Поздравляю: ви - виігралі!

[kerbasi]

Вітаю шановних співвітчизників з черговим здобутком України. У списку журналу Форбз ми отримали четверте місце у номінації «Найгірші економіки світу». У десятку з країн СНД, крім нас, потрапили Вірменія та Киргизстан.

http://blogs.forbes.com/danielfisher/2011/07/05/the-worlds-worst-economies/

Ясно, що кожен рейтинг не бездоганний з точки зору методології та впливу суб’єктивних чинників. Втім, для людей здорового глузду має бути очевидним, що в українській економіці справи кепські. В нашій країні існує величезна верства зовсім непересічних людей, які в інших бідних країнах (не будемо про багаті – це не про нас), напевно заробляли б більше за оператора сміттєзбиральної машини та могли б собі дозволяти деякі приємності типу відправити дитину вчити мову на короткочасні курси за кордон або десь відпочити родиною без того, щоб потім півроку з ними ділилися пенсіями батьки. Українці просто неймовірно бідні. Якщо це ще не всі відчули, то причина лише у тому, що ще не в усіх померли дідусі-бабусі, а урбанізованим нащадкам не довелося продати хатинку з городом. Або ще не проїли гроші від цього продажу. Але час невпинно плине і соціальний краєвид змінюється.

На сайті Форбзу раджу переглянути відповідне слайд-шоу. Дуже показово там представлена Україна: гламурна київська вулиця Сагайдачного з рекламою «пийте пиво» та «вчить англійську мову». Якщо подивитися на картинки з інших проблемних країн, то там скрізь щось продають. До того ж продають для людей: якийсь вуличний харч чи щось подібне. Не знаю, чи навмисно автори так зробили, але вони дуже влучно викрили відмінності України від інших країн-невдах. У світі, зазвичай, якщо уряд та еліта нездатні забезпечити економічне поле для людей, щоб вони ставали заможними, тоді принаймні людям не заважають виживати. Тому вулиці в бідних країнах виглядають як суцільний базар впереміш з кустарною майстернею. В зовсім вже катастрофічних випадках держава робить вигляд, що не бачить, що народ масово подається в пірати або починає вирощувати специфічні рослини. Те, що в Україні, важко аж до унеможливлення почати дрібний бізнес, а правоохоронці борються саме з тим криміналом, котрий мотивований реальною нестачею грошей на життя, бо решта злочинців давно вже з правоохоронцями в одній «системі», вже давно загальновідомий факт.

Для ілюстрації сказаного достатньо зазирнути на ринки, де давно вже торгують не бабусі продукцією з власного городу, а перекупщики. Бабусю з фруктами чи з городиною тепер можна зустріти хіба що вздовж траси у селі, та й те там все більше і більше з’являється тих же перекупщиків з турецькою цибулею і італійськими абрикосами. Отже, в перспективі у нас повне перекриття всіх можливостей для пересічної людини якось себе забезпечувати, крім як піти на олігархічне підприємство.

Другу ілюстрацію можна побачити у супермаркетах та продуктових крамницях. Історію з гречкою пам’ятаєте? А огірки? А ще багато чого у минулі роки: курятина, цукор, борошно… Якщо баронам металургійного, хімічного бізнесу, нафтотрейдерам можливо прогинати всю країну заради своїх прибутків, то чого це не повинно бути дозволеним бізнесменам менш великих бізнесів? Якщо металургійним та хімічним баронам можна здати за безцінь всі інтереси країни заради того, щоб вони не вкладали в енергозберігаючі технології, то чому має бути забороненим засіяти всі поля рапсом і продати його за кордон на біопаливо? Якщо нафтотрейдерам дозволено постійно організовувати стрибки цін на пальне, то чому не можна те ж саме робити з курятиною, гречкою, овочами, борошном? Бізнесмени з цих сфер що, з іншого тіста зліплені, ніж мільярдери?

Фактично Україна в економічному плані описала дугу і повернулася до СРСР. Так само левова частка економіки працює на виробництво будь-чого, тільки не товарів безпосередньо для споживання людьми (так звана група А за совєцькою номенклатурою – 80% економіки СРСР «виробництво засобів виробництва», альтернатива – група Б, «виробництво предметів споживання») з тією відмінністю, що більшість виробленого йде на експорт, а прибутки використовуються для власного збагачення, а не на всіляку, не менш далеку від споживача, гру на кшталт космосу, оборони, поворотів річок в протилежному напрямку тощо. Так само людям практично нічого не дозволяється (якщо не юридично, то фактично) робити самім, щоб стати незалежною господарською одиницею. Так само в ручному режимі держава сама або руками олігарха щось перерозподіляє, щоб вдавати з себе доброго царя для народу. Тільки механізми перерозподілу стали дешевшими. Більше не потрібен госплан і вища партійна школа, бо кому треба, той сам вигадає «оборудку», пролізе, «занесе» відповідну суму та вирішить "питання", знайде з ким ділитися.

Нам випало жити в доволі унікальній економічній моделі, котра напевно надовго увійде в літературу з економіки, як джерело безкінечної кількості негативних прикладів. А ще у нас в перспективі – побачити, чим це все закінчиться.
 

Comments

[tzar-saltan.livejournal.com]

== could become a leading European economy ==

та хто ж їй дасть (це іронія)

[kerbasi.livejournal.com]

Причини, котрі там наведені, вони зрозумілі західному читачеві, а насправді вони є похідними з одного: всі проблеми через те, що в Україні еліта правляча, бізнесова, культурна не асоціює себе зі своєю країною і не вірить в її майбутнє.

[tzar-saltan.livejournal.com]

Цинізм еліти вражає. Той, з яким вона дурить голови населенню.
Років п'ять тому назад, я, грішним ділом, намагаючись цей цинізм собі пояснити, тішив себе вигадкою, що верхівка еліти має інформацію від вищіх світових сил про те, що країну незабаром буде демонтовано, отже, вони не переймаються долею корабля через те, що він все одно піде на злам.
Тому мене здивувала вищенаведена цитата. Виявляється, світ вважає, що цей корабель міг би сам плавати.

[kerbasi.livejournal.com]

Ніхто у США та Європі не хотів, щоб у 60-ті роки їхні ринки наповнилися дешевими японськими авто та електронікою. Ба більше японці самі цього не хотіли (пояснення за посиланням нижче). Але еліта нікого не питала, і Японія стала економічною наддержавою.

У 70-ті вже й Японія разом з рештою світу не хотіла, шоб на їхніх ринках з'являлася південнокорейстка електроніка (а у 90-ті - авто). Південні Корейці ні в кого не питали згоди.

У 80-ті нахто не хотів дешевої тайваньскої електроніки, а у 90-ті - китайської (КНР) разом з дешевими авто, якість котрих невпинно зростає. Вони також не зважають на бажання тих, хто вже зайняв затишні місця, а борються за свої місце.

Гадаю, що Ви зрозуміли, що я хочу сказати.

Посилання:
http://kerbasi.livejournal.com/15930.html

[tzar-saltan.livejournal.com]

Так, дякую.

Щодо віри в майбутнє країни - читав, що корейці підчас якоїсь недавньої кризи віддавали ювелірні прикраси у позику власній країні.

В цій дії я бачу реалізацію прагматичного інтересу корейців, а не прояв патріотизму, викликаного пропагандою.

Корейці з власного досвіду знали, що колись їх країна вибралась зі злиднів, отже, мали очікувати, що з деякою їх допомогою подолає і фінансову кризу.

У нашого населення дещо інший досвід. Як напевне Вам відомо, свого часу облігації внутрішнього займу поширювались насильницьки. Прогинати всю країну - це вже давня традиція, яка мені, однак, не до вподоби.

[kerbasi.livejournal.com]

Численні розчарування та страждання в минулому це теж причина послаблення емоційного зв'язку між людиною та країною, що призводить до терпимості до всевдо-еліти, зради, кон'юнктурному політиканству то що. І навіть освічені люди плутають та ототожнюють поняття "держава" та "країна". В нашій країні дуже погана дуржава, держава не наша, але люди замість того, щоб якщо не діяти, то бодай мріяти перебудувати цю державу, починають гадити під себе в буквальному сенсі, не розуміючи, що гадять не на погану державу, а на свою рідну країну.
В результаті ніхто країною не опікується, ані держава, ані населення. Звідси й безпрецедентно погана для Європи економіка.