Ідеологічно-гумористичні перформанси

Політхронологія мого тінейджерства виглядала наступним чином:

Перше півріччя восьмого класу – помирає Брежнєв, на посаду совєцького керівника заступає Андропов.
Третя чверть дев’ятого класу – Андропов помирає, заступає Черненко.
Третя чверть десятого класу (на той час останнього) – помирає Черненко, починається ера Горбачова.

От саме за Андронова та Черненка ідеологи комуністичної партії переконалися, що вся брежнєвська система імітації суспільної згоди з усіма рішеннями керівництва не працює, і потрібно щось таке новаторське впровадити і ідеологічну роботу, бо пропагандистам противника можна навіть нічого креативного не вигадувати, а просто читати в ефірі совєцькі газети та промови лідерів. Оскільки нормальні люди такого не читають і не слухають, то якщо їм це все переказати через іноземні радіостанції, то такий ржач почнеться всією країною, що аж кремлівські зірки захитаються.

І от власне у ті реформаторські часи у Миколаївському обкомі компартії з’явився політичний лектор на прізвище Шевєльов. Шевєльов почав виступати по заводських клубах та лекційних залах палаців культури різних галузевих пролетаріїв. І якщо раніше така подія викликала кислу мину в примусових слухачів, бо лекції проходили у позаробочий час (мої батьки поверталися додому після таких лекцій вже десь об одинадцятій вечора), то тепер ніхто не зважав на голодне сидіння після трудової зміни в переповненому залі, бо там виступав сам Ше-вє-льов! А потім дома у родинах переказували іншим родичам, до кого ще черга на перформанс Шевєльова не дійшла.

Якось і нашу школу разом з іншими школами центрального району нашого славного міста під конвоєм з завучок та відповідальних за ідеологічну роботу вчителів (історія, суспільствознавство, початкова військова підготовка) відконвоювали до Палацу культури суднобудівників, де до нас вийшов легендарний лектор. Я вже не пам’ятаю, про саме йшлося. Пам’ятаю тільки, що його стиль виступу дуже походив на стиль сучасного Задорнова. Він кидався двозначними гостротами (як ви знаєте, космічний простір заповнений нашими супутниками-розвідниками і американськими супутниками-шпигунами… СРСР і наші союзники виступили з мирними ініціативами  до США та їхніх сателітів), він одразу почав з того, що знає, що ми всі чи майже всі слухаємо західні радіостанції, нема проблем їх заглушити, а всіх нас вивести на чисту воду, раніше так і зробили б, але ми ж тепер освіченіші за наших попередників, тому нам можна довірити самім розбиратися з недружньою пропагандою. Згодом він  почав розповідати про події, про котрі мовчала відкрита совєцька преса, як то катастрофа совєцького підводного човна у територіальних водах Швеції, військові дії в Афганістані та інші подібні резонансні на той час події. При тому, що по суті Шевєльов переповідав слухачам, майже не сперечаючись, повідомлення західних ЗМІ, доступ до котрих для совєцької людини був обмеженим, йому вдавалося перемикнути свідомість людей з критичного налаштування на ура-патріотичну хвилю: ги-ги, шпигуни – розвідники, га-га, союзники – сателіти, ура-ура, а ми них з під носу Афгані увели і т.д., нібито йшлося про спортивні змагання, якийсь футбол чи хокей, а не про війни, перевороти, конфлікти на тлі пустих полиць в гастрономах і універмагах.

Згодом Шевєльов отримав підвищення і його заступила жінка – керівник Дому політичної освіти (пропагандистський центр при обкомі компартії). Вона вміла говорити не гірше за Шевєльова, але не користалася такою популярністю. Якщо Шевєльов просто розважав публіку, то вона намагалася залучити когось з залу, періодично ставила питання про власну думку, і не очікуючи на ініціативних добровольців, сама тицяла пальцем в когось і витягувала поперед переповненою залою. Людина часто починала щось верзти в міру свого розуміння, що від неї чекають, і часто заплутувалася так, що доходила до дуже контроверсійних висловів. Втім, лекторка ніколи не втрачала контролю: з будь-якої нісенітниці або неочікуваного висновку невдахи-доповідача, вона вихоплювала якесь слово, за яке зачіплялася, щоб виправити сенс сказаного випадковою людиною. В результаті після всього лекційну залу залишали люди з відчуттям, що щойно відбулися дискусії, учасниками котрої вони були, і в результаті дискусії всі прийшли до повної згоди. Власне у цьому напевно й полягала пропагандистська мета цих лекції.  Загалом, ця кампанія носила назву «контрпропаганда», вона охопила також і уроки історії, суспільствознавства і основ совєцької держави і права у старших класах шкіл, де вже в міру таланту педагогів подібне пробували відтворити на шкільному рівні.

А тепер порівняйте це все з політичними ток-шоу на ТБ, і з стилем «говорящих голів» ПP: Гepман, Тaбaчникoм, Чeчeтoвим.