Про denaskuloj і українство

Що таке есперанто, напевно, нікому не потрібно пояснювати. Але, мабуть, менш відомо, що за есперанто стоїть пацифістська, інтернаціоналістична, антиколоніальна ідеологія. Як і більшість ідеалістичних гуманістичних в теорії доктрин початку 20 століття, есперантизм також має дещо екстремістський пафос штибу «хто не з нами, той проти нас» та «загнати батогами людство до світлого майбутнього». Якщо у СРСР мого дитинства Есперанто сприймався не більше, як дозвілля для інтелектуалів і трошечки як засіб пропаганди, то за кордоном есперантистські спільноти аж дотепер зберігають свій початковий радикалізм.
Ще менш відомим є факт, що існують корінні носії мови есперанто. Знайшлося чимало родин прихильників, які виростили своїх дітей в есперантському мовному середовищі. Найвідомішим корінним есперантистом, мабуть, є Джордж Сорос. Взагалі, корінні есперантисти доволі часто люди непересічні. Крім Сороса, є навіть лауреат нобелівської премії у галузі медицини. Загалом вважається, що у світі живе близько двох тисяч корінних есперантистів, які мовою есперанто називаються denaskuloj. Скільки їх точно ніхто не знає. Може, й більше, та далеко не всі світяться.

Чимало корінних есперантистів вирощувалися батьками-екстремістами. За посиланням - інтерв’ю англійською мовою з одним таким, британцем:

http://www.transparent.com/esperanto/2nd-generation-native-esperanto-speaker/

Батьки були лівими ідеалістами, які вважали, що всі нещастя світу через панування англійської мови (круто для підданих Корони, ні?). Дитину виховували без контактів з англомовним середовищем аж до школи. Ясно, що намагалися прищепити і свої цінності. В результаті виросла неординарна людина, яка цінностей батьків не поділяє, навіть заперечує як безплідний ідеалізм. Есперанто володіє, але на есперантистських подіях він гість не частий.

Цікаві коментарі від інших денаскулой. Також або вони самі, або їхні діти не поділяють ніяких есперантистських доктрин, хоча й далеко не всі відмовляються від есперантських організованих заходів, від спілкування з іншими денаскулой рідною мовою. Але без ніякого доктринерства! Мову вони не обирали, взяли її від середовища, хай навіть штучного, але для них це вже природна, жива мова. А політичні та філософські погляди батьків – це вже інша справа. Якщо для батьків мова і ідеологія були двоєдиним цілим, для дітей це вже різні речі.

Примітно також, що навіть у країнах з гуманістичною системою освіти школярі-денаскулой стикалися з проблемами з середовищем. Коментатори згадують випадки, коли в їхню іншомовність не вірили, коли вчителька казала, що Есперанто давно мертва мова, батьки дітям пояснювали, що їх однокласник просто випендрюється тощо. Тобто до розуміння далеко навіть у школах в країнах, де немає ніякої гостроти мовно-культурних питань і високий рівень терпимості до незвичайного. Коли якась мова має визнаний суспільством вищий соціальний статус, то нижчим ніяка коректність та рівність перед законом не допоможе.

Ця вся інформація – привід замислитися всім, хто попри середовище впроваджує українську мову в своїх родинах. За наших умов напевно більшість впроваджує мову разом з ідеологією виду «ми не вони», а також разом з фольк-культурою та етнічно забарвленою релігією. Отже, чекайте, що коли діти виростуть, вони можуть і на іншу мову перейти, а від ідеологічно-культурної складової їх і зовсім може просто нудити. В будь-якому разі, вони з дуже високою долею ймовірності не поділятимуть ваших політичних поглядів та культурних смаків.
Наскільки я знаю, не напрацьована в нас педагогіка лінгво- націє творення. А дарма! І з наукової, і з практичної сторони тема перспективна. Отже, якщо цей допис читатимуть педагоги, зокрема студенти та аспіранти, то поміркуйте, чи не зайнятися вам дослідженням цієї теми. Принесете користь і собі, і суспільству, і конкретним людям.