Щоб "хлопці, за вили" не завили...

У польському підпіллі часів другої світової війни існували спеціальні суди, яки виносили вироки колабораціоністам та іншим злочинцям, що скоювали злочини проти польської держави та населення. Існували також спеціальні загони, які вирок виконували. Ну, ясно, що за вирок… Ця, хоч і підпільна та юридично небездоганна легітимізація боротьби з колабораціоністами та авантюристами може здаватися зайвою процедурою, недоречною у підпіллі, бо кожний суд має документообіг, зайвих людей – а все це робить конспіративну роботу більш складною та вразливою. Отже навіщо такий на перший погляд безглуздий ризик? Відповідь проста: населення мало відчути, що польська держава існує. І ні в якому разі населення не мало отримати підстави для плекання ілюзій, що настали часи каламутної води, де можна половити рибку чи звести з кимось рахунки.

Цей вступ до того, що черговий брутальний злочин мажорів, на цей раз у Миколаєві, викликав в інтернеті нову низку закликів до населення «братися за вили» та покарати негідників районного, міського, обласного масштабу, які знаходяться від своїх земляків буквально на відстані протягнутої руки, тобто сусіди.

Над доречністю таких закликів варто зайвий раз подумати.  Якщо дійсно станеться «завилихлопцізавили» це означатиме кінець існування державних структур, і не тільки конкретних органів, а самого принципу державності як соціальної угоди. Якщо такі настрої роздмухувати, то все може закінчитися, як у деяких країнах Центральної Америки, де хунти вже давно немає, але партизани й досі тероризують тепер вже селян окремих регіонів, владу, іноземних туристів тощо. Я двома руками «за» викорінення псевдо-еліти, але не руками мужика з району. Це слід робити в рамках легітимних структур і процедур.

Протягом нашої недавньої історії ми мали два періоди, коли влада в країні фактично не існувала: це «кримінальна революція» 1993-го і помаранчева революція 2004-го. Обидва рази зникнення з поля зору обивателя всесильних репресивних органів не призвело до спокуси звести рахунки з сусідом. Цим ми вигідно відрізняємося від народів Іраку (коли американці повалили режим Садаму, а місцеву адміністрацію ще не поновили) та Киргизстану (під час їхніх революційних заворушень проти Акаєва, а згодом – Бакієва). Це означає, що у головах українців, незалежно від соціального стану, міцно вкорінений принцип правопорядку, і він не залежить від того, погана вдали чи ні, і чи є вона взагалі. Руйнувати такий стан свідомості небезпечно.

Якщо Україні волею історії колись випаде силова зміна влади, хай це відбудеться на рівні столичних акцій. Бо якщо зруйнується державність в людських головах, потім не зберемо державу  до купи. Либонь Сомалі та Афганістан наслідувати не хочемо.

З приводу:
http://groben.livejournal.com/189208.html

От і перша перемога у справі О. Макар

Читайте першоджерела:

http://novosti-n.mk.ua/news/read/?id=38077

та інші статті на цю тему на тому ж ресурсі.

Пікет перед РОВД Центрального району Миколаєва, резонанс в інтернеті - і влада почала йти на поступки. Двох покидьків, яких раніше відпустили, тепер заарештували.

Миколаївці не мають такої показної прямолінійності як донечани, але мають приховану, не завжди помітну стороннім  відчайдушність. Місцева влада це знає. А ще вона знає, що в неї немає такої кількості "космонавтів" на душу населення, як у Києві.

А ви кажете самосуд потрібен! Був такий в Одесі підприємець, на якого податкова наїхала, спалив себе років 10 тому у податковій. Невинні люди постраждали від пожежі. А якби сотні "клієнтів" податкової прийшли провідати свого інспектора в один день, в одну годину, то забруднили б штанці інспектори. І не треба ніякої політики. Тільки за свої права. Так швидше можна загнати "бєспрєдєльщіків" з влади у глухий кут, ніж марудним міжрегіональним перетягуванням канату, чия історія правдивіша, чиї герої українськіші.

Якщо з цих подій почнеться прозріння, тоді пам'ятників у новій Україні заслуговує Оксана Макар. Ліпше, якби прижиттєвих.