Ціна ввічливості

[kerbasi]

Прийшов час підсумувати тему, розглянуту у низці попередніх дописів. Тему ввічливості і ексцентричності у бізнесі. Людям, далеким від бізнесу, часто буває незрозуміло, як різні абстрактні речі можуть отримувати грошовий еквівалент. Запитай якогось інтелігента, скільки коштує ввічливість, яка буде відповідь? А ексцентричність?

Під катом ще одна історія про ділового ексцентрика.

Одного дня знайшли ми фірму, потенційного бізнес-партнера. Власник фірми, такий собі сивочолий дядечко років 60, їздить на дорогому плейбойському авто. Дорослі діти влаштовані на ключові посади в його ж фірмі. Фірма не мала, десь з півсотні працівників, є збірка нескладних агрегатів, сервіс, склади, проектний відділ. Отже, чудовий приклад міцного середнього бізнесу в технічній сфері. Зі слів власника слідує, що в планах й нього поступово відмовлятися від кустарщини та копіювання розробок 50-х років, переходити на сучасні рішення. Здається, все просто супер. Але…

Але для подальшого розвитку йому потрібна технічна підтримка. В нашому підрозділі у Європі, котре виробляє власне те, що цьому пану потрібно, взяли на роботу менеджера з розвитку бізнесу, людину  з російськомовної родини. Його батьки вивезли за кордон ще у дітсадівському віці, школу та політехніку він закінчував у Європі, там і працював в різних компаніях, поки не приземлився у нашій. Ясно, що це суттєва перевага, бо тепер фахівець з іноземної технології може безпосередньо спілкуватися з російськомовними фахівцями. Але… Знов це словечко «але»…

Почувши, що отримуватиме технічну підтримку від російськомовного іноземця, наш діловий пан видав: «Мені такі не потрібні. Всі ці діти колишній наших, вони безграмотні. Нещодавно в іншої компанія, з котрою я працюю, мені запропонували німця з колишній наших, так він казав не «вЕнтилі», а «вентилЯ». Я одразу з ними розірвав партнерську угоду».

Я вирішив трохи пригальмувати хід подій з цим паном. А за кілька днів отримав від нього імейл, де йому не сподобалося, що на його питання відповідали повільно і він попереджував мене, що наша неквапливість може мати наслідки для співпраці «в будуЮщем».

Нічого, ми нікуди не поспішаємо. Десь за рік в цьому місті відкриє філію наш інший партнер. Він і просуватиме ці вироби на місцевий ринок. З нашими обсягами роботи рік на одну з тисяч лінійок продукції можна почекати. А на цій фірмі вже кілька людей могли б мати роботу. Власник міг мати  додаткові гроші, але цього не станеться найближчим часом. Стосується це й місцевого бюджету. Є законні способи вести віддалений бізнес, а податки платити за місцем своєї офіційної реєстрації. Отже, прихід відділення фірми з іншого міста не додасть податків до місцевого бюджету.

Це все начебто дрібниці в абсолютному вимірі у даній конкретній ситуації, але ж ця ситуація ілюстративна. Насправді мають місце тисячі таких ситуацій з тисячами гравців. І що головне – це все має зовнішньоекономічний вимір.


Радіо Свобода у передачі «Американський час» запросила для бесіди на тему «Чи нові китайці відрізняються від нових русскіх»  нью-йоркського архітектора походженням з Росії Антона Глікіна. Ось що він сказав: «У нових китайців показні амбіції зведені до нуля, в них немає помпи, вони не носять малинових піджаків, вони працюють дуже ефективно, всі емоції сховані у кишені, це – ідеальні партнери. Такої швидкої і точної комунікації і організованості я взагалі ніде не бачив».

http://www.svobodanews.ru/content/transcript/2338233.html

Зверніть увагу на характеристичні риси китайських бізнесменів: немає помпи, емоції сховані глибоко у кишені. Порівняйте це з невихованістю, браком бодай зеленого поняття про ввічливість та гарні манери, ексцентричністю українських ділових людей. А враження від спілкування у місцевому бізнес-середовищі потрапляють не тільки до відкритих інтерв'ю але й до бізнес-звітів,.аналітики як індикатор сприятливості місцевої бізнес-культури міжнародному економічному співробітництву.

Гадаю, що цього достатньо для розуміння, чому іноземні інвестиції йдуть у Китай, а до України – ні.

Ось вам і грошовий вимір ввічливості та ексцентричності.