Читаючи "Нариси бурси" А. Санченка

Читаю книжку Антона Санченка «Нариси бурси». Книжка – «піксельна», тобто в електронному варіанті. Розповсюджується «умовно-безкоштовно». Значення всіх слів в лапках можна знайти у блогу письменника  barcaroly та на сайті

http://www.avtura.com.ua

Книжка талановита, чудова, мила, романтична, тепла, ностальгійна,  з кількома шарами змістів, як завжди у Санченка. Як дочитаю, напишу відгук. Трошки невчасно, бо вже кілька місяців книжка розповсюджується, але, на жаль, власне у ці кілька місяців мені було не до читання.

Наразі хочу відповісти на тезу з однієї з рецензій.

Тетяна Трофименко написала, що книжка Санченка схожа не дембельський альбом. Я, як один з небагатьох сучасних письменних українців, хто служив в армії, можу поділитися знанням, як власне народжується дембельський альбом. Дембельський альбом – це не просто течка зі світлинами, дембельський альбом – це продукт креативності. В ньому є малюнки на армійські теми, колажи з офіційної та неофіційної армійської символіки, римовані тексти на кшталт «Кто нє бил – тот будєт, кто бил – нє забудєт 700 і 30 днєй в сапогах» зі стильним шрифтовим оформленням. Для зовнішнього дизайну використовуються художні декоративні матеріали (оксамитова тканина або папір, кольоровий папір, кольорові стрічки, нитки, золота та срібна фарби), а також підручні матеріали (літери на обкладинці можуть бути вирізані з дюралю або з латуні, ретельно «відшкурені» до дзеркального блиску). Отже, як бачимо, це досить серйозний витвір армійського мистецтва, котрий далеко не кожна особа спроможна створити власноруч. Ба більше – меншість, незначна меншість людей спроможна створити власноруч.

Хто ж тоді виготовляє ці альбоми? Відповідь очевидно – новобранці, так звані «молоді», «салабони», «духи». Серед них завжди знайдеться хтось, хто здатний. І робить це молодий художник-дембельальбуміст зазвичай вночі замість сну. А часто старослужащі полюбляють з нього познущатися. Дембель «припахує» «молодого» працювати над альбомом вдень, і каже: «Мені пофіг твої обов’язки, що там твій командир-офіцер каже, бо офіцер піде додому на свою жінку залазить, а ти тут зі мною в казармі ночуватимеш. Поняв? Обирай, з ким ти»! Отже, одну проблему художник вже має: офіцер запросто може відправити його на гауптвахту чи в позачергові наряди, а ще й репутація з перших днів служби одразу «борзого карася», «зальотчика», котрий «забіл на службу». А старослужащим від цього пряма вигода: тепер на будь-яку згадку про дідівщину, вони відповідатимуть, яка, мовляв, дідівщина тут, якщо, он бачите, як молоді поводяться, служба їм вже з першого дня пофіг. Інші старослужащі тим часом обробляють однолітків художника: «Бачите, він такий самий як ви, мусить з вами «лєтать», а він вважає, що «самий умний», за дємбєля ховається, але дємбєль це ж без п’яти хвилин цивільна людина, а з вами йому ж ще два роки в казармі ночувати». І ті ж самі старослужащі битимуть цього «молодого», якщо його офіцер в наряди чи на гауптвахту спровадить, бо «старому воїну додому невдовзі, а «молодий» на його альбом «забіл».

Таким чином, як часто і як сильно огрібатиметься по пиці, по ребрах, по печінці цей художник залежить від його здатності знайти для всіх дуп вірний нахил язика. Інакше, йому буде дуже несолодко.  Ось так шановні з тих, хто не був і не буде, витворюються ці дембельські альбоми. Саме тому дуже мало тих людей, хто ці альбоми демонструє у зрілому віці, хоча армію згадувати багато хто полюбляє, особливо під горілочку з дружбанами. Хоча є одна людинка, що красномовну світлину варту самого "заїбатєльського" дембельського альбому, демонструвала всій країні. Пробачте мені, будь ласка, ненормативну лексику, вважайте, що це в мене полонізм - zajebisty.  Отже, не порівнював я б "Нариси бурси" з дембельським альбомом. Не порівнював би...

Якщо ви, читачу, жінка, і в вашого чоловіка є дембельський альбом… Ну, може, вам пощастить виростити дітей, щоб не у батька пішли. Сподіваюся, що для вас не все пропало… Теж саме, якщо такий альбом є в вашого батька: ой, дивіться, бо від дідусів діти часто більше беруть, ніж від батька!

Ну, а ось багато вартісного сучасна молодь могла б узяти з книжок Антона Санченка, якби батьки якось прищеплювали їм здорову романтику і любов до читання відповідної літератури.