Мішанина думок про суржик
Tuesday, 31 May 2011 01:00 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiМШФ ![[info]](https://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=3){kind=small}
dubchack нагадала про болісну тему українських роздумів , тему суржику. От з цієї нагоди під катом зібрані різні тези з моїх давніх дискусій. Тези невпорядковані, просто витягнуті на світ. Отже, чим відрізняється суржик від піджину? Яка перспектива суржику? Може, комусь цікаво.
Піджин - це перед усім контактна мова, тобто її використання обмежене конкретними ситуаціями, де відбувається контакт між носіями різних мов без посередництва професіональної допомоги (перекладачі, розмовники, мережа мовної освіти): базар, наприклад, дім іноземців, церква з богослужінням іноземною мовою то що.
За певних обставин піджин може перетворитись на живу мову і отримати літературну кодифікацію. Tok Pisin у Папуа Новій Гвинеї, наприклад, і створювана зараз вченими мова нової держави - Сх. Тимор.
В Україні суржик - це не результат контактів, а форма української мови зі значними втратами лексики та спрощенням граматики і синтаксису. Зазвичай таке відбувається перед тим, як мова остаточно зникне як перша мова для її носіїв.
За наших умов суржик це не так вже й погано, бо залишає хоча б щось для надбудови відроджуваної української мови та хоча б крихти відмінної від русо-совєцької свідомості. За умови, що таки її (мову) відроджують. Бо якщо зусиль не докладатиметься, то наступна генерація вже від суржику залишить кілька слів для колориту.
Це можна проілюструвати прикладом мови ідиш. Якщо до другої світової це була функціональна мова, то після другої світової у середовищі розпорошених мігрантів - утікачів від Холокосту - вже були розповсюджені такі перли, як "мір велн гуляєвен міт медлінер походке ун фірн нежнем разговор", або жартівливе, але як кожному жарті є правда, "аф дер полке ін кладовке штейт ді банке міт варенє". А серед сучасних людей вже залишилися не дуже автентично імітовані інтонації за окремих контекстів та окремі ізольовані та вживані суто у специфічних контекстах слова на кшталт "рахубе", "кіпіш", "цимес", "нахес" і так далі загальною кількістю не більше двох десятків у більшості носіїв.
Така ж доля буде і в суржика, якщо його терміново не почати підживлювати українізацією не тільки школи та державної служби, але й реального життя.
Суржик все ж таки система, а не довільна мішанка. Суржик Вєрки Сердючки, як на мене, автентичний, а Михайла Бриниха ("Шахмати для дебілів") - штучний.
Брак письмової грамотності не ознака занепаду саме мови. Мова існує відтоді, коли літер ще не винайшли, та існуватиме, якщо навіть літери десь зникнуть. Школи недостатньо для розвитку мови. Треба, щоб мовою передавались актуальні для дитини речі. Якщо більшість літератури, фільмів, мультиків, абсолютно всі комп’ютерні ігри, вивіски на магазинах та заголовки газетах, за якими бабусі навчають онуків першим літерам, подаються іншою мовою, то ніякого відродження не станеться. Що ми маємо можливість спостерігати на сході-півдні.
Тут потрібна не стільки державна політика скільки воля людей. А воля втрачена. Вона була у горбачовську перебудову і трішечки спалахнула у 2004-му, але, здається, вже остаточно згасає навіть у Києві, не кажучи вже про лівобережні регіони.
--------------
А тут типова мова, що утворилась протягом останніх 70 років з піджина:
http://www.radioaustralia.net.au/tokpisin/
Хоча лексика значною мірою англійська, граматика не дуже має багато спільного з англійською. Та й з граматиками інших складових колишнього піджина також. Піджин зазвичай має дуже спрощену граматику (моя твоя не понімай) на основі довільно запозичених та спрощених форм контактних мов. А коли піджин стає першою мовою для першого покоління носіїв саме піджину, то починається процес ускладнення, утворення системи, і мова починає вже жити окремо від колишніх складових піджину і самого піджину старших багатомовних поколінь.
Нічого подібного у суржику не відбувається, він не перетворюється на мову, він просто є проміжною формою перед остаточним переходом на російську мову.
До речі про "моя твоя не понимай". За два роки у радянській армії, де у нашій казармі слов'яномовні складали менше чверті особового складу, я переконався, що ця "моя твоя" є просто вигадка російськомовних. Насправді в нас казали б: "Я тєбя (або тєбє) не понімаєт (або нє понімаєш).
Ось ще типові фрази:
- Ложка дай
- Тєбє адин?
- Нєт, два.
Бачимо втрату граматичного роду у напрямку фіксації чоловічого як загального (ложка адин).
Також спостерігаємо втрату категорії числа (адин ложка, два ложка), втрату відмінків, і що особливо важливе - знахідного. А це вже повна руйнація типології мови. Але нічого навзамін не напрацювалося, хоча можна було б очікувати, що зафіксується порядок слів, щоб передати хто діяч, а хто об’єкт дії. Але це занадто складно для двох років контакту. Мишка кішку їсть чи кішка - мишку, дізнавались з контексту.
Досить типовим було також змішування особових форм дієслів:
"Он п’яні, он стоять нє можЕШЬ"
"Я тєбє нє панімаєш"
з паралельним але досить довільним використанням закінчення 3-ї особи однини: панімаєт, может.
Отже, в принципі, можемо собі уявити, яким був би русо-тюркський піджин, якби разом жили не два роки в казармі, а більше, та раптом би зникло нав’язування вивчення російської мови. Ну а якою постала б нова мова через покоління від піджину, то це вже не можна уявити, просто фантазувати та написати фентезійну утопію. :-)
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Wednesday, 1 June 2011 04:03 am (UTC)Хоча ситуативні запозичення слів та фраз з ефіру ще не означають появи суржику. Втім, це свідчить про послаблення емоційного зв'язку людей з рідною мовою, тобто підгрунтя для переходу на іншу мову склалося або складається.
послаблення емоційного зв'язку людей
Date: Wednesday, 1 June 2011 11:27 am (UTC)українці недосформований ще народ, навіть не нація, просто не було в нас такого періоду національного гуртування як в Балтії 20-30рр, коли навіть масово міняли імена і прізвища, подібне пізніше було в Ізраїлі.
все відбувалося вже на моїх очах,в Галичині-Буковині явний розрив в поколінні народжених в 60-70рр.
в Закарпатті трохи інша ситуація, але вони й не були настільки україноцентричні, бо були під мадярською частиною монархії, якій не потрібна була противага бунтівним полякам (досі найбільш націоналістичне населення мешкає в тих районах де було багато поляків, і навпаки. гуцули, наприклад, не дуже націоналісти навіть в галицьких верховинському і косівському районах), а на великій Україні мабуть цей розрив стався в 30-50х.
навіть набільш проукраїнська Галичина це наслідок, бо не було ніякого галичанського націоналізму навіть в проекті, це все було україноцентричним проектом, а центр в 90х не підхопив, не потягнув, виявився більше змосковленим ніж тоді нечисленним галицьким песимістам уявлялося, та ще виявилося, що й самі галичани швидко встигли набратися всього найгіршого від радянської влади, включно з лицемірством і пристосуванством.
про це все писано-переписано гори публіцистики, в тому числі і самими конформістами і колаборантами 60-десятниками, все там правильно окреслено в більшості, тому не буду чіпати.
не було тільки самого головного, як розірвати це замкнуте коло в умовах які склалися на початок 90-х, а як подекуди й було -- то неправильно.
саме тоді був найкращий шанс звернути терези в український бік.
тоді була дуже слабка Росія, але загралися в демократію і побоялися взяти владу, бо не знали, що з тими тисячами заводів робити, а балтійські ботаніки - філологи - історики - письменники теж не знали і нічого в тім не петрали, але взяли сміло, очі бояться, а руки роблять, як кажуть мудрі жиди: без малого не буває великого.
забагато було романтизму та ідеалізму, навіть інтелiгентського чистоплюйства, забагато політкоректності та пристосуванства, замало практицизму і критичного мислення, зовсім мало самопожертви від тих, хто міг би тягнути воза, нехай і невміло попервах.
звідси велика кількість абсолютно непотрібних диванних нац-демівських і нац - патівських політпроектів, які всі товчуться на одному полі думаючи, як би видерти одне в одного національно-свідомий електорат західних областей в кількості ледь 20%.
відтак, -- всі потуги в свисток, жодна ВР не мала проукраїнської більшості, появилася і зміцніла неукrаїнська фінансово-промислова еліта, яка й заграбастала увесь інформаційно-розважальний простір, а решту віддала культурно і ментально такій самій Росії.
особисто я би проміняв цих бандюків і злодіїв на таких самих українських олігархів, бо успішні держави теж часто будувались не чистими руками, вже не кажучи про демократію для усіх.
це помилково вважати, що в єврейсько-російського олігархату нема жодного національного сентименту і вони будують "рускій мір" просто тому, що це їм дає більші гроші і славу, ніж скажімо фінансувати українські культурні проекти і допомагати збудувати українську державу.
в мене теж був такий блуд, я думав, що з чисто шкурних інтересів їм не вигідно грати в українські ворота, бо ж очевидно до чого це веде, але тепер бачую, що помилявся.
Re: мав на увазі тільки галицькі райони
Date: Wednesday, 1 June 2011 11:36 am (UTC)забагато політкоректності
Date: Wednesday, 1 June 2011 05:46 pm (UTC)Re: забагато політкоректності
Date: Thursday, 2 June 2011 04:23 am (UTC)і навпаки, є політпроекти діячі котрих кидають неполіткоректні фрази з метою радше провокації.
юнаків і не юнаків, які вживають термін лібераст ітп, але хвалять Грузію чи Естонію, я тут зустрічав "доста"(діал).
є до речі консервативні ліберали, де поєднуються традиційні цінності з ліберальними реформами в економіці і не підтримується Содом і Гоморра.
ну які ж реформи в ЖКХ можуть бути окрім ліберальних, хіба переливання з порожнього в пусте?
Re: забагато політкоректності
Date: Saturday, 4 June 2011 08:11 am (UTC)