Грузинські нотатки: політико-економічні балачки

Продовжу замальовки з недавнього візиту до Грузії. На цей раз про політичні теревені. Взагалі, політика – це така тема, що людей не об’єднує, а роз’єднує, тому це не краща тема для посиденьок з діловими контактами. Втім, можна обережно питати і не суперечити.

Отже, загальний настрій зараз більш-менш позитивний. Коли питаєш грузина-підприємця, чи змінилося життя у відповідь слідує набір дуже позитивних фраз, часто завчених з високочолих телевізійних передач: в нас проходить демократична ротація еліт, не все комфортно – але ж це і є демократіє та таке інше. При чому позитивні інтонації настільки підкреслені, що починаєш сумніватися в їхній правдивості.

З критичних зауважень стосовно влади найбільш розповсюджені докори за надмірно велику амністію. Всі підкреслюють, що амністію слід було проводити, бо у в’язницях забагато людей, але випустили дуже багато, причому не подбали про те, чим ці люди займатимуться. Один обізнаний у політиці брат мого ділового контакту, член партії «Грузинська мрія» (партія, яка тепер при владі) каже, що з десяти амністованих вісім виїжджають з Грузії. Отже, грузинська складова в українській злочинності скоріш за все найближчим часом збільшиться. Він же на моє питання про економічну програму його партії чесно відповів, що ніякої немає. Про програму замислилися тільки зараз, коли консолідувалися при владі. Він з цим не погоджується, він бачить багато можливостей для змін у Грузії, але сподівається, що йому вдасться просувати свої ідеї через правлячу партію. Ні мій погляд, це наївняк штибу горбачовської доби.

Також дуже дивує, коли дорослі люди розповідають, що мільярдер Іванішвілі, який купував медичне страхування жителям його рідного району, тепер забезпечить всю Грузію. Також очікують, що на свої капітали він будуватиме дороги, розвиватиме сільське господарство. Я також не вірю у те, що все це говориться серйозно. Дорослі люди не можуть в таке вірити. Це схоже на заворожування від біди.

Стосовно відносин з Росією також як мантру повторюють, що більшість населення симпатизує Росії, «нашим братам росіянам». Це добре, коли попри політичні ускладнення немає ворожості до людей, але знов-таки, наївно ототожнювати симпатію до Росіян з проросійською політикою. Російських туристів в Грузії і за Саакашвілі було неміряно і ніхто їх не ображав. Знов-таки, схоже за вимовляння від біди.

Зміни поки що малого-середнього бізнесу не торкнулися. Великі бізнеси вже деякі постраждали, бо теперішній уряд фактично заморозив, як кажуть «показуху» Саакашвілі, тобто будівництво сучасних доріг та багатьох інших об’єктів. Кажуть, що тепер держава фінансує сільське господарство, зокрема придбання техніки, але що саме фінансується і як розподіляється техніка, я не розбирався.

Я ще торік писав в своїх нотатках про тодішні враження від Грузії, що з сільським господарством там щось слід робити. Ситуація там значно гірша за Україну: практично немає живих грошей, хіба що від родичів-заробітчан, все виробництво в рамках натурального господарства, а зайнято там 55% населення. Фактично цей занедбаний сектор економіки та соціальної сфери став мілиною, на яку міцно сів корабель реформ Саакашвілі. Втім, як партія без програми може поліпшити ситуацію хаотичними діями, не знаю – побачимо. На сьогоднішній день в Грузії натуральні господарства надлишки продукції (переважно фруктів) просто заривають, бо в Грузії практично немає потужностей з переробки. Цікаво, що така проблема була й в Україні, але про неї багато говорили ще з горбачовської доби, і переробна галузь стала чи не першим об’єктом інвестування з переходом до ринку. В результаті вже у середині 90-х почали з’являтися вироблені в Україні кетчупи, майонези, молокопродукти, соки, фасовані продукти у сучасному пакуванні. А після фінансової кризи 1998-го місцевий виробник практично відвоював ринок в імпортерів. Грузія, на жаль, у 90-ті була зайнята іншим, а за Саакашвілі дивно, що не були розроблені способи залучення інвестицій в цей сектор. В результаті грузинський супермаркет нагадує українське «Сільпо». Принаймні, грузинських продуктів там не більше, ніж у Києві.

Підкреслений некритичний позитив, стандартні «мантри» це свідчить про внутрішнє напруження в людей. В кілька моїх співрозмовників прохопилося, що реально бояться того, що може статися, коли Саакашвілі полишить посаду президента.