Мовний дибр

[kerbasi]

Мушу згаяти годинку, сиджу у кав'ярні. Неподалік нудно-пеерівського видгляду чоловік. Нудно-пеерівського означає нудних кольорів стрій, сорочка, краватка, тобто все блакитно-біле на сірому. Телефонує, називається прізвищем на -ов, але щиро намагається говорити українською. До великого банківського цабе хоче потрапити "на любе врем'я". Всі деталі перспективного, звісно, що монопольного - вони ж інакше не вміють - бізнесу на півдні України він вибовтав, включно зі своїм телефоном, але зі мною йому пощастило - я йому нічого не зроблю, ані поганого, ані доброго.

Головне у тому, що навіть пан на -ов згадує українську, і хоча й суржикоподібно, але з доволі автентичною імітацією вимови розмовляє, коли потрібні гроші, а на кранику сидить україномовний.

Які з цього висновки? Та, мабуть, не варто надто рефлексувати. Просто дибр.  

Comments

[jabogdan.livejournal.com]

ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО
НА ПЕЧІ (Українська патріотична дума)

Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,
Але завше я був патріотом, -
За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі,
Моє серце сповнялось клопотом.

Бо та піч - не чужа, українська то піч,
І думки надиха мені рідні;
То мій Луг дорогий, Запорозька то Січ,
Тільки в форми прибрались вигідні.

Наші предки колись задля краю свого
Труд важкий підіймали на плечі;
Я ж умію тепер боронити його
І служити, не злазячи з печі.

Еволюція знАчна зайшла від часів,
Як батьки боронились війною, -
Замість куль і шабель у нових діячів
Стало слово гаряче за зброю.

Може, зброя така оборонить наш край,
Але з нею прекепська робота:
Ще підслухає слово якесь поліцай
І в холодну завдасть патріота.

Та мене почуття обов'Язків своїх
Потягає служити народу;
Щоб на душу не впав мені зрадництва гріх,
Я знайшов собі добру методу.

Так нехай же працюють словами й пером
Ті, що мають дві шкури в запасі...
І, розваживши так, я віддався цілком
Праці тій, що єдина на часі.

На таємних думках та на мріях палких
Я роботу народну обмежу;
Та зате ж для добра земляків дорогих
Я без мрій і хвилини не влежу.

І у мріях скликаю численні полки
З тих, що стати за край свій охочі,
Слово ж маю на те, щоб ховати думки,
Якщо зраджують їх мої очі.

До письменства я кличу, - звичайно, в думках,
Щоб світило над нашою ніччю,
Хоч, на жаль, мати книжку народну в руках
Я признав небезпечною річчю.

О країно моя! я зв'язав свій язик,
Щоб кохати безпечно ідею;
Але в грудях не можу я здержати крик
У годину твого ювілею.

«Ще стоїть Україна! Не вмерла вона
І вмирати не має охоти.
Кожна піч українська - фортеця міцна,
Там на чатах лежать патріоти».

Слава ж нам! бо коли б дух народу погас,
Не стерпівши свого лихоліття,
То по йому хоч зо два примірники з нас
Дочекають нового століття.

Слава нам! хоч би вмерла Вкраїна колись,
Її слід буде легко шукати:
А щоб краще навік ті сліди збереглись,
Буде зроблено з нас препарати.

1898