І знов про "що робити"

[kerbasi]

В обговоренні мого попереднього запису МШФ crema_catalana додав такий коментар:

Я би сказав "браво!" команді політ-технологів, що за кулісами виборчого процесу технічно забеспечили перевагу команді ПР, і поза тим ефективно декласувала опозицію. Все вище сказане про "кон'юктурну течію" etc. абсолютно справедливим було на адресу ПР і в часи приходу до влади Ющенка. Здавалося, що знамена регіоналів здадуть в архів історії, а сам пан Ющенко — це надовго. Але курчат по осені шчитають.
Як на мене, то, окрім вказаних течій, цікавим феноменом є доля соціалістів. Їх теж "розміняли" на шеляги (суто технологічна операція). Он пана Волгу вже й до цугундера потягли. Б'ють не тільки чужих :))

Повністю погоджуюся з цими думками і хочу додати, що до періоду виборів до ВР (2002) і президента (2004) свого часу наблизилися кілька депутатських груп з популістським баченням політики та демагогією замість ідей. Вони нареєстрували партій і почали похапцем шукати ідеології, бодай для гасел. При цьому ставалися кумедні речі: Табачник обурюється російським написанням історії України без Голодомору, а Янукович прагне до НАТО... Комсомольці та комуністи з горбачовських висуванцев приміряють на себе вишиванку, вчаться не плутати Бандеру з Бендером та Бендерами, тренують дихалку у піших походах на Говерлу... Колишні функціонери КПУ, що під час заборони компартії (1991-1993) невдало спробували перехопити червоний елкторат під гаслами соціалізму, пнуться стати рожевою сільською партією... Одна Батьківщина стає осторонь, мабуть, тому що ставку робить на аморфний, але великий блок...

Згодом вчасно і рішуче ПР відкидає прозахідні та націєбудівничі гасла і зосереджується на совєцькому реставраціонізмі з глибокими реверансами до російських імперців. Їхні опоненти ж продовжують стрибати з гасла на гасло, чомусь намагаються сподобатися електорату противника, втрачають своїх прихильників, нейтралів перетворюють на ворогів та врешті-решт декласуються. І це при тому, що соціалісти мали шанс стати партією села, НУ - партією міського середнього класу, Батьківщина - партією райцентрів практично всієї України, особливо, центральної та північної. На пізньому етапі боротьби (з 2008-го), коли ясно стало, що Ющенко та НУ стають бізкінечно малою величиною, Тимошенко та БЮТ готові були підтримати представники середнього та великого несировинного бізнесу, а Яценюка - професіональний та інтелектуальний середній клас, особливо на сході та півдні . Про це  неодноразвово писали оглядачі, журналісти та й різні інтернетні дописувачі. Жодна партія не спромоглася консолідувати свій електорат, сформулювати адресні гасла. Замість цього всі почали гратися у конкурс політичного малюнку на білбордах та намагатися сподобатися шахтарю Донбаса та полковничій дружині з Криму. Результат - відомий.  

А на кляту російську та, на жаль, і нашу сакраментальню формулу "що робити" відповідь я дав ще у березні 2010-го і повторю тут:

"За даних обставин просто глупство приділяти багато часу обговоренню дій нібито українського президента і нібито українського уряду. А ще більшим глупством є шукати винних. Краще думати, що запропонувати суспільству, коли/якщо  почнеться перезавантаження".

А якщо ще простіше, то напрацьовувати чіткі формулювання, якою ви хочете бачити Україну  у політиці, економіці, культурі, щоб не було як під час підприємницьких протестів проти податкового кодексу, коли вийшов верескливий натовп темних людей, котрий знав, що він проти чогось там, але ні сном ні духом, крім інтернетних форумних штампів, про те, що було раніше, що є на даний момент, що світить у майбутньому, як має бути та які межі компромісу. 

<

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Яценюк вчасно почав, коли рейтинг Ющенка вже був "дюймовочка с піпеточкой", а Тимошенко зробила фатальну помилку з "мегакоаліцією". Тоді його бачили, як альтернативу помаранчевим, що втратили довіру. Тоді казали, що він міг розраховувати відсотків на 20. Але чомусь йому знадобилося обіцяти плебсу соціальні гарантії, а "поцреотам" євразійщину.

Українці не вміють себе поважати, не бачуть, за що себе любити. Ця недолуга сором'язливість призводить до того, що вони ж не вміють шанувати й інших. Тому й завжди українець оточує себе тими, на тлі кого він/вона не боїться виглядати дурнем, а розумних визнають тільки тоді, коли їх визнали десь за кордоном. Звідси ж і "натовп темних людей" замість революційних загонів.

[chita-i.livejournal.com]

Не знаю, я читала ті газетки з "фронту змін", на гарному папері та кольорові (грошики туди було вкладено немалі), чи як там вони себе звали, ці пост-комсомольські хлопаки, і від нісенітниць мені там нічого на голову не налазило. Їхній маразм був незвичним, тому, мабуть, більш кидався у око як звичний маразм більш совкових політиків в Україні. Хто їх міг сприймати серйозно ї їхніми несумісними роздвоєннями (ти ж сам комусь недавно про це дуже влучно коментував), не доберу. Не те, що вони мені огидніші за інших, так ні, є однаково дурнуваті та демагогічні без логіки, але, як я тобі кажу, вони трошки відійшли від канону, чим і привернули мою увагу.

Щодо українців, не узагальнюй так вже. Я теж українка, і роблю протилежне тому, що ти говориш. Навпаки, люблю оточувати себе людьми кращими у чомусь та розумнішими за мене. Щоб було куди тягнутися і звідки вчитися. Так що, не треба.

Мені дуже сподобалось, як ти вчора написав про зміни кольору та орієнтацій (ні разу не природних) "політичних сил" України. Я собі запишу у цитати.

[kerbasi.livejournal.com]

Брошурки вже були пізніше. Це 2009 рік, а випнувся він на рік раніше. Тоді були високими очікування, що він стане ліберально-демократичною та національно-демократичною фігурою, для гуртування відповідно налаштованих сил та людей. Але не сталося, бо сам дурень.

Я буду узагальнювати. Українець - це та узагальнена і усереднена істота, котра виходить зі статистиччних зведень та підсумків виборів. Хто б ми не були поодинці, але нащ сукупний образ - чмо, а сукупний вектор сили - просто вітерець з неприємним запахом.

[chita-i.livejournal.com]

Щодо першого, так, було таке, я згадала, дуже на короткий час, поки він палаток "військових" по Києву не наставив, та не почав випускати ті дурнуваті газетки з багатошаровою свідомістю та несумісними намірами. І то було прикольно спочатку, теж дуже коротко.

Щодо другого, то я з тобою не погоджуюсь. І навряд чи погоджусь, навіть сама якщо від того постраждаю, та людей таких. Завжди буду вважати, що не найкращі мені попалися, поламані та приручені нічим українським. Але слова важать мало. Важать вчинки. Тому, я вважаю, навряд чи це занадто велика перепона щоб ми порозумілись.

[kerbasi.livejournal.com]

Вибач, я з другої частини не зрозумів геть нічого.

[chita-i.livejournal.com]

Нічо, останнім часом ти вже не перший. Навіть мій батько і то мене не розуміє деколи. Також друзі. Не зважай. Наступного разу редагуватиму краще.

Я хотіла сказати що нікада нізащо й ніколи (слова які мені рекомендовано не вживати). бгггг