Пpo мiлiцiю

В обговореннях домінують теми, пов’язані з міліцією. Події в Одесі, звісно, хіт. Але я б не надавав їм такого вже великого значення, тому що некомпетентність правоохоронців, низький рівень бойової та тактичної підготовки це хвороби ще з совєцької доби, лікувати які ніхто й не робив спроб.
 
Мою увагу значно більше привертає оприлюднення плівок відеоспостереження, де зафіксовано, як помирає закатований у відділку студент Індило. Пам’ятаєте, той самий міністр внутрішніх справ, що тепер каже, що для стрілянини в Одесі довелося з усієї країни збирати кулі та гранати по крихтах (мабуть, не тільки у Харкові все розпродають), так само вішав нам локшину на вуха, що він ходив коридорами відділку, щоб зрозуміти, що сталося з Індилом, і дійшов висновку: не могли його там вбити?
 
Смерть хлопця це величезна трагедія, але як доросла людина я розумію, що такі випадки мають різну вагу для системи в залежності від того, хто жертви та нападники. Підозрювані міліціонери – рядові служаки. Вони для системи ніхто. Відділок, хоч і столичний, також не дуже й то значна одиниця. Під час розслідування таких справ, зазвичай слідчий стикається з однією складністю: кругова порука. Всі підозрювані та свідки пов’язані між собою, легко нищать докази та домовляються про стратегію самозахисту. Зовнішніх свідків не існує. Але кваліфікований слідчий вміє грати на комплексах, загострювати протиріччя між учасниками кругової поруки. Зрештою є чимало зачіпок: ті ж плівки та свідки з інших затриманих, яких, звісно, підозрювані обробили, але ж любові між міліціонерами та затриманими бути не може, тому тут є, де кваліфікованому слідчому продемонструвати талант.
 
Втім, ніякого ефективного розкриття ми не бачимо. Справа тягнеться вже півтора роки, і почалися вже судові кола. Чому? Знов таки – справа з огляду на склад учасників для системи незначуща. Хіба тільки безпосередні начальники підозрюваних можуть бути зацікавленими у приховуванні правди, бо це ж їхні підлеглі покидьки, відповідно і на начальників тінь падає. Вище керівництво міністерства і країни навпаки мали б бути зацікавлені здійняти якомога більше хвиль: мовляв, ми відчистили лави органів від перевертнів у погонах, наводимо лад у силових структурах сьогодні, а завтра – в цілій країні, а там вже і покращення життя не за горами… Чому ж на практиці все відбувається протилежним чином?
 
Пояснень може бути два. Перше – влада дійсно живе по поняттям, це хунта, велика шайка, для якої всі, хто не вони – не люди, лохи, яких можна грабувати, вбивати, використовувати, як завгодно, щоб на їхній шиї жити. Друге – влада просто слабка настільки, що виглядає консолідованою тільки допоки інтереси в вищого керівництва і в низових ланках більш менш скеровані в єдиному напрямку.  При всій нелюбові до владної еліти, я вважаю перше пояснення фантастичним. Скоріш за все – друге. Що це означає для нас – то окрема тема.
 
Ну, і щоб не повертатися до гидкої міліцейської теми ще раз, ще про одне. Якщо описане тут – правда, то це означає, що правоохоронці є ворогами народу не як фігура мовлення, а в літеральному сенсі. І не "кто-то коє-гдє у нас порой", а саме як організації.
 
В жежешних обговореннях знов активізувалися прихильники позиції «не всі такі, там також є добрі люди». Коли невиліковно хворий підключений до штучного життєзабезпечення, в нього вже помер мозок, і лікарі обговорюють з родичами, чи варто підтримувати його тіло далі, в нього, мабуть, також залишається здоровим сечовий міхур та продовжують безпроблемно рости нігті. Дорослим людям не розбиратися у таких речах, як злочинна організація, і випадкова людина всередині – це якось навіть несерйозно. На що впливають ті «не всі»? Чи захистили вони Індила та 16 (!) засуджених за злочини маніяка? Чи змінили вони характер організації? Дорослій людині відповідь має бути очевидною.