Грузинські нотатки: за кооперацію!

Малий-середній бізнес наразі не відчув погіршення, тобто як запевнили мене всі, з ким я спілкувався, корупція ще не повернулася. Покращення також не прийшло, в цілому економіка Грузії звалюється у рецесію.

Але я не про макроекономіку сьогодні хочу вам розповісти. Я хочу розповісти про те, як малі фірми розширюють бізнес, беруться на нові завдання в умовах відсутності притомного кредитування (ситуація з кредитами в Грузії такий самий лютий жах, як і в нас). Уявимо собі, що є дехто Гіві. Гіві має фірму, яка займається ремонтом техніки. Гіві часто має потребу виточувати якісь деталі, але в нього немає грошей на потрібний для цього верстатний парк. Натомість, є такий підприємець Вано, який має потрібні верстати. У Гіві є надлишкові площі (виробничий ангар, заповнений на чверть), а у Вано катма з грошима на оренду. Отже, Гіві і Вано домовляються, що Вано в’їжджає до ангару Гіві зі своїми верстатами на умовах, що виточуватиме потрібні деталі для Гіві. При чому це не тупий незбалансований бартер, як часто буває в початківців, а нормальний розрахунок за ринковими цінами зі знижками на кооперацію.

Фактично кожний грузинський невеликий бізнес являє собою кластер бізнесів, які кооперуються на взаємовигідній основі. І це не типові для України десятки вивісок задля приховування податків, це реальна кооперація, щось на зразок стихійного бізнес-інкубатору. Взагалі, коли грузину пропонуєш нову тему, він одразу ж починає прикидати, скільки йому доведеться вкласти, і кого він може залучити на запуск тих процесів, на які йому не вистачає інвестиційних можливостей. Попри розхожу думку далеко не тільки родичі формують такі кластери. Чимало прикладів, коли зовсім не пов’язані у минулому люди якось знайшли один одного та домовилися. Звісно, грузини в основу бізнесу ставлять дружні стосунки, які встановлюються і перевіряються у тому числі й за щедрим грузинським застіллям. Якщо людям приємно проводити час один з одним за вином, значить, можна переходити до справ.

В Україні також зустрічається кооперація підприємців, але вона здебільшого носить характер захисту того, що існує, а не розширення на нові теми. У ста випадках зі ста українець піде радитися зі своїми партнерами, чи варто починати щось нове, і рішення буде негативним. Так само й коли фірма складається з родичів, це практично завжди означає, що весь клан їздить на одному роботязі та ще й поганяє й всіляко висловлює незадоволення. Отже, якщо в Україні я натрапляю на потенційного партнера з кластером кооперації або на кланову фірму, це зазвичай поганий знак.. А в Грузії – позитивний.

Чому грузинам вдається кооперуватися? Не знаю достеменно, але вважаю, що тут грає роль чинник довіри. Десь нещодавно натрапляв на порівняльне дослідження різних країн за рівнем довіри людей один до одного. Результати України були невтішні. Не знаю, де там були грузини, але напевно їхні показники позитивніші. З клановими фірмами так само: через недовіру родичі хочуть забрати собі все і зараз, а не чекати, поки бізнес виросте. А чому в нас так, а в грузинів інакше, хоча історія нас обох не жаліла - то вже взагалі питання неосяжне. Принаймні, починати слід з відновлення і виховання довіри.

Взагалі, я ще років дванадцять тому отримував розсилку з американського сайти для малого бізнесу, і там власне пояснювалося, чому варто малим бізнесам кооперуватися, як цього досягти і т.д. Впевнений, що грузини здатні до кооперації не через те, що їх навчили іноземні консультанти. А українцям варто би повчитися. Якби я був бізнес-тренером, я б ставив у приклад саме грузинів. Бо якщо розповідати на американських прикладах, то стикнешся зі скептичними зауваженнями, мовляв, це ж інша планета. А грузинський досвід значно ближчий.

Отже, за кооперацію!