Про лідерство та інтелігентські комплекси - 5

Сьогодні про дуже розповсюджений інтелігентський стереотип часів молодості моїх батьків. Значно менше він торкнувся мого покоління (звісно, я суджу по людях, яких знаю - ніякої наукової соціології). Втім, на диво, натрапляю часто на відродження цього стереотипу в людей молодих.

Цей стереотип - я кращий, сумлінно працюватиму, і мене помітять і оцінять.

Те, що не помітять і не оцінять, навіть і пояснювати якось незручно, бо це ж аксиома, правило без винятків. І не помітять не тільки, тому що несправедливі і невдячні, а тому що надто багато різного інфо-шуму навколо і дуже багато різних завдань, а часто просто немає й форматів, де помічене накопичувати та аналізувати. В мене мало підлеглих, але я часто гадки не маю, як вони роблять різні справи. Навіть що вони роблять я не завжди знаю, бо звітність висвітлює кілька параметрів, а не шляхи та стадї їх досягнення, винахідливість, кмітливість. Тому дуже важливо про свої сильні сторони не мовчати і вміло їх пропагувати. Ключове слово - вміло.  Вміло - щоб це виглядало не як нахабне хизування, а як вдумливий і планований підхід до свого розвитку і своїх перспектив.

Взагалі, якщо підходити з загальнолюдських моральних позицій (прохання не прискіпуватися до цього звороту), то вада не у самій скромності, а в іншому. Скромність і розкриття своїх талантів, активне створення умов для свого успіху не протирічать один одному. Скромність переходить у ваду, коли непомітно перетворюється на пиху. "Я кращий, сумлінно працюю, мене помітять і оцінять", - поступово міняється на: "Помітили не мене, а того, хто не заслуговує, але я знаю, що я кращий". Поступово це переходить у те, що будь-хто, кого помітили, автоматично вважається скромником гіршим за себе. Пихатість в убозтві - це дуже типова риса багатьох інтелігентів, аскетів не від морального вибору, а від зведення нестатку у чесноту. І вони часто поводяться агресивно до талантів та лідерів, а натовп скромників, що кричать: "а ти хто такий! хто тобі дав право"! - це буває страшна стихія.

Ця вада особливо небезпечна ще й тим, що навіть непогані люди часто самі не помічають, як долають межу між скромністю і пихою в убозтві.

Мені цю ваду агресивно прищеплювали через російську так звану класичну літературу і через правила ввічливості у дещо дивній інтепретації: от пригощають всіх сливами на тарілці, ти не кидайся першим хапати, і, взагалі, бери не найкращу, бери підгнилу, а потім сиди і пишайся, що ти ввічливіший та сумлінніший за всіх присутніх. Мушу сказати, що на 100% не прищепилася, але звичка на автоматі поступатися своїми інтересами та деяка пасивність у просуванні своїх досягнень дається в знаки аж дотепер.