![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Підсумки: що є держава
Wednesday, 14 March 2012 11:17 amПідсумовую вчорашні дискусії. Часу обмаль, тому ще завтра продовжу. Сьогодні одна тема – держава.
Як працюють механізми держави, стає більш зрозуміло, якщо відкинути академічні формулювання і спробувати пояснити на пальцях. Типова помилка, яка часто є наслідком недолугих українських підручників з суспільних наук, які не у совку вже, але й ні до чого не пристали, і складаються більше, ніж повністю з плагіату з ближнього та далекого закордону у поганих перекладах, це ототожнення понять країна, суспільство, населення та держава.
Держава - це люди з владою, яким згідно підкорятися суспільство.
Спробуємо на пальцях пояснити, що є держава через феномен війни або революції. От сидів собі чиновник і керував. Його слухалися, тому що була така неписана суспільна угода – обмежити свої права, дещо віддати чиновнику в обмін на можливість, наприклад, не бути суперменом, тобто хай держава порядок на вулиці забезпечує. Можна не бути самим собі лікарем та вчителем – хай держава організовує школи та лікарні. І так далі.
Зненацька приходять вояки, які захисників того чиновника побили та розігнали, самого чиновника з кабінету викинули і привели нового. От і все. Далі все залежить від глибини новацій нової адміністрації: або це буде повний демонтаж держави і побудова нової, навіть може бути ліквідація держави і підпорядкування іншій або зміна правлячого режиму в рамках більш-менш незмінних структур. Знов таки, держава - це люди з владою. Звісно з захисниками.
А тепер уявіть собі, що ви, коли ще не мали у підпорядкуванні вояків, роками крапали масам на мозок: «Не підкоряйся державній владі! Роби все сам! Ти що, не мужик? Не можеш сам покарати кривдників своєї родини? Ти що, не мати? За свою доньку нікого не вб’єш»? Василе та Мар’яно, бериться за вили»! Згодом ви назбирали вояків, вояки перебили захисників ворожої вам держави, викинули з кабінету чиновника, завели туди вас, ви написали перший декрет і… А Василь та Мар’яна кажуть вам: «Та пішов ти зі своїм декретом! Бач, у нас вили – на вили хош? У нас тепер самоврядування»!
Отже, боротьба з ненависною державою повинна бути тільки легітимізованою. Хай навіть революційно легітимізованою. Це справа революціонерів-професіоналів. Василів та Мар’ян слід ставити вже у готові структури. Інакше – колапс і некерована територія.
Це добре зрозуміли з власного досвіду товариші Ленін та Мао Цзедун. Перший жбурнув колись на самому початку гасло «грабуй награбоване». Минуло дуже мало часу, як ЧК довелося жорстоко приборкувати революційні маси масовими розстрілами. Мао на початку так званої культурної революції закликав «бий по штабах», закінчив культурну революцію за допомогою військ на вулицях, бо інакше не можливо було вгамувати надмірно ентузиастичних хунвейбінів.
Отже, якщо держава «чужа», то як альтернатива може бути легітимізована паралельна держава. Але не «грабуй награбоване» та не «бий по штабах». І не "на вили". Не припустимо руйнувати у свідомості мас внутрішній потяг до суспільної угоди, якою є держава.
Та й особливо смішно всі ці заклики «на вили» звучать у контексті сучасної України, якщо подивитися об’єктивно на всю опозицію. Від парламентської до радикальної. Я вважаю, що перш, ніж закликати народ до самосуду, такий самосуд мусять першими зробити опозиціонери, особливо радикальні, якщо в них інші засоби вичерпалися. Так було би чесніше і моральніше.
І стосовно конкретного випадку з нещасною Оксаною Макар, якій зараз як і її родичам не до теорій, то якщо родині постраждалої стане легше від власноруч вчиненого правосуддя, якщо це єдиний засіб для них зберегти людську гідність - я буду на їх боці. За умов України. Бо глобально – самосуд не вихід і не лікування, а руйнація. Щоб вбивати, на це потрібно мати хист. Це дуже нелегко. Подивіться на ветеранів різних війн та гарячих точок: скільки з них несуть важкі психологічні травми.
Тим не менш, я аж ніяк таких людей не засуджую. Коли ж до суду Лінча закликають не безпосередні жертви та їх родичі, а свідомі політично активні опозиційні громадяни, то це індикатор того, що в них брак ідей і характеру.
А завтра спробую написати про можливості та межі самоорганізації людей.
Як працюють механізми держави, стає більш зрозуміло, якщо відкинути академічні формулювання і спробувати пояснити на пальцях. Типова помилка, яка часто є наслідком недолугих українських підручників з суспільних наук, які не у совку вже, але й ні до чого не пристали, і складаються більше, ніж повністю з плагіату з ближнього та далекого закордону у поганих перекладах, це ототожнення понять країна, суспільство, населення та держава.
Держава - це люди з владою, яким згідно підкорятися суспільство.
Спробуємо на пальцях пояснити, що є держава через феномен війни або революції. От сидів собі чиновник і керував. Його слухалися, тому що була така неписана суспільна угода – обмежити свої права, дещо віддати чиновнику в обмін на можливість, наприклад, не бути суперменом, тобто хай держава порядок на вулиці забезпечує. Можна не бути самим собі лікарем та вчителем – хай держава організовує школи та лікарні. І так далі.
Зненацька приходять вояки, які захисників того чиновника побили та розігнали, самого чиновника з кабінету викинули і привели нового. От і все. Далі все залежить від глибини новацій нової адміністрації: або це буде повний демонтаж держави і побудова нової, навіть може бути ліквідація держави і підпорядкування іншій або зміна правлячого режиму в рамках більш-менш незмінних структур. Знов таки, держава - це люди з владою. Звісно з захисниками.
А тепер уявіть собі, що ви, коли ще не мали у підпорядкуванні вояків, роками крапали масам на мозок: «Не підкоряйся державній владі! Роби все сам! Ти що, не мужик? Не можеш сам покарати кривдників своєї родини? Ти що, не мати? За свою доньку нікого не вб’єш»? Василе та Мар’яно, бериться за вили»! Згодом ви назбирали вояків, вояки перебили захисників ворожої вам держави, викинули з кабінету чиновника, завели туди вас, ви написали перший декрет і… А Василь та Мар’яна кажуть вам: «Та пішов ти зі своїм декретом! Бач, у нас вили – на вили хош? У нас тепер самоврядування»!
Отже, боротьба з ненависною державою повинна бути тільки легітимізованою. Хай навіть революційно легітимізованою. Це справа революціонерів-професіоналів. Василів та Мар’ян слід ставити вже у готові структури. Інакше – колапс і некерована територія.
Це добре зрозуміли з власного досвіду товариші Ленін та Мао Цзедун. Перший жбурнув колись на самому початку гасло «грабуй награбоване». Минуло дуже мало часу, як ЧК довелося жорстоко приборкувати революційні маси масовими розстрілами. Мао на початку так званої культурної революції закликав «бий по штабах», закінчив культурну революцію за допомогою військ на вулицях, бо інакше не можливо було вгамувати надмірно ентузиастичних хунвейбінів.
Отже, якщо держава «чужа», то як альтернатива може бути легітимізована паралельна держава. Але не «грабуй награбоване» та не «бий по штабах». І не "на вили". Не припустимо руйнувати у свідомості мас внутрішній потяг до суспільної угоди, якою є держава.
Та й особливо смішно всі ці заклики «на вили» звучать у контексті сучасної України, якщо подивитися об’єктивно на всю опозицію. Від парламентської до радикальної. Я вважаю, що перш, ніж закликати народ до самосуду, такий самосуд мусять першими зробити опозиціонери, особливо радикальні, якщо в них інші засоби вичерпалися. Так було би чесніше і моральніше.
І стосовно конкретного випадку з нещасною Оксаною Макар, якій зараз як і її родичам не до теорій, то якщо родині постраждалої стане легше від власноруч вчиненого правосуддя, якщо це єдиний засіб для них зберегти людську гідність - я буду на їх боці. За умов України. Бо глобально – самосуд не вихід і не лікування, а руйнація. Щоб вбивати, на це потрібно мати хист. Це дуже нелегко. Подивіться на ветеранів різних війн та гарячих точок: скільки з них несуть важкі психологічні травми.
Тим не менш, я аж ніяк таких людей не засуджую. Коли ж до суду Лінча закликають не безпосередні жертви та їх родичі, а свідомі політично активні опозиційні громадяни, то це індикатор того, що в них брак ідей і характеру.
А завтра спробую написати про можливості та межі самоорганізації людей.
