Про ніколи-не-бачення

[kerbasi]

МШФ навів цитату:
http://22he-travnya.livejournal.com/44596.html

Об Афгане вообще ничего не говорили до 1986 года. Мы были персоны нон грата. Словно не было нас на свете. Мы всегда возвращались и обалдевали. Мы говорили: «Мы из Афганистана», а нам: «А это где?» Когда я был в отпуске по ранению, случайно встретил свою одноклассницу. Сказал, где служу. Почему хромаю, говорить не стал. Она ответила: «А, слышала-слышала. Там, говорят, шмотками хорошо затариться можно». Я так и присел от неожиданности. Народ не знал, что идет война

От скажіть мені, будь ласка, звідки, звідки, звідки беруться такі люди, що ніколи нічого не бачать? Де ті пробірки, в яких їх виводять? Де ті інкубатори, в яких вони виростають? Де ті герметичні капсули, в яких вони живуть? Як їм вдається ходити серед нас у скафандрах, щоб нам здавалося, що вони одягнені по сезону і по моді?

Коли почалася афганьска війна, мені було одинадцять років. Ми з пацанами їздили трамваєм номер один, який проходив повз підприємство з ремонту бронетехніки, щоб з вишини трамвайної площадки зазирнути за паркан з колючим дротом та подивитися на бронетехніку з розвороченими передками та дирками у бортах. Ми знали, що тьотя Даша отримала сина у труні з Афганістану. Ми переповідали байки про ту війну, які підслуховували в розмовах дорослих. Багато з нас, зрештою,  слухали західні радіостанції. Ідеологи знали, що ми не віримо програмі "Время", що солдати в Афганістані фарбують місцевим дитячі садочки, тому посилали до нас спеціальних лекторів, які збирали нас в актових залах на так звані засідання політклубів і вдавали, що це закрита лекція тільки для нас, бо ми ідеологічно зріла молодь, нам можна довіряти правду, і парили казки, що начебто совітська армія на лічені години випередила американців, а інакше вони б нам ракетами загрожували безпосередньо з прикордоння. А ракет ми тоді дуже боялися. Бо це була нормальна тема розмов, скільки на наше місто заплановано ядерних зарядів: на три кораблебудівні заводи і все, чи ще на танкову частину в Соляних кинуть? А обкому партії буде достатньо вибуху на "Шістдесят одному Комунарі" чи він буде окремою ціллю, як орган управління? А льотна частина у Кульбакіно? А центр далекого зв'язку в Копанях?

Ну як можна було не знати про афганьску війну? Ким треба було бути? А звідки взялися ті, хто тепер регулярно коментує під моїми дописами, що нічого не бачили, ніколи не чули? Пам'ятаєте мої дописи про трупи і "благополучних"?
http://kerbasi.livejournal.com/tag/єнакієвський%20синдром
Тоді не всі зрозуміли, кого я маю на увазі. Тепер розумієте? Якщо стану диктатором, одним з перших указів накажу очистити країну від тих безпам'ятних без зору і без слуху. Не втримаюся від спокуси. Не вийде з мене демократ. Не вийде, поки серед нас ходить стільки істот у невидимих скафандрах.

Comments

[fresh-scratch.livejournal.com]

Не чекав від вас стільки емоцій. А для себе особисто я давно це питання вирішив-таку форму поводження людей, які начебто не відірвані (і не були ) від суспільства- я вважаю звичайнісіньким побутовим хамством. Є в багатьох така риса- нагло брехати в очі, а тим, що вони "не бачили" та "не знали" вони лише додатково показують свою зверхність над співрозмовником, якого не поважають, а ще й вважають себе хитрішим . Частіше, певно, це стосується жінок. Але якщо такої людини в чомусь притіснити, то вона тобі жваво розкаже, що і межа на городі тут вже 150 років, і її пра-пра-пра предки тут живуть безвиїзно, і робоче місце в неї з жовтня 1917 р. і т.д..і що пільги соціальні вона чесно вистраждала

[kerbasi.livejournal.com]

Емоції, тому що щось багато зараз провалило безпам' ятних навколо мене. А чимало з них вже діточок виростили з міфами про щаслива минуле.

[fresh-scratch.livejournal.com]

Ага, а скільки серіалів про совок росіяни зняли за останні роки, і яка мода зараз на "родом із СССР". І взагалі, тоді "квартири давали, а зараз що робити молоді?"))

[toi-samyi.livejournal.com]

поддерживаю, но думаю, там не совсем так было
этот хрупкий юноша с печальными глазами по идее должен был на скрипке играть и/или математикой заниматься.
но у него взыграл гормон и (возможно из за этой однокурсницы) он решил всем показать, что он МУЖИК
папа от греха запёр его в армию
дальше он сделал глупость (наверное) - напросился в Афган.
а когда он типа уже всё доказал барышня его всё равно послала, при этом намекнув, что типа нормальные люди туда не за подвигами ездят
ЗЫ: наш прапор два раза туда ездил - чеки, двухкассетник и т.д.

[nikitanik.livejournal.com]

А як можна було у 32-33 не знати про Голодомор?
Я переконаний, що - серед інших причин - це захисна реакція людської психіки. Є певна категорія людей (думаю, їх багато), які насправді "дивляться і не бачать, слухають та не чують, і не розуміють".

[kerbasi.livejournal.com]

Про Голодомор ті, хто жили в Україні, знали. Просто їх вже давно нема. Ті, хто вижив і живий зараз, вони були дітьми. А після Голодомору добрий дядя Анастас Мікоян впровадив "Ескімо", яке дитинка один раз спробувала у місті після базару, дідусь Сталін сказав "жить стало легше, жить стало веселей", а потім війна, яка вже на більш дорослу свідомість упала - от і результат. А ще не розповідати дітям, щоб не було в них проблем.
З пізньосовітським та теперешнім безпамятством інша ситуація: воно хамовите, брехливе і напевно має свідому мету.

[plauntago.livejournal.com]

Як можна жити у сучасному суспільстві і не знати, хто такий Джастін Бібер або не мати уявлення про що "Величне століття"? Як можна плутати WOW та WOT? Як можна не знати про 3D-принтери, американського робота на Марсі чи що у Данії мало не в гаражі ентузіасти досить успішно будують космічну ракету?

Та запросто. У кожної людини є певне уявлення про важливі речі і ці речі вона "бачить" навіть якщо попадуть на край поля зору, а речі "неважливі" вона "не бачить", навіть якщо вони прямо перед нею.

Гадаю Вам доводилось бачити "оптичні ілюзії" на кшталт цієї:


От схожим чином, мабуть, та дівчина не чула про війну в Афганістані - інформація про одяг для неї була важливою (до речі, а чи багато людей того часу знали, що в Афганістані можна дістати дешевий модний одяг?), а всі ці війни, паради та інші чоловічі забавки її не переймали.

[kerbasi.livejournal.com]

В ті роки інакше інформація циркулювала.
Це перевага теперішнього часу, що можна жити і не знати, хто така, скажімо, Міка Ньютон, а тоді не можна було не помітити Пугачову. Можна було від неї ригати, але не знати не можна було.

[iskra75.livejournal.com]

сподіваюся, і з диктаторством у Вас, як і з демократією, теж не вийде, бо мені тоді копець.

а насправді все прозаїчніше. от Вам було 11 літ у 79му, а мені 4. Ви застали у свідомому віці початок війни, яка ще невідомо як обернеться, і слідкували за її перебігом - а я усвідомив, шо десь в Афґані йде якась війна лиш тоді, як заговорили про вивід військ, бо змалку жив під репортажі у проґрамі "Время", які просто не доходили до свідомості: цикакапеес (одним словом), таваріщь Брєжнєв пасітіл срабочім візітам, в паслєдній путь праважалі таваріщ касиґін і друґіі афіциальниі ліца, сґлубокім удавлітварєнієм, зарубіжом прадалжаіт аставаца напряжоннай абстановка... суцільне бездумне бла-бла-бла.
по вулицях пацани про війну не говорили, лиш іноді прозвучить чарівне і страшне "мой брат из Афгана - ща его позову!" - а шо воно значить то "из Афгана" - бозна. уява малювала такий собі особливий десантний батальйон, здавалося, шо "афґан" - то такий рід військ, як піхота, танкісти, льотчики, тільки крутіший за всіх!
коли у школі сказали повідомити, в кого батько служив в Афґаністані, я, був, підняв руку - а тоді вже вдома батько, який насправді служив в Азербайджані, сказав "та тьі шо, слава богу, пронесло", а мати зашикала на мене, аби не наврочити - отоді трохи зрозумів серйозність моменту. але розповідати нічого не стали, бо за таке!.. - а вони ж обоє комуністи, хоч і в подраних штанях чотирьох дітей виховують.

певно, була якась реґіональна різниця: десь уголос такі речі обговорюються і підбиті танки показують - а десь просто мовчать, ходять у забій і горілкою знання запивають. я тут розписуюсь за Донецьк, хоч Донбас чи не найбільше віддав людей у жертву цинковим трунам.
ба, про чорнобильську аварію особисто я дізнався 26 квітня 1987 року, коли по радіо говорили уже про її роковини, а мати пошепки мені накоротко розказала про радіацію і спустілий Київ. ну не прийнято було при дітях такі розмови вести - лиш пошепки серед своїх на закритій кухні.

...тож коли почнете країну чистити, зважте, шо населення майже не залишиться і роботу робити буде нікому. а залишки смакуватимуть свою довгу пам'ять. тисячолітню, іще з трипільців.

[kerbasi.livejournal.com]

Про вік ясно. У цитаті йдеться, що однолітки начебто не знали.

[kerbasi.livejournal.com]

І ось Вам блог людини з Донецьку, яка не має провалів пам'яті:
http://groben.livejournal.com/
Щоправда, це мій одноліток практично. Можливо, після нас щось в школах у воду додавати стали )))

[pan-baklazhan.livejournal.com]

"ба, про чорнобильську аварію особисто я дізнався 26 квітня 1987 року, коли по радіо говорили уже про її роковини"
- ахрєнєть.
Влітку 1986-го в нас у дворі (Закарпаття) вже травили анекдоти про чорнобильського йожика, а восені я потрапив в санаторій на море, де з нами в палаті жив пацик з-під Чорнобиля. Якось він ввечері, коли діти травлять байки в койках, питає - "хочете, про Чорнобиль розкажу?" Я йому - "анекдот?". Він (очманіло) - який анекдот ?! Як там було !

(Я ваш/твій одногодка)

[vasyl.livejournal.com]

А телевізор Ви в дитинству у неділю включали? А передачу "служу савєцкаму саюзу" натикалися? А дивилися хоча б хвилин 5?
Про Чорнобиль в програмі Врємя 27 чи 28 в самому кінці перед погодою коротенько сказали - аваріядвоєзагиблих а вже потім - десь через тиждень - валили різні переможні реляції про героїчних шахтарів і "немаєтутніякихруїн".

P.S. Я до речі за Вас старший всього на 2 роки.

[o-teren.livejournal.com]

Нічого ви з цим не вдієте. Та може й не треба. Ми всі час від часу щось не помічаємо, щось навпаки, "гіперболізуємо" і дуже-дуже рідко бачимо й адекватно оцінюємо те, що є насправді, у всій його повноті. Звісно, "працювати" з людьми треба, але диктаторські заходи саме в цьому ділі вряд чи допоможуть. Все імхо, звичайно.

[kerbasi.livejournal.com]

Емоції, напевно, зайві. Але набридло. Багато цих аргументів: не бачив ніколи - значить, не було такого.

[vasyl.livejournal.com]

Та року з 83 десь досить було у неділю наткнутися в телевізорі на "Служу Советскому Союзу" і всю війну показували - часом навіть в надмірних деталях.

[kerbasi.livejournal.com]

А як же! Той ведучий, Проханов, тепер в РФ відомий патріот.
Тоді його "афганці" не дуже поважали. Розповідали, що для цього "афганського соловейка" часто доводилося ризиковані постановки робити, але тепер він чи не головний афганець.

[alla-g.livejournal.com]

ще й як знали...

[kerbasi.livejournal.com]

Отож

[klodius.livejournal.com]

Про Афган знав я, знали однокласники, і те, що там йде війна - теж знали, особливо після того, як повернулися хлопці на пару років старші за нас. А дехто і не повернувся.

[kerbasi.livejournal.com]

Та це частина епохи, її земля і повітря: якщо пройшло повз когось, то або приїжджий, або аутист. А може шпигун з проколами у легенді.

[none_smilodon (from livejournal.com)]

ви не повірите, я дійсно зустрічав людей, які вірили що є чесні даішники, не вірили що всі поголовно менти садисти і не визнавали що всі поголовно вчителі хабарники.

70% дорослого населення розумово неповноцінні. це медичний факт. десь 70% популяції це імбецили, дебіли, олігофрени та інша нечить з iq біля 70. і це я без снобізму в стилі менси.

[kerbasi.livejournal.com]

Ну то через наївність та брак досвіду з тими ж даішниками. А модифікації пам'яті, то щось більш глибинне.

[candrika.livejournal.com]

Знаєш, я тут подумала - може проблема не так в тому, хто що знав "тоді", як в тому, хто що готовий знати і визнавати зараз... А якщо не сама проблема - тоді потенційний вихід з неї.

Бо говорити проте, що хто пам'ятає, і хто що знав - це дуже пізнавально, але не дуже конструктивно з точки зору спрямування в майбутнє - ні я, ні ніхто інший не може змінити того, що знав, і що не знав, і довеликої міри те, хто що знав було наслідком обставин (батьків, школи, регіону, і т.д.), а не власного вибору. Але те, чого хтось не знав в дитинстві можна і треба надолужувати тим, що хто знає про це тепер, і наскільки адекватно відфільтровує пропаганду від історичної правди. В цьому сенсі у всіх є власний вибір і навіть до якоїсь міри обов'язок.

Я, наприклад, ніколи нічого не знала про те, що німців (протестантів) якось особливо агресивно переслідували десь на півдні України на початку 20 століття, аж поки випадково не прочитала якогось непрямого згадування в одній напів-художній англомовній книжці сучасної канадської авторки напів-українського походження - то в мене тоді такий розрив шаблону був, що ого. Тепер щось трохи знаю.

Я дуже багато чого взнаю з дописів в жж, про що навіть поняття не мала - особливо про той період коли мене ще не було, або я була надто мала, і цей ось своєрідний проект усної історії - дуже корисний мені, набагато корисніший і цікавіший мені ніж історія "письмова" - офіційна чи професійна.

Тобто я би просила об'єднавчий проект (і межі обрізання відходів) проводити не так по ліній спільного досвіду чи спільної пам'яті минулого, як по лінії спільної готовності розвиватися і компенсувати ті провали пам'яті, які в кого де є. Ти в принципі так і формулюєш, але це не завжди очевидно... :)

[kerbasi.livejournal.com]

Цікаво про німців. Вони жили неподалік мого міста. Ніколи не чув, що їх утискали. Взагалі, про них не особливо згадували. Хіба що місцеві десь пригадають німецьку довоєнну назву свого села.

Стосовно спрямованості у майбутнє - згодний. Мене просто на емоційному рівні неабияк дратує аргументація, мовляв, я такого не чув, не бачив, значить, ти брешеш. Дуже розповсюджена, причому далеко не тільки серед професійних тролів. Звідси цей нетолерантний пост.