості випадків має місце. Наприклад на Слобожанщині в селах говорять і досі українською. Але вибирають союз з РФ, а в російськомовному Києві все-таки переважає орієнтація на Незалежність та союз із Заходом.

[stepom.livejournal.com]

Еліта у даному випадку абсолютно не показник в силу шкурної заангажованості. Якби вони, грубо, кажучи, сиділи на зарплатні, то можна було б говорити про те, що вони представлять інтереси виборців. Ви ж самі пишете, що з єс підписують, а МС в довгий ящик, хоча їх виборці абсолютно протилежної точки зору.
А ми говоримо про регіональні вподобання в цілому.

[dniprovska.livejournal.com]

Якби еліта сходу виконувала доручення електорату, ми б уже сиділи в Мутному Союзі. Ви цього хочете? Важливо те, що виходить у кінцевому рахунку. Регіональні вподобання мають значення, коли вони виливаються у активні дії електорату на захист чи проти певного політичного курсу. Одна справа - поставити галочку в соцопиті, а інша - піти на барикади. У нас електорат дуже інертний - що на Сході, що на Заході. Посттоталітарний синдром. Тому позиції еліти в даному випадку багато що значать.

В Україні все дуже заплутано. Янукович - російськомовний совок не пустив у Донбас російський бізнес. Зате галичани - пустили. Найбільша частка рос. активів - у ЗУ (Івано-Франківська обл). У обл. радах патріотизм - аж шкварчить, а додана вартість, створена руками галичан, іде москалям. А хто хотів продати росіянам ОПЗ, який навіть донецькі не наважились продавати? Економічний суверенітет - це основа суверенітету гуманітарного. А культурні бар'єри сприяють економічній автономії.

У нас практично відсутня еліта, яка б поєднувала високий рівень нац. свідомості зі здатністю ефективно керувати економікою. Одні "зливають" гуманітарку, щоб зберегти "пасочки", інші - носяться з культурним та історичним надбанням, декларують курс на Європу, а економіку випускають з рук. А за економікою втрачається і культурна автономія.

Плюс у політиці товчеться величезна кількість псеідопатріотів, які ситуативно приєдналися до демократичного і національного руху. Ходять у вишиванках, кричать "Слава Україні", а самі готові у будь-який момент продати Державу за прийнятну ціну. Люди в нас іще не здатні розрізняти фальшивки. Не в останню чергу тому, що реагують не на коткретні справи, а на СЛОВА.