Чи незатишно у нас гостям?

Черговий виклад вражень іноземця від української столиці, звісно, здійняв хвилі емоцій. Якщо ж подивитися раціонально, то тема розпадається на два питання:

Чи готовий Київ до того, щоб стати вагомим туристичним напрямком для іноземців?

Чи стикаються іноземні подорожуючі у Києві з чимось настільки жахливим, що просто немислимо для інших столиць світу.
Так от, на обидва питання відповідь однозначна – ні.

Для того, щоб приваблювати туристів, Київ потребує розвиненої інфраструктури, з якої на сьогодні ми маємо тільки окремі недороблені елементи. Тут дійсно майже ніде нема вказівників англійською мовою та з транслітерованими назвами місць. Ніде дістати путівника, а якщо й дістанеш, то той путівник більше схожий на рекламний буклет дорогих закладів та бутіків, ніж на мапу з практичними довідками для туристів. Таксі не приймають платіжних карток, та й, взагалі, весь цей ринок – дикий. Наші цікавинки – це здебільшого щось таке, що потребує довжелезних нудних пояснень з екскурсами в сиву давнину та маловідомі людям ззовні культурні реалії. Власне, щоб не перетворювати людські розваги на схоластику, в туристичних місцях світу зазвичай створюють мас-культну проекцію реальних історичних цікавинок. Звідси, й різні фестивалі та «традиції», пов’язані з «легендою», що саме у цій каменюці треба сфотографуватися чи через ту браму пройти, а тут – випити водички з «джерела» то що. У нас ще ніхто навіть не мислить у цьому напрямку, тут все ще дотримуються академічного совєцького екскурсоводства.

Стосовно другого питання, то через мої руки вже пройшла безліч візитерів з різних країн, різного характеру та ерудиції. Абсолютна більшість ні з чим поганим не стикалася, а якщо стикалася, то це були досить типові прикрості подорожування будь-куди: нечесний таксист, не спрацював ПОС-термінал, не працював банкомат, офіціант не володів англійською, перехожі не могли допомогти через мовний бар’єр, або самі були приїжджі і шукали дорогу, в ресторані чекали на щось особливе, а отримали менш, ніж посереднє. Таке може трапиться скрізь, в будь-якій столиці, і не можна сказати, що Київ тут чимось гірший.

До речі, про ресторани. У Києві достатньо ресторанів, що допоможуть скласти уявлення про українську кухню, синкретичну «совєцьку» кухню та кухні окремих народів СРСР. Та й з "іноземними" ресторанами далеко не все погано. Мої іноземні візитери, коли хотіли відвідати "свій" ресторан чи паб, зазвичай, залишалися задоволеними, хоча різне буває, тому я, зазвичай, стараюся обходитися екзотикою, як то українські ресторани чи ресторани "народів СРСР".  Головний недолік всіх київських ресторанів – це не дуже якісні похідні продукти. Цього не помічаєш, коли постійно живеш тут, але одразу ж починаєш відчувати, коли повертаєшся з-за кордону. Втім, це проблема не тільки ресторанів, а всього українського продуктового ринка. Наша біда в тому, що ми не маємо свідомих споживачів та сумлінних чиновників. Чиновник не контролює, а продає дозволи, а споживач їсть не продукти, а свої міфи про продукти.

Можна назвати чимало недоліків, що дошкуляють подорожуючому, які спостерігаються на кожному кроці від аеропорту, готелю, транспорту і т.д. Але є глобальне універсальне правило: хочеш комфорту, їдь до добре розвинених місць. Якщо потрібна країна, котра ще не зробила навіть першого кроку у туристичному світі, то будь готовим до незручностей. Ті, хто постійно подорожують, це розуміють, і, зазвичай, не скаржаться. А якщо і викладають свої думки, то у вигляді дружніх порад, а не виверження жовчі. Це аж ніяк не скасовує того, що українські ресторатори, пасажироперевізники, оператори готелів можуть розслабитися та наплювати на професіоналізм.

Я вже давно маю плани написати кілька текстів на тему подорожей Україною. Мабуть, колись таки зберуся. Хай цей допис слугує анонсом. Теґ - пед робочою назвою "подорожі", згодом вигадаю, щось кретивненьке.