Про ніколи-не-бачення

МШФ навів цитату:
http://22he-travnya.livejournal.com/44596.html

Об Афгане вообще ничего не говорили до 1986 года. Мы были персоны нон грата. Словно не было нас на свете. Мы всегда возвращались и обалдевали. Мы говорили: «Мы из Афганистана», а нам: «А это где?» Когда я был в отпуске по ранению, случайно встретил свою одноклассницу. Сказал, где служу. Почему хромаю, говорить не стал. Она ответила: «А, слышала-слышала. Там, говорят, шмотками хорошо затариться можно». Я так и присел от неожиданности. Народ не знал, что идет война

От скажіть мені, будь ласка, звідки, звідки, звідки беруться такі люди, що ніколи нічого не бачать? Де ті пробірки, в яких їх виводять? Де ті інкубатори, в яких вони виростають? Де ті герметичні капсули, в яких вони живуть? Як їм вдається ходити серед нас у скафандрах, щоб нам здавалося, що вони одягнені по сезону і по моді?

Коли почалася афганьска війна, мені було одинадцять років. Ми з пацанами їздили трамваєм номер один, який проходив повз підприємство з ремонту бронетехніки, щоб з вишини трамвайної площадки зазирнути за паркан з колючим дротом та подивитися на бронетехніку з розвороченими передками та дирками у бортах. Ми знали, що тьотя Даша отримала сина у труні з Афганістану. Ми переповідали байки про ту війну, які підслуховували в розмовах дорослих. Багато з нас, зрештою,  слухали західні радіостанції. Ідеологи знали, що ми не віримо програмі "Время", що солдати в Афганістані фарбують місцевим дитячі садочки, тому посилали до нас спеціальних лекторів, які збирали нас в актових залах на так звані засідання політклубів і вдавали, що це закрита лекція тільки для нас, бо ми ідеологічно зріла молодь, нам можна довіряти правду, і парили казки, що начебто совітська армія на лічені години випередила американців, а інакше вони б нам ракетами загрожували безпосередньо з прикордоння. А ракет ми тоді дуже боялися. Бо це була нормальна тема розмов, скільки на наше місто заплановано ядерних зарядів: на три кораблебудівні заводи і все, чи ще на танкову частину в Соляних кинуть? А обкому партії буде достатньо вибуху на "Шістдесят одному Комунарі" чи він буде окремою ціллю, як орган управління? А льотна частина у Кульбакіно? А центр далекого зв'язку в Копанях?

Ну як можна було не знати про афганьску війну? Ким треба було бути? А звідки взялися ті, хто тепер регулярно коментує під моїми дописами, що нічого не бачили, ніколи не чули? Пам'ятаєте мої дописи про трупи і "благополучних"?
http://kerbasi.livejournal.com/tag/єнакієвський%20синдром
Тоді не всі зрозуміли, кого я маю на увазі. Тепер розумієте? Якщо стану диктатором, одним з перших указів накажу очистити країну від тих безпам'ятних без зору і без слуху. Не втримаюся від спокуси. Не вийде з мене демократ. Не вийде, поки серед нас ходить стільки істот у невидимих скафандрах.