Про читання та естетику читання

[kerbasi]

Прослухав файл з передачею Бі-Бі-Сі, де на конкурс «Книжка року» представляла свій твір пані Забужко. Чи не головною тезою її промови, крім загибелі журналістики, було, що тепер люди не здатні сприймати серйозну літературу через те, що звикли читати з монітора. І до цього вона додала суміжну тезу про те, що разом з паперовою книжкою люди розі вчилися читати і масивні твори. «Нє асілівают», одним словом, а якби прочитали той же «Музей...» бодай до 450 сторінки, то дійшли б до початку розв’язки, і стало б все зрозуміліше і цікавіше, але не дочитують…

На мою думку, у наведених вище тезах пані Забужко змішує процес та його естетику. Я, як людина старорежимного інтелігентського виховання, відчуваю красоту моменту, коли перегортаєш сторінки величезного фоліанту в затишній атмосфері при ненав’язливому, призначеному тільки мені і фоліанту освітленні. Так само чимало людей (включно зі мною) відчувають потяг до писання наливними ручками. В багатьох країнах є клуби та спілки любителів каліграфії, чорнил та пера. Втім, якщо почитати, що там пишуть на форумах цих спілок та клубів, то одразу ж кидається в очі, що цими самими стильними, коштовними, високотехнологічними пір’ями малюються чортики та пишуться різні бздури типу «Вася + Маня =» або «Я – крутий» тільки для демонстрації якості письмового приладдя. Інший приклад – мої улюблені «Молескіни». Ще кілька років тому на сайті «Молескіну» розміщувалися зразки нотатників мистців, письменників, мандрівників, а подивіться тепер… Тепер – там такі самі чортики, «Вася + Маня» та чиїсь розклади занять шейпінгом, відвідування перукарні тощо. Шедевр, котрий завдяки технічному поступу стало можливим поставити на конвеєр, неминуче стає масовим товаром з усіма наслідками.

Так само і з паперовими фоліантами: елегантність та красота їхнього оформлення не означає якості тексту всередині. І кому як не пані Забужко, враховуючи її вік та совєцький досвід, не знати, що володіння томами книжок не означає читання, а читання не означає розуміння. Ми ж ще не так давно жили в «самай чітающєй странє міра», і що? Колекціонували книжок багато, ось вже два десятиліття сміттєвози ще не все вивезли, та  макулатурники не все переробили. Електронний текст, якщо придбають, то, принаймні, не для оздоблення інтер'єру.

До речі, цікаво, як ставиться пані Забужко до текстів, набраних та відредагованих на комп’ютерах? Бо існує і така думка, що порівняно з написаними рукою на папері такі тексти також багато чого втрачають, звідси й занепад літератури, що начебто має місце у сучасності.

З іншого боку, читання з монітору аж ніяк не означає втрату глибини сприйняття тексту. Можливо, для людей, незвичних до такого читання, – так, але не до тих, хто майже 100% інформації отримує з монітору протягом десятиліть. Певна настороженість людей старших генерації до електронних текстів, на мою думку, пояснюється, що вони долучилися до інформаційних технологій вже тоді, коли ці технології стали масовим продуктом. А масове в їхньому сприйнятті означає несерйозне.

Обсяг тексту також не має принципового значення. Абсолютна більшість стародавніх літературних пам’ятників, спокійно вкладаються в кілька сторінок формату А4, якщо їх транслітерувати знаками Міжнародної фонетичної асоціації. Тим не менш, ніхто не заперечує вартості шедеврів стародавнього художнього слова.

В своєму житті я мав періоди різного читання. Бувало, читав томи по кілька сотень сторінок, не відриваючись. Бувало, навіть читав мовами, котрі практично не знав далі нашвидкоруч  вивченої граматики, тоді доводилося чи не за кожним словом лізти до словників, а читання просувалося по кілька сторінок за одним присідом. Головне – щоб було зацікавлення. Якщо я не збираюся читати «Музей...», то це не тому, що його нема в електронному форматі, чи його не скоротили до двох сотень сторінок. Мабуть, інші не читачі Забужчиного твору також мають більш ґрунтовні причини, ніж поверховість, ледачість, нездатність сприймати високу літературу. І зовсім не обов'язково це означає, що твір Забужко поганий. Просто час такий настав, що вже нема більше "золотих сотень", котрі кожна освічена людина повинна... Тепер вже рахунок йде на тисячі, на десятки, сотні тисяч. Цього не пропустити через себе за все життя, тому доводиться впроваджувати собі свою власну опцію "Add to favorites". 

Comments

[o-teren.livejournal.com]

Так, здається там є підміна і не одна й не вперше :) Наприклад, ще читаючи її "Дослідження", дивувався: які то зловорожі німці навчили її недоброму - розтягувати одне речення на сторінку. Потім з подивом довідався, що вона такий стиль вважає мало не ознакою якоїсь особливої якості і інтелектуальності. Хоча де там зв'язок... Мені тоді подумалося, що то гуманітаріям не вистачає розумового навантаження, от вони собі забавки й видумують. Ні, щоб якийсь інтеграл взяти. :)
І до чого там "кліпове інтернетне мислення"? Ну, звісно, що "форма" (книга, монітор чи ще щось) якось впливає на "смисл", але не думаю, що так вже суттєво. До речі, цікаво: в тій самій Німеччині, яку пані Оксана наводить за взірець, невже "читачів з монітору" менше ніж в нас? Щось не віриться. А якщо так, то й теза про те, що нас псує "монітор" втрачає сенс. Щось інше нас псує. (Я б вже швидше телебачення звинуватив би, тим паче, що у "кліповісті" явно ноги звідти ростуть.:))

[kerbasi.livejournal.com]

"Періодами" пише. Як русскій класик. Це до теми, які ж освічені українсці часом русскіє. :))
Стосовно Німеччини та світу загалом вірно підмічено. Взагалі, електронна книга це є не "галімий" набір "букав" у txt-форматі. Я купую книжки в одній американській книготорговій системі в форматі Adobe Digital Editions, так книжки виглядають, як справжні, паперові, тільки перенесені на монітор.

[o-teren.livejournal.com]

Закралась недобра підозра: а може всі ті русскіє - насправді "освічені українці"?! :)
Загалом, як купив рідера, якось взагалі стало байдуже звідки читати. Є певний кайф від гортання запашних фоліантів, але цілком можу ним пожертвувати заради функціональності і зручності. Натепер єдиний серйозний аргумент для мене на користь паперових носіїв, це те що "...паперова може мовчки стояти в книгарні й чекати, доки читач знайде її на поличці, хай навіть випадково... Електронна ж - як тільки "замовкає", одразу стає невидимою" (http://barcaroly.livejournal.com/148544.html). Щось в цьому є, імхо.

[kerbasi.livejournal.com]

Електронна книжка також спокійно лежить собі і чекає на покупця на електронній книготорговій системі на кшталт Амазону.
А. Санченко має рацію відносно недорозкручених сайтів в наших краях, особливо з наповненням користувачами, коли новий контент ховає під собою попередній.

[o-teren.livejournal.com]

Ну, я виключно по собі суджу, тож можливо це й суб'єктивно. Якщо вештаюсь десь містом, або навіть по власній кімнаті, то око хоч не хоч чіпляться то за книжкову вітрину, то за якусь палітурку у своїй книжковій шафі. :) Бо займає якесь місце, якийсь простір. Власне, самою своєю наявністю себе рекламує. Є в них якась завершеність і доконаність, чого бракує електронним, імхо. От якби електронним книжкам якось додати цієї паперової "солідності" без супутніх недоліків... але, здається, це фантастика :)

[kerbasi.livejournal.com]

Я рідко купую книжки без референцій. Зазвичай, я спочатку читаю рецензії, слухаю по радіо відгуки в книжкових оглядах, читаю в ЖЖ, читаю або слухаю інтерв"ю з авторами (декому б краще на публіці рота не розтуляти, бо мене як читача втрачають)і т.д. А потім вже шукаю в книгарнях або в інтернеті. Тому моє око нічого не чіпає без "наводки". ))