Про читання та естетику читання

[kerbasi]

Прослухав файл з передачею Бі-Бі-Сі, де на конкурс «Книжка року» представляла свій твір пані Забужко. Чи не головною тезою її промови, крім загибелі журналістики, було, що тепер люди не здатні сприймати серйозну літературу через те, що звикли читати з монітора. І до цього вона додала суміжну тезу про те, що разом з паперовою книжкою люди розі вчилися читати і масивні твори. «Нє асілівают», одним словом, а якби прочитали той же «Музей...» бодай до 450 сторінки, то дійшли б до початку розв’язки, і стало б все зрозуміліше і цікавіше, але не дочитують…

На мою думку, у наведених вище тезах пані Забужко змішує процес та його естетику. Я, як людина старорежимного інтелігентського виховання, відчуваю красоту моменту, коли перегортаєш сторінки величезного фоліанту в затишній атмосфері при ненав’язливому, призначеному тільки мені і фоліанту освітленні. Так само чимало людей (включно зі мною) відчувають потяг до писання наливними ручками. В багатьох країнах є клуби та спілки любителів каліграфії, чорнил та пера. Втім, якщо почитати, що там пишуть на форумах цих спілок та клубів, то одразу ж кидається в очі, що цими самими стильними, коштовними, високотехнологічними пір’ями малюються чортики та пишуться різні бздури типу «Вася + Маня =» або «Я – крутий» тільки для демонстрації якості письмового приладдя. Інший приклад – мої улюблені «Молескіни». Ще кілька років тому на сайті «Молескіну» розміщувалися зразки нотатників мистців, письменників, мандрівників, а подивіться тепер… Тепер – там такі самі чортики, «Вася + Маня» та чиїсь розклади занять шейпінгом, відвідування перукарні тощо. Шедевр, котрий завдяки технічному поступу стало можливим поставити на конвеєр, неминуче стає масовим товаром з усіма наслідками.

Так само і з паперовими фоліантами: елегантність та красота їхнього оформлення не означає якості тексту всередині. І кому як не пані Забужко, враховуючи її вік та совєцький досвід, не знати, що володіння томами книжок не означає читання, а читання не означає розуміння. Ми ж ще не так давно жили в «самай чітающєй странє міра», і що? Колекціонували книжок багато, ось вже два десятиліття сміттєвози ще не все вивезли, та  макулатурники не все переробили. Електронний текст, якщо придбають, то, принаймні, не для оздоблення інтер'єру.

До речі, цікаво, як ставиться пані Забужко до текстів, набраних та відредагованих на комп’ютерах? Бо існує і така думка, що порівняно з написаними рукою на папері такі тексти також багато чого втрачають, звідси й занепад літератури, що начебто має місце у сучасності.

З іншого боку, читання з монітору аж ніяк не означає втрату глибини сприйняття тексту. Можливо, для людей, незвичних до такого читання, – так, але не до тих, хто майже 100% інформації отримує з монітору протягом десятиліть. Певна настороженість людей старших генерації до електронних текстів, на мою думку, пояснюється, що вони долучилися до інформаційних технологій вже тоді, коли ці технології стали масовим продуктом. А масове в їхньому сприйнятті означає несерйозне.

Обсяг тексту також не має принципового значення. Абсолютна більшість стародавніх літературних пам’ятників, спокійно вкладаються в кілька сторінок формату А4, якщо їх транслітерувати знаками Міжнародної фонетичної асоціації. Тим не менш, ніхто не заперечує вартості шедеврів стародавнього художнього слова.

В своєму житті я мав періоди різного читання. Бувало, читав томи по кілька сотень сторінок, не відриваючись. Бувало, навіть читав мовами, котрі практично не знав далі нашвидкоруч  вивченої граматики, тоді доводилося чи не за кожним словом лізти до словників, а читання просувалося по кілька сторінок за одним присідом. Головне – щоб було зацікавлення. Якщо я не збираюся читати «Музей...», то це не тому, що його нема в електронному форматі, чи його не скоротили до двох сотень сторінок. Мабуть, інші не читачі Забужчиного твору також мають більш ґрунтовні причини, ніж поверховість, ледачість, нездатність сприймати високу літературу. І зовсім не обов'язково це означає, що твір Забужко поганий. Просто час такий настав, що вже нема більше "золотих сотень", котрі кожна освічена людина повинна... Тепер вже рахунок йде на тисячі, на десятки, сотні тисяч. Цього не пропустити через себе за все життя, тому доводиться впроваджувати собі свою власну опцію "Add to favorites". 

Comments

процитую трохи

[sleepy16.livejournal.com]

Я помню, как мне трудно было читать немцев 18 века. Все эти чудовищные длинноты. Почему? Я привык к сюжетной литературе 20 века. Если к 15 странице никто еще не провалился в другое измерение, не убил кого-то или не изнасиловал козу - то, спрашивается, чем он эти 15 страниц занимался? Не описания же природы пересказывать. - Примерно такие чувства испытывает человек, которому надо пересказать текст старой культуры, а он привык...
[...]

Сюжетная - в том числе остросюжетная - литература отходит на второй план, как когда-то умер рыцарский роман, как исчезла с глаз сентименталистская литература - не потому, что люди перестают читать. Они начинают читать иначе и другого ждут от текстов. Они ищут - подсознательно - в конце страницы ключ, который позволит... ну, что-то позволит. Понять следующую быстро. Выйти на новый уровень. Приобрести умение.

(http://catta.livejournal.com/93226.html)

Re: процитую трохи

[sleepy16.livejournal.com]

От і я у цей період мого життя від будь-якої літератури очікую добре концентентрованого і структурованого знання, або принаймні нові ідеї, не розбавлені морем води. Бо мета - отримати тут і зараз, якомога швидше нові можливості, вміння і розуміння.

Re: процитую трохи

[kerbasi.livejournal.com]

На своєму етапі життя я художню літературу хотів би бачити такою, як музика: щоб розчинятися в неї. Можна навіть потім не пам"ятати мелодію. Шукати знання в художньому творі це дуже непрямий шлях до знань. Так вимушені були робити інтелектуали в царській Росії та в СРСР, бо через цензуру виходило так, що художня література заміняла філософію, публіцистику і навіть подорожі світом. Література ж вільної культури є лише мистецтвом.